Повстав всевишній бог, так судить
Земних богів у сонмі їх.
"Доколе", рік: "доки вам буде
Щадити несправедливих і злих
Ваш борг є: охороняти закони,
На обличчя сильних не дивитися
Без допомоги, без оборони
Сиріт і вдів не залишати
Ваш борг: рятувати від лих безневинних,
Нещасливим подати покрив;
Від сильних захищати неспроможних,
Вивергнути бедних з оковів".
Не внемлют! — бачать і не знають!
Покриті мглою очеса;
Злодействи землю потрясають,
Неправда зиблет небеса. 253
Перекладання псалмів і наслідування їм, у зібраннях творів Державіна, звичайно містяться разом з його одами духовного й морального змісту, і разом з ними утворять як би особливий відділ державинской поезії. Весь цей відділ, звичайно високо ценимий критиками доброго старого часу, відрізняється тими самими якостями: длиннотою, вялостию, водяностию й поганими віршами. Рідко, рідко спалахують в одах цього відділу іскорки поезії. Одна із цих од дуже й дуже чудова по поетичних місцях і навіть — по високости думок; але невизначеність ідеї цілого ушкодила й поетичному достоїнству цілого. Ми говоримо про оду "Безсмертя душі". Явно, що поет змішав у ній два зовсім різні поняття — безсмертя ідеї, що не вмирає в минущих фактах, і особисте безсмертя людини, або безсмертя душі. Тому в одній оді опинилося дві оди, не зв’язані внутрішньою єдністю, перебиті й перемішані одна із другою. І що ж? — ті строфи цієї оди, у яких проблискує перша ідея, стільки виконані поезії й думки, скільки строфи, що виражають другу думку, прозаїчні й поверхневі
Говорячи про прекрасні місця оди "Безсмертя душі", не можна не вказати на наступні:
Цей дух у пророках передвіщає,
Ширяє в пиитах у висоту,
У витіях сонми переконує,
З народів жене сліпоту;
Цей дух і в узах не боїться 254
Тиранам правду говорити:
Чого безсмертному страшитися?
Він буде й за труною жити
. . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . .
Наш порох слізьми зроситься,
Труна незабаром мохами заросте;
Але огнь від пороху в тім народиться,
Надгробну напис хто прочитає:
Блисне, — і знову під небесами
Почне свій фенікс нове коло
Усе рухається, живе справами,
Душа безсмертна, думка й дух
Як сірчана пара доторканням
Умить возгарается вогню,
Подібно думки сообщеньем
Можливо раптом возжечь мене:
Услід же моєму прикладу
Піде відважно й іншої;
Так справ і думок атмосферу
Ми простираємо за собою!
И всяко насіння роду споріднене
Як своєму приносить плід:
Так всяка думка собі подібно
Деянье за собою веде
Благі у світі парфуми, злі,
Суть вічні чада цих семен;
Від них ті світло, а тьму інші
У себе приемлют, життя иль тлін
Зате деякі з од духовного й морального змісту вражають неуявними чудностями. Хто б, наприклад, подумав, що от ці вірші — Державіна, а не Тредьяковского:
Як птах в імлі унивна,
Залишена на зде (на покрівлі),
Иль схохленна, пустельна
Сидяща на гнізді
У нощи, у лісі, у нетрях,
Лию стенаньем гул
А тим часом це дійсно вірші Державіна з оди "Сетованье", що починається віршами:
Почуй, творець, моленье
И крик моєї душі!
Але величезна поема, а не ода "Целение Саула" представляє собою приклад особливої безладності. Вона складається більш ніж з 400 віршів, які всі начебто наступних:
Слухає пісня монарх; але сила звуків, слів
Так від нього сковзає, як промінь від пагорба льдяна;
Сушить смуток його, думка чорна, сумна,
Співак те зрить — і, взявши інших лад голосів,
Співає вуж хором всім, але сонно, полутонно,
Смятенью тартару, душі збентеженої подібно.
