Тронская М. Л.: Стерн Лоуренс.
— 18. III. 1768, Лондон) — англ. письменник. Рід. у сім’ї бідного армійського офіцера. Учився в Кембриджському богословському коледжі; з 1738 по 1758 — сел. священик у Йоркширському приході. В 1741-42 — Співробітник газ. «The York Gazetteer» («Йоркширський газетяр»); учасник антиторийской парламентської кампанії. В 1760-69 він видав сб. проповідей («The sermo), на заголовному аркуші до-рого фігурує ім’я блазня Йорика із трагедії У. Шекспіра «Гамлет». Із церк. амвона С. гумором підточував віру в религ. догмати, повчання перетворював у досвід вивчення психології біблійних персонажів. Літ. діяльність С. пов’язана із кризою англ. сентименталізму. Посилення обществ. протиріч в 60-х р. 18 в. спричиняло розчарування не тільки в розумі, але й у почутті як силі, здатної змінити мир. Ріст недовіри до почуття знаходить висвітлення в гуморі С. У романі «Життя й думки Тристрама Шенди, джентльмена» («The life a), де чутливість сполучається із глузуванням над нею, С. — слідом за англ. скептиком 17 в. Р. Бертоном — ховається під маскою » філософа, щосміється,». Виконаний гуманистически-просветит. тенденцій — ненависті до рабства й соціальної нерівності, — «Тристрам Шенди» за формою є пародією на сформований в 18 в. побутовий роман — мнимою історією життя: до кінця 9-го тому автор доводить біографію свого героя лише до 5-літнього віку, відмовляється від зв’язної побудови, логич. чергування глав, уводить незліченні відступи, бесіди із читачем. Руйнування стрункості викладу служить засобом образно-юмористич. вишукування про розумовий і інтуїтивно-емоційному типі світогляду. Нагнітаючи свідомо абсурдні посилки й висновки, С. в особі Вальтера Шенди висміює схоластич. псевдонауку. Однак загальноприйнята норма розуму сполучається у Вальтера Шенди з відхиленнями від цієї норми; він одночасно й раціоналіст і «шендианец» (Sha); доктрина «шендизма» — нерозважливо багатозначна концепція життя — основа гумору С. Малюючи поряд з догматиком-резонером чутливого дядька Тоби, С. не створює схематичного протиставлення розуму й серця, а дорівнює бере під сумнів і те й інше.)»провідної риси» (ruli), С. ускладнює його шляхом введення особливої примхи — «ковзана» (hobbyhorse), ілюзорного подання про світ. Трогательно-ребячливие ілюзії дядька Тоби перетворюють його в дивака, і це зарахування носія емоції в розряд диваків — показник іронічного трактування не тільки безстрасності, але й чутливості.)- «Сентиментальна подорож по Франції й Італії» («A se) — оповідання ведеться від імені Йорика, мандрівника, що описує не об’єктивні факти, а суб’єктивну реакцію на них. Він називає свою подорож «пробій людської природи»; у різноманітних епізодах герой піддається випробуванню гумором як носій любові, милосердя, жалю. Майстерно володіючи позов-вом витонченого софізму, фіксуючи скороминущі щиросердечні стани, дрібні відтінки почуттів, переливи відчуттів і їхню безперервну зміну, С. створює складний образ, що не відповідає прекраснодушно-сентиментальному поданню про людину. Але нерозуміння соціальних корінь своєкорисливості й себелюбності веде все-таки до трактування поводження людини в сентиментально-юмористич. плані. За словами И. В. Ґете, С. відкрив у людині людське, і це обернулося глузуванням над европ. буржуа того часу.)»другим англійським Рабле», він вплинув на Д. Дідро й на франц. романтиків (Ш. Нодье й ін.). У Німеччині зложився цілий плин «стернианства» (Жан Поль і ін.). У Росії сліди впливу С. помітні в А. Н. Радищева, Н. М. Карамзина; його високо цінували письменники-декабристи, А. С. Пушкін, Л. Н. Толстой
Соч.: Works a), L., 1882; Cross W. L., Life a