Тургенєв И. С. «Вільгельм Телль», драматичне подання в п’яти діях. Соч. Шиллера. Переклад Ф. Міллера.
» — останній, самий обміркований добуток Шиллера. У той час, коли оп писав це драматичне подання, він уже вивчив Канта й звертав увагу на Фихте — перебував під впливом Ґете…)»Розбійниках» звільнення людства від тяжкого ярма вікових забобонів, є нам в «Телле» людиною свідомо творить, з переконаннями щирими, шляхетними й мирними. Втім, ця творча свідомість, філософськи розвинене тільки в досить деяких геніальних особистостях, не сполучено з некоторою холодністю виконання; сам Шиллер скаржиться в одному зі своїх листів (здається, до Беттихеру), що власні його створення занадто спокійно і ясно повстають і розвиваються перед його очами.)»Телле» представляє один з елементів людського життя, одну зі сторін людського духу; усе обдумано, і обдумано не тільки розумно й художнически, але ще перейнято серцевою теплотою, щирою шляхетністю, спокойною грациею — всіма якостями прекрасної душі Шиллера. Тим часом мистецтво тріумфує свою вищу перемогу тільки тоді, коли особи, створені поетом, до того здаються читачеві живими й самобутніми, що сам творець їх зникає в очах його, — коли читач міркує про створення поета, як про життя взагалі, і тим самим визнає його (зрозуміло, у колі людської діяльності) гідним наслідувачем вічного художника. У противному випадку, говорячи словами Ґете: «Почуваєш намір і разочаровиваешься» (Ma). З іншого боку, не можна не визнати нескінченної поступовості в досягненні художниками цієї великої мети, і хоча створення Шиллера далеко уступають у повноті й зосередженості створенням Шекспіра й навіть Ґете, все-таки вони цілком гідні загальної любові й загальної поваги.)»Телль», улюблений добуток німців, у всіх відносинах виражає германський дух; «Телль» не драма, а драматичне подання, — драматичного елемента саме й бракує в німцях, що доводиться жалюгідним станом їхнього театру.)»Телля», все це добуток перейнятий важливою й патріархальною тишею: повстання швейцарців проти їхнього пригноблювача відбувається спокійно й невідхильно — і в Німеччині найбільші перевороти відбувалися й відбуваються, не потрясаючи зовнішньо звичаїв, суспільної тиші й порядку.)- розпадання, властиве германського духу, вірно зображено Шиллером у відносинах Телля до прочим спільникам; він не присутній на їхніх засіданнях, не клянеться врятувати Швейцарію, а вбиває Гесслера, тобто фактично звільняє неї. Він людина незвичайний, але разом з тим філістер: він теперішній німець… Гегель походив особою, у те саме час, на стародавнього грека й на самовдоволеного шевця. Телль — людина набожний, поважає всяку владу, з полюванням несе належні повинності й тим часом сам же говорить, що любить життя тільки тоді, коли щодня знову неї завойовує.)»Телле» всі, від першої сцени, що представляє вам, в особах рибалки, пастуха й мисливця, головні риси швейцарського життя, до думки ввести в п’ятому акті Іоанна Паррициду, — все удивительно обдумано, і ця обдуманість із розуму зводить німців. Для них — читати «Телля» насолода, і вони не почувають, що у факті цієї насолоди полягає свідомість і великі їхні достоїнства й великі їхні недоліки…
Добуток, що так вірно виражає характер цілого народу, не може не бути великим добутком. Шиллер, більш ніж Ґете, заслуговував це вище для художника щастя: виразити сокровеннейшую сутність свого народу. Як людина й громадянин він вище Ґете, хоча нижче його як художник і взагалі як особистість…
Читачі, імовірно, погодяться з нами, що гарний переклад такого добутку на російську мову цілком би заслуговував на увагу й схвалення. Але переклади… об переклади! Traduttore traditore1, говорить італійське прислів’я. Переклад м. Ротчева давним-давно забутий всіма, і от є г. Ф. Міллер…
Переклади можна взагалі розділити на два розряди: на переклади, що поставили собі метою, як говориться, познайомити читача з відмінним або гарним добутком іноземної літератури, і на переклади, у яких художник намагається відтворити великий добуток і, дивлячись по ступені власного творчого таланта, здатності перейматися чужими думками й почуттями, більш-менш наближається до дозволу свого важкого завдання. Дух (особистість) перекладача віє в самому правильному перекладі, і цей дух повинен бути гідний сполучатися з духом їм відтвореного поета. Від того-те гарні переклади в нас (та й скрізь) надзвичайно рідкі. Люди із самобутнім талантом неохоче присвячують праці свої такому — хоч не невдячному, але й не блискучій справі; а люди напівталановиті (яким набагато більш, ніж зовсім бездарних) пропонують нам бліді наслідування, які, за словами латинського поета, не потрібні «ні богам, ні людям».