И хто б міг думати, щоб за такими віршами випливали от які:
На порожніх висотах, на брижах божий дух
Споконвіку до століть у тихій тьмі підносився,
Як орел над яйцем, під зародком вкруг
Тварин всіх теплотою, так крилами гніздився
Огнь, земля й вода, і все повітря в боротьбі
Меж собою, усередину й поза, безупинно боролися
И лише життя тим вони всім виявляли в собі,
Що там стукіт, а там тріск, а там блиск проривалися;
Грім на грім у височині, гул на гул у глибині,
Як котячись, як вратясь, далечінь і близь оглушали;
Безодні безодень, сльоти сльота, колебав у тиші
Без пристроїв єство, жах, морок представляли
Втім, ці вірші, прекрасні й сильні, незважаючи на свою грубу обробку, суть єдиний оазис у піщаній пустелі цієї поеми
Ода "Бог" уважалася лучшею не тільки з од духовного й морального змісту, але й взагалі лучшею із всіх од Державіна. Сам поет був такої ж думки. Якою містичною повагою користувалася за старих часів ця ода, може бути доказом безглузда казка, що кожний з нас чув у дитинстві, начебто ода "Бог" переведена навіть на китайську мову й, що вила шовками на щиті, поставлена над ліжком богдихана. І дійсно, це одна із замечательнейших од Державіна, хоча в нього є багато од і вищого, порівняно з нею, достоїнства
З од Державіна нравственно-философического змісти особливо чудові сатиричні оди — "Вельможа" і "На счастие". При розгляданні першої, повинне забути естетические вимоги нашого часу й дивитися на неї, як на добуток свого часу: тоді ця ода буде прекрасним добутком, незважаючи на її риторичні прийоми. Перші вісім строф просто чудові, особливо от ці:
Кумир, поставлений у ганьбу,
Несмисленную чернь зачаровує;
Але коли художників у ньому погляд
Прямих крас не відчуває:
Рє образ помилкові поголоски,
Рє брила бруду позлащенной!
И ви без доброти щиросердечної
Не всі ль, вельможі, такі?
Не перлини перские на вас
И не бразильски зірки, — ясні:
Для возлюбивших правду очей
Лише чесноти прекрасні, —
Вони суть смертних похвала
Калигула, твій кінь у сенаті
Не міг сіяти, сіючи в златі:
Сіяють добрі справи!
Осів завжди залишиться ослом, 255
Хоча осип його зірками;
Де повинне діяти розумом,
Він тільки ляскає вухами
ПРО, марне счастия рука,
Проти природного чина,
Безумця виряджає в пана
Або в галас дурня
Яких ні вимишляй пружин,
Щоб чоловікові бую умудритися,
Неможна століття носити личин,
И істина повинна відкритися
Коли не скинув у боях, у судах,
У радах царських сопостатов:
Всяк думає, що я Чупятов
У мароккских стрічках і зірках
Оставя скіпетр, трон, чертог,
Бив мандрівником у пилу й у поті,
Великий Петро, як якийсь бог,
Блищав величністю в роботі:
Ушанований і в руб’я герой!
Катерина в низькій частці,
И не на царському би престолі
Була великою дружиною
И впрямь, коли самолюбья лестощі
Не обуяла б розум гордовитий:
Що наша шляхетність, честь,
Коль не изящности щиросердечні?
Я князь — коли мій сіяє дух;
Власник — коли страстьми володію;
Болярин — коли за всіх хворію,
Паную, закону, церкві друг
Так, такі вірші ніколи не забудуться! Крім чудової сили думки й вираження, вони обертають на себе увага ще і як відгомін розумної й моральної сторони минулого століття. Інша й більша частина оди відрізняється риторичними поширеннями й добродушним моралізмом, що про істини начебто 2X2 = 4 говорить, як про важливі відкриття. Втім, 10, 11 і 12-я строфи, що зображують вельможескую життя людей XVIII століття, відрізняються значним поетичним достоїнством. В оді "На счастие" видний російський розум, російський гумор, чується російське мовлення. Крім різних сучасних політичних натяків, у ній багато різких і вдалих гумористичних витівок, що свідчать якусь добродушність, як, наприклад, це звертання до счастию: