Твір по літературі: У чому мцири бачить щастя «Мцирі» — романтична поема М. Ю. Лермонтова. Сюжет цього добутку, його ідея, конфлікт і композиція тісно пов’язані з образом головного героя, з його прагненнями й переживаннями. Лермонтов шукає свого ідеального героя-борця й знаходить його в образі Мцирі, у якому втілює кращі риси передових людей свого часу Мцирі — людина, що жадає життя й щастя, що прагне до людей, близьким і рідним за духом.
Лермонтов малює виняткову особистість, наділену заколотною душею, могутнім темпераментом. Перед нами з’являється хлопчик, приречений з дитинства на сумовите монастирське існування, що було зовсім чужо його палкій, полум’яної натурі. Ми бачимо, що вже із самого юного років Мцирі був позбавлений усього, що становить радість і зміст людського життя: сім’ї, близьких, друзів, батьківщини. Монастир став для героя символом неволі, життя в ньому Мцирі сприймав як полон. Навколишні його люди — ченці були ворожі йому, вони не могли зрозуміти Мцирі, Вони відняли в хлопчика волю, але прагнення до неї вбити не змогли Мимоволі звертаєш увагу на те, що на початку поеми автор тільки намічає характер героя. Лише злегка відкривають внутрішній мир Мцирі зовнішні обставини життя хлопчика. Розповідаючи про «болісну недугу» полоненої дитини, його фізичної слабості, М.
Ю. Лермонтов підкреслює його витривалість, гордість, недовірливість, «могутній дух», що він успадкував від предків. Повністю же характер героя розкривається в його сповіді ченцеві, що становить основу поеми Схвильований монолог умираючого Мцирі вводить нас у мир його таємних дум, таємних почуттів і прагнень, пояснює причину його втечі. Вона проста. Вся справа в тому, що «душею дитя, долею чернець», юнак був одержимо «полум’яною пристрастю» до волі, спрагою життя, що кликала його «у той дивовижний мир тривог і битв, де в хмарах ховаються скелі, де люди вільні, як орли».
Хлопчик хотів знайти втрачену батьківщину, довідатися, що таке теперішнє життя, » чипрекрасне земля», «для волі иль в’язниці на це світло народимося ми»: ..Я бачив в інших Вітчизну, будинок, друзів, рідних А в себе не знаходив Не тільки милих душ — могил! Також Мцирі прагнув пізнати самого себе. І цього він зміг домогтися тільки в дні, проведені на волі: Ти хочеш знати, що робив я На волі? Жив — і життя моя Без цих трьох блаженних днів Була 6 печальней і хмурній Неспроможної старості твоєї За три дні своїх скитаний Мцирі переконався в тім, що людина породжена вільним, що він «бути б міг у краї батьків не з останніх молодців». Перед юнаком уперше розкрився мир, що був недосяжний для нього в монастирських стінах. Мцирі звертає увагу на кожну картину, що з’являється його погляду, природи, вслухується в багатоголосний мир звуків.
А краса й пишнота Кавказу просто засліплюють героя, у його пам’яті зберігаються «пишні поля, пагорби, покриті вінцем древ, разросшихся навкруги», «гірські хребти, вигадливі, як мрії». Яскравість фарб, різноманіття звуків, пишнота безмежно блакитного зводу раннім ранком — все це багатство пейзажу наповнилася душу героя відчуттям злиття із природою. Він почуває ту гармонію, єднання, братерство, які не дано було йому пізнати в суспільстві людей: Навкруги мене цвів божий сад; Рослин райдужні вбрання Зберігав сліди небесних сліз, И кучері виноградних лоз Вилися, красуючись меж дерев… Але ми бачимо, що цей чудовий мир таїть у собі багато небезпек. Мцирі довелося випробувати й страх » безодні, щозагрожує, на краю», і спрагу, і «страданье голоду», і смертельну сутичку з барсом. Умираючи, юнак просить перенести його в сад: Сияньем блакитного дня Упъюся я в останній раз Звідти видний і Кавказ! Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле…
Лермонтов показує, що в ці останні мінути для Мцирі немає нічого ближче природи, для нього вітерець із Кавказу — єдиний друг і брат На перший погляд може здатися, що герой зазнав поразки. Але це не так. Адже він не побоявся кинути виклик своєму монастирському існуванню й зумів прожити життя саме так, як хотів — у боренье, пошуку, у прагненні до волі й щастя. Мцирі бере моральну перемогу Таким чином, щастя й сенс життя головного героя поеми полягає в подоланні духовної в’язниці, у страсті до боротьби й волі, у прагненні стати хазяїном, а не рабом долі В образі Мцирі Лермонтов відбив реальні риси кращих людей епохи 30-х років XIX сторіччя, спробував змусити своїх сучасників відмовитися від пасивності, апатії, байдужності, восславил внутрішню волю людини