Праця м. Міллера належить саме до числа таких перекладів; поява подібної праці можливо й не зовсім безплідно тільки при слабкому розвитку літератури, і по прислів’ю: «на безриб’я рак риба» — ми готові погодитися, що більша маса читачів (те, що французи називають le gros public) навіть із задоволенням прочитає цей переклад. Стих взагалі гладкий і рівний, але слабшав, безбарвний і водян; не позбавлений навіть мелодії, що нагадала нам вульгарну мелодію російських романсів. У строго художнім відношенні переклад м. Міллера незадовільний і невірний двоякою невірністю — невірністю фактичної: багато віршів їм пропущено, багато чого зовсім ложно переведено — і невірністю духовної: перекладач не передав нам Шиллера… Г-Н Міллер навіть не зовсім твердо знає німецьку мову; він, наприклад, змішує слово Heerd (вогнище, по-французькому foyer) зі словом Heerde (череда) і пише (на стор. 18): «побореться радісно за будинок і череду» замість: «за своїх пенатів» (слово Heerd, так само як і foyer, уживається в цьому переносному значенні); «але удержав завзято за собою всі древні свої постановленья» (на стор. 15) замість: «не змінюють імперії, дотримуючись приклада поважних предків». Г-Н Міллер не зрозумів слова: Altvorder). Але сама смішна помилка перебуває в наступних віршах (на стор. 31):
И в намісника зажадаю назад
Батьківських очей, — иль у клевретів
Їх вирву сам… —
Тим часом як в оригіналі сказано: «я зажадаю в намісника батьківських очей; я зумію вишукати (знайти) його (тобто намісника) серед всіх його зброєносців». Г-Н Міллер слово: ih) відніс до слова Auge (око), забувши, що Auge по-німецькому середнього роду й вимагало б займенника: es. Что#768; за отчаянний человек, как подумаешь, етот Мелхталь! У всіх клевретів має намір ока повидергать! Уже чи не хотів м. Міллер додати енергії характеру Мелхталя? Далі: на стор. 41 у перекладі сказано: «У лісах вільних дичину переведуть»; а в Шиллера сказано: «заборонять нам у лісах полювати по дичині», тобто будуть зберігати дичина для себе, як це робилося тоді в Німеччині, а зовсім не перекладати. Г-Н Міллер не зрозумів значення слова ba) він перекладає словом «держава» (на стор. 40), і т.д. і т.д. У перекладі м. Міллера немає ніякого характеру, ніякої енергії; стих його ставиться до вірша Шиллера, як самі бліді водяні фарби до масляного. Г-Н Міллер передає нам не думки Шиллера, але загальні місця, схожі на ці думки. От приклад: в оригіналі сказано:
Кожній істоті дане
Зброя в тузі розпачу:
Змучений олень зупиняється й показує
Собакам свої страшні роги, —
А в г. Міллера:
Не кожному ль тварині дане
Знаряддя для власного захисту?
Олень рогами загрожує псам…
Ми вибрали наудачу перші вірші, що попалися. Покладемо, що тут, як в описі, подібний відступ не так ще важливо, але вся драма так переведена: з описів Шиллера зняті фарби, — з мовлень вичавлений сік
И проти російської мови попадаються погрішності. На стор. 19: «вам від справи б лише відринути»; «лінь у горах провітрювати»; на стор. 65: сколозить; хиткі скелі (на стор. 64); безупинно що замість який… Втім, цих помилок не так-те багато; взагалі м. Міллер пише гладко й легко. Але помилок проти змісту оригіналу не перечтешь. Наприклад, м. Міллер перекладає (на стор. 41) наступний вірш Шиллера: «ПРО, навчися ж почувати, до якому ти належиш поколенью» (народу) от так:
ПРО, згадай, згадай рід свій знаменитий! —
Тим часом як Аттингаузен відразу говорить племінникові, що походженням нема чого пишатися! В іншому місці м. Міллер перекладає наступні два досить важливі вірші, — важливі тому, що в них виражається весь характер Телля:
Тоді тільки насолоджуюся я цілком життям,
Коли я її щодня знову собі завойовую, —
от яким вульгарним образом:
Я тоді лише життям
Своею насолоджуюся повною мірою,
Коли, що день, те нові праці…
На стор. 11 р. Міллер змушує Телля, представленого в Шиллера набожною й простосердою людиною, говорити рибалці Руоди, що боїться поплисти через озеро, тому що «нині день Симона й Іуди», —
Залиш свої порожні забобони, —
Тим часом як у Шиллера сказано:
Повно тратитьслова понапрасну.
