Урнов Д. М. Дефо
Гра долі
придивився близько й пильно до нульового, так сказати, рівню людського стану «И всі тому, що мене долало пекуче бажання збагатитися скоріше, ніж допускали обставини», «дно», по-своєму паразитично пробавляющееся за рахунок діяльної частини суспільства. Тих і інших цурався Дефо, демократ і трудівник по натурі. Але якщо на перших, верхніх, він, що називається, махнув рукою, притім махнув із презирством і гнівом, то стан тих, хто внизу, він намагався пояснити й досліджувати.)»знатних персон». А якийсь ватажок дивовижної банди шибеників, ув’язнений у Ньюгейте, диктував умови й загрожував викриттями мерові Лондона. Здається, він обіцяв до того ж «виправитися». Безумовно, він би «виправився», якби замість страти його помилували так ще заплатили гарненько за послуги, про які він грозив нагадати. Його все-таки вирішили відправити на те світло, а так міг би з’явитися на цьому світлі новий підприємець або процвітаючий торговець. І от натура, розбещена дощенту, приосанившись, початку би діяти в новому одіянні, але як? І чому із цим бандитом був все-таки зв’язаний не хто інший, а сам лорд-мер?)»покидькам суспільства», класичного статусу гідний «Моль Флендерс» і «Полковник Джек», написані, як і всі його основні речі, на результаті днів. Але адже одним з перших його добутків була сатирична поема «Поліпшення вдач», а останнім «кримінального» роману Дефо, за традицією, що встановилася з минулого століття, переводиться в нас як «Радості й прикрості Моль Флендерс». Точніше було б , однак Дефо розповів про реальні «історіях», створив живі обличчя, практично короткі нариси все про тім же: про злодюжок, злодіїв, злодюг
«Каталог» або «картотека» «Заклику до честі й совісті», коли Дефо пригадав свою зустріч на перегонах з герцогом Мальборо? На відміну від принца Монмута, якому саме на перегонах дали зрозуміти, що користується він популярністю, герцог Мальборо змушений був залишити іподром: його погано прийняли. Дефо не коментує, а тільки повідомляє, що читачам того часу все було й так зрозуміло: державний бюджет тріскотів під тягарем і витрат і нагород, причиною й приводом яких був герцог (герцог з 1703 року), що взагалі погано розрізняв границю між скарбницею державної й своєї власної. Там же були б і ті випадки, коли під судом виявився головний суддя або й доходи. Все це в неї враховане, що називається, з олівцем у руках, у тому числі моральні підйоми й падіння
Користуючись вишукуваннями сучасних істориків, ми до її індивідуальних підрахунків додамо деякі цифри, що стосуються «радостей» і «прикростей» суспільних. Наприклад, вона скупо описує своє плавання через Атлантику, так ми додамо: смертність серед трансатлантичних переселенців досягала п’ятдесятьох-сімдесятьох п’яти відсотків. Виходить, це просто чудо, воістину радість, що Міль виявилася серед тих, кого все-таки минула ця чаша. Чимало несподіванок, що знов-таки піддаються підрахунку, приносить їй і Нове Світло: скільки таврованих чіл, рук, тільки- тільки отут всі якось воістину навпаки, начебто в іншому світлі; у Старому Світлі були злочинцями, приїхали сюди , що розбагатів на работоргівлі в Америці й що розраховує вмерти генералом. Не Дефо! Адже не зрячи ж у подробицях повідав Дефо про те, як вийшло, що людина, що з певних пор веде життя «пристойну», говорить собі: «Я.
Мандевиль і Дефо