Твір по добутку М. Горького «Баба Изергиль» Добуток М. Горького «Баба Изергиль складається із трьох частин»: казки про Ларре, історії про Данко, оповіданні про життя самої Изергиль. Оповідання ведеться від імені автора, що нібито почув цю історію Вбесарабии. …Молдаване закінчили збір винограду і йшли до моря. Вони були дуже гарні, а їхні жінки «дивні й казкові». Автор і баба Изергиль сиділи на березі. Дивлячись на бабу, автор думав, що вона була колись дуже гарної, а тепер «час зігнув її навпіл». Коли зійшов місяць, баба сказала, що це «іде Ларра», і вказала на неясну тінь у степу. Потім почала оповідання про Ларе.
…Багато тисяч років тому «у країні великої ріки» жило плем’я могутніх людей. Один раз орел відніс із плем’я дівчину. Її шукали, але безуспішно. «Але через двадцять років вона сама прийшла, змучена й висохла». З нею був юнак, гарний, схожий на неї в молодості.
Жінка розповіла, що орел жив з нею в горах, як із дружиною, а потім умер. А юнак — це син орла. Люди плем’я з подивом дивилися на юнака, і бачили, що він нічим не краще їх, «тільки ока його були холодні й горді, як у царя птахів». З усіма юнак говорив як з рівними, а до старійшин ставився без потрібної поваги. Юнакові сподобалася одна дівчина із плем’я, і він підійшов до неї й обійняв її. Вона відіпхнула юнака. У відповідь син орла вдарила її, а коли вона впала, поставив їй ногу на груди. Дівчина вмерла, але юнак навіть не зніяковів. Його схопили й вирішили стратити.
Перед смертю юнак попросив дозволи сказати своє останнє слово. Він сказав, що вважає себе «першим на землі». Плем’я вирішило, що буде краще, якщо просто вигнати його із плем’я — самітність стане найстрашнішою стратою для юнака. …З тих пор юнака називали Ларрой, що значить «відкинутий». Протягом багатьох лет Ларра викрадав із плем’я худобу й дівчин; стріли його не брали, тому що на ньому було проклятье. Але один раз прийшов день, коли Ларра сам прийшов до людей, бажаючи бути вбитим. Але люди не торкали його. Ларра спробував ударити собі ножем у груди, але ніж зламався. Ларра став битися головою об землю, але «і земля відсторонялася від нього».
З тих пор Ларра ходить усюди, очікуючи смерті…. Так завершується оповідання баби про Ларра. Потім вона оповідає авторові історію свого життя Колись баба Изергиль була молодій і дуже подобалася чоловікам. Перший, кому вона віддала своє тіло й душу, був «чорновусий молодий рибалка». Але незабаром Изергиль познайомилася з «Красенем гуцулом». Він іноді неї бив, за що один раз Изергиль упилася зубами в його щоку. Пізніше й рибалки, і гуцула не стало.
Изергиль стала дев’ятою дружиною в гаремі літнього турка. Потім вона втекла від нього разом з його шістнадцятирічним сином. Хлопчик незабаром умер, але навіть у мертвому ньому «горіла любов». Після цього Изергиль потрапила в монастир, а звідти пішла в Польщу «разом із ченцем, що у неї закохався». Він, за її словами був «підлий і хитрий». Якось Изергиль купив один «жид». Вона сама на це погодилася, тому що «працювати не вміла», і до неї стали ходити багаті поляки, які «багато платили». У сорок років Изергиль раптом полюбила молоді шляхтича, розпещеного й гордого. Коли він потрапив у полон «росіянином, вона навіть урятувала його, убивши солдата».
Але вона йому була не потрібна. Зрозуміла Изергиль, що «пір’я потьмяніли» і стала жити одна й на одному місці». Молдавська молодь не залишає Изергиль, і часто слухає з інтересом її історії. Потім Изергиль повідала історію про Данко. Це був прекрасний юнак, що пожертвував собою заради свого народу. Народ Данко з деяких пор жив у страшному й темному лісі — з колишніх місць його прогнали інші племена. Вижити можна було тільки поза лісом. Але дорогу людям перепиняли дерева величезної висоти.
Данко повів людей крізь ліс, люди падали й гинули, але йшли. Однак туга й отчаянье незабаром заволоділо ними, вони стали кричати й лаяти Данко. А він пошкодував людей, що зненавиділи його, і він вирвав зі своїх грудей серце. Данко підняв серце над головою, а воно засвітилося яскравіше сонця. Юнак рушив уперед, а зачаровані люди «кинулися за ним, зачаровані».
Незабаром ліс розступився, здався степ. З рани Данко била кров, і він умер. Але ніхто не помітив його загибелі, а одна людина навіть наступила на його серце, отчого те розсипалося в іскри. З тих пор у степу перед грозою з’являються блакитні вогники — іскорки серця Данко… На цьому баба закінчила своє оповідання й задрімала…
Так завершується добуток М. Горького «Баба Изергиль».