Далі в Шиллера Гесслер наказує бідної Армгарте посторонитися «не те, — говорить він, — я забудуся й зроблю те, у чому буду потім каятися». Але м. Міллер, уявивши, що Гесслер доконаний лиходій і недоступний раскаянью, перекладає так (на стор. 122):
Або я
Забудуся, і тоді їй буде зле.
У пісеньці мисливця (на стор. 4) перебуває надзвичайно неприємна помилка; у Шиллера сказане:
Під ногами в нього море туманів;
Він уже не розрізняє земних жител (міст), —
А в г. Міллера:
Унизу під ногами мрячне море;
У ньому хмари гуляють у роздолля в просторі…
Коли ж хмари гуляють у туманах, так ще в роздолля?
Далі в оригіналі читаємо: «там, де дух ще сміливий і свіжий, а серце не зіпсоване», а в м. Міллера:
Де
Вільний дух і серце не страждає…
И т. буд. і т.д. Ми недарма сказали, що подібних помилок не перечтешь…) усякого істинно художньої вартості в добутку м. Міллера, його книгу прочитають, як ми сказали вище, багато хто. Спроба його може, поверх того, принести ще ту користь, що ми тепер уже вправі жадати від майбутнього перекладача Шиллера (так само, як і від майбутнього перекладача «Фауста») праць більше совісного й виразних, більшого поетичного таланта, тому що вони вже позбавлені прийменника «ознайомити читачів» із цими добутками: читачі вже ознайомлені… правда, за допомогою поганих перекладів, але перекладачі, подібні до Жуковського, з’являються занадто рідко. Жертва богові безсмаку й вульгарності принесена; ми визнаємо її необхідність і не радуємося їй; але бог краси й витонченого тепер вправі очікувати більше гідних приношень, і справа критики — пропустивши скрепя серце одного самозванця, не пропускати інших. Коло читачів середньої руки з насолодою прочитає переклад м. Міллера, що поборолося з іншим «велетнем Німеччини» і що поразили, втім, не його одного, але й нас, грішних… Тим часом… згадавши безсмертні створення м. Молчанова, Куражсковского, Славина й інших, ми, право, не можемо не похвалити м. Міллера хоч за те, що він знає граматику, правила віршування й не спотворює бедного російської мови
.
Відтворюється по виданню: И. С. Тургенєв. Повне зібрання творів і листів в 30 т. 2-е изд., испр. і доп. М.: Наука, 1978. Т. 1
Уперше опубліковано: Отеч Зап, 1843, т. XXXI, № 12, отд. VI, с. 25-28.
У зібрання творів уперше включено у виданні: Т, Твір, т. XII, с. 9-14.
