Улюблений добуток («Пісня про царя Івана Васильовича…») У сім’ї народилася вона купецької, Прозивається Аленой Дмитревной. М. Лермонтов Михайло Юрійович Лермонтов — поет яскравий і самобутній, він створив целую галерею незабутніх характерів: смілив і рвучких, гордих і непохитних, прочитавши про які надовго запам’ятовуєш і намагаєшся в чомусь наслідувати ім. Такими героями є персонажі мого улюбленого добутку М. Ю, Лермонтова «Пісня про Царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова». Сильний, жагучий і неприборканий Кирибеевич; мужній і гордий купець Калашников; вірна й любляча Алена Дмитревна. «Пісня» написана в традиціях народної поезії.
Лермонтов не пародіює фольклор, його добуток майже витканий з народних традицій, дихає й натхненне ними Не сіяє на небі сонце червоне, Не любуються ним хмаринки сині: Те за трапезою сидить у златом вінці, Сидить грізний цар Іван Васильович Атмосфера бенкету відтворена автором майже з документальною точністю. Підозрілий і грізний цар усюди шукає крамолу так зраду, а веселячись, хоче бачити тільки радісні й щасливі обличчя навколо. Чому ж журиться вірний слуга Кирибеевич? Закоханий? Так це поправне діло Ох ти гой еси, цар Іван Васильович! Обдурив тебе твій лукавий раб Не повідав тобі, що красуня У церкві божией перевінчана… За законом нашому християнському.» Не будь Кирибеевич царьов слуга, хіба посмітив би він образити замужню жінку, так не кріпосну, а купецького роду!
Лермонтов бачить у вчинку опричника прямий зв’язок із царським заступництвом «своєму війську». Не будь такої опіки, попридержал би себе Кирибеевич. Я ж бачу головну причину в молодості й безрозсудності опричника. Він закоханий, молодий, тому мало роздумує над наслідком свого вчинку.
«І він став мене цілувати-пестити І, цілуючи, усе присуджував: «Відповідай мені, чого тобі потрібно, Мила моя, дорогоцінна…» — скаржиться Алена Дмитревна чоловікові, просячи в нього, єдиного її захисника, допомоги Ти не дай мене, свою вірну дружину, Злим охульникам у наругу! Відважний купець Калашников виходить на кулачний бій не силушкой похвастатися, а відстояти честь і достоїнство сім’ї. Уже як завтра буде кулачний бій На Москві-Ріці при самому царі, І я вийду тоді на опричника, Буду на смерть битися з останніх сил Свідомість правоти справи, за яке він вийшов битися, надає сили Степанові Парамоновичу. Кирибеевич же ще до початку бою програв. Він навкруги винуватий перед купцем, і це почуття провини заважає лихому бійцеві «А кличуть, мене Степаном Калашниковим…» І почувши те, Кирибеевич Сполотнів в особі, як осінній сніг; Бойки очі його затуманилися, Між сильних плечей пробіг мороз На розкритих вустах слово завмерло Не закоренів ще Кирибеевич у лиходійстві, ще сором здатний випробовувати перед чесними й відкритими людьми, тому й гине, що не право й винуватий перед Калашниковим Цар же, виправдуючи прізвисько «грізний», віддячив Степана Парамоновича І стратили Степана Калашникова Смертю люту, ганебну; І голівонька безталанна У крові на плаху покатилася. В «Пісні» мене залучають не тільки характери, правдиво відтворені автором, але й весь лад добутку: мова, ритмічність, особлива звуковий ряд.
Я люблю перечитувати її, дивуюся геніальності Лермонтова, його літературному чуттю Гей ви, хлопці відважні, Гуслярі молоді, Голоси заливні! Червоно почали — червоно кінчайте.