Автограф невідомий
Датується 1843 р., не пізніше листопада.)»… рецензія на переклад bdquo;Вільгельма Телля Ф. Міллером, — писав він, — … безперечно належить Тургенєву. Прийоми аналізу й загальні міркування із приводу перекладацької роботи, тотожні із критичною статтею про «Фауста» Вронченко, у жодному разі не дозволяють віднести цю рецензію на частку найближчого співробітника bdquo;Отеч. зап. у бібліографічному відділі К. Липперта, що писав рецензії зовсім в іншому роді» (Центрархив, Документи, с. 102-103). Авторство Тургенєва підтверджують і його власні слова в листі до А. В. Топорову від 25 серпня (6 вересня) 1879 р. (у зв’язку з питанням про склад першого тому в новому зібранні творів): «Про Шиллере й Байрона я десь писав (із приводу перекладів), але де? — тепер рішуче не пам’ятаю». Рецензія на переклад «Вільгельма Телля» і є, мабуть, одна із цих у свій час не знайдених Тургенєвим статей.)- усі пройшли через «шиллеровский період» (Герцен, т. VIII, с. 149) у своєму розвитку. На рубежі 1840-х років захоплене відношення до автора «Розбійників», «сентиментальне поклоніння» йому (див. лист Тургенєва до М. А. Бакунину й А. П. Єфремова від 27 серпня (8 вересня) 1840 р.) переміняється критичним осмисленням його творчості (див.: Ден Т. П. Тургенєв і Шиллер. — У кн.: Фрідріх Шиллер. Статті й матеріали. М., 1966, с. 78-89). Рецензія Тургенєва на переклад «Вільгельма Телля» містить характерні для демократичної критики початку 1840-х років судження про «германський дух» і про творчість Шиллера як відбитті німецької національної свідомості. «Вільгельм Телль», за словами Тургенєва, «не драма, а драматичне подання, — драматичного елемента саме й бракує в німцях». Це дуже близько до слів Бєлінського в статті «Російський театр у Петербурзі» (Отеч Зап, 1843, № 2): «… у німців немає ні драми, ні роману lt;…gt; У цьому випадку повинне виключити одного Шиллера. Але й цей великий поет у драмах своїх залишився вірний національному духу: переважний характер його драм — чисто ліричний, і вони нічого загального не мають із прототипом драми, що зображує дійсність, — із драмою Шекспіра» (Бєлінський, т. VI, с. 694). Федір Богданович Міллер ( 1818-1881) був відомим у те брешемо» поетом-перекладачем. Його переклади творів Гейне, Ґете. Шиллера, Міцкевича й ін. вийшли пізніше (1849 р.) у Москві окремим виданням. Всі критичні зауваження, висловлені Тургенєвим на адресу перекладача в теперішній рецензії, були їм враховані, і в друге видання «Вільгельма Телля» Міллер вніс відповідні виправлення (див.: Вільгельм Телль. Драма в п’яти діях. Соч. Шиллера. Пер. Федора Міллера. Спб.. 1858).)- перебував під впливом Ґете… — Літературна дружба Шиллера з Ґете почалася в 1794 р. л виявилася для них плідної: обоє поета повернулися до перерваного ними літературно-художньої діяльності. «Вільгельм Телль» був написаний Шиллером в 1803-1804 роках. Про рух естетической думки Шиллера від Канта до Ґете див. у кн.: Асмус В. Ф. Німецька естетика XVIII століття. Мbdquo; 1962, с. 259-310.
Палкий юнак, що проповідував в «Розбійниках»… — Перша опублікована драма Шиллера «Розбійники» вийшла у світло 6 травня 1781 р., коли її авторові було 22 року
Шиллер скаржиться в одному зі своїх листів (здається, до Беттихеру), що власні його створення занадто спокійно і ясно повстають і розвиваються перед його очами. — К. А. Беттигер (Bouml;ttiger) ( 1760-1835) — археолог і філолог. Тургенєв, мабуть, має тут у виді судження Шиллера про власний творчий акт, що втримується в листі до іншого адресата — Готфриду Кернеру ( 1756-1831), німецькому літераторові й найближчому другові поета. 25 травня 1792 р. Шиллер йому писав: «Тепер я бачу самого себе в процесі творчості й творення, я спостерігаю за грою натхнення…» (Шиллер Ф. Собр. соч. В 7-мі т. М., 1957, т. 7, с. 271).
… говорячи словами Ґете… — Слова Тассо із драми Ґете «Торквато Тассо» (буд. II. явл. 2); у Ґете: «So fuuml;hlt ma) вийшов окремим виданням (з більшою кількістю цензурних вилучень) у Москві в 1829 г.
Стр. 193. … уявивши, що Гесслер доконаний лиходій… — У першодрукованому тексті замість «уявивши» (див. контекст) «зміркувавши». Очевидно, помилка, що перейшла й в інші видання
Стр. 194. … безсмертні створення м. Молчанова, Куражсковского, Славина й інших… — Ці імена, як імена бездарних і малограмотних літераторів, не раз зустрічаються в статтях і рецензіях Бєлінського (див.: Бєлінський, т. XIII. Покажчик імен). А. Славин — псевдонім письменника й актора А. П. Протопопова ( 1814-1867).