Урнов Д. М. Дефо
Історія Петра Олексійовича
— Так, ми знову зустрічаємо його в шляху. Біографи відмовляються бачити Дефо хворим. «Подивитеся, скільки він написав, а скаржився, що був важко хворий!» «Заклик до честі й справедливості», видавець попереджав у спеціальній передмові, що автор все останнім часом почував себе погано, що в нього був удар. Відомо, що це за «видавець»! Але все-таки було «неправдоподібний», що охоплює так багато відразу — з відсутністю якого-небудь мосту. Міст французької історії. По ньому незадоволена біднота йшла до міського правління, що міцніють купці відкривали на ньому свої крамниці, на ньому відбивалися зміни, що відбувалися в країні й у світі.) по «експлуатації ріки Міссісіпі», оскільки в той же самий час в Англії скажено йшли нагору акції Південних морів.)»Робинзона», відразу обоє видання, англійське й французький переклад. «От був би дохід, «Великим посольством» у Лондон в 1698 році сам Петро. Якщо врахувати, яке увагу приділив росіянинові паную тодішній англійський король, заступник Дефо Вільям III, то не виключено, що Дефо міг бачити Петра, а на голові в нього монмутскую шапку: описуючи зовнішність Петра, він звернув особливу увагу на цей головний убір, уведений героєм Дефо принцом Монмутом. Звідки довідався цей фасон Петро? Від англійців, що жили в Москві.) нічого толком про Росію не знав. Урівноважено крайні думки були дослідженнями М. П. Алексєєва, що розглянув «російські сторінки» Дефо історично, і от його висновок: Дефо «щасливо уник небилиць», які поширювалися тоді про Росію, і обережно відтворив усе достовірніше, що міг довідатися про нашу країну- Інше питання, що й достовірне, казавшееся тоді «достовірним», тепер виглядає схожим на небилиці, однак такого небагато.
Про нашу країну тоді з’явилося вже чимало англійських творів, ґрунтовний і серйозних, причому іноді настільки серйозних, що російський уряд порахувало потрібним піддати їхній забороні. «Так ще мало ми здатні вислухувати істину пр самих себе», «Відкрили двері в Європу» . «Вікно в Європу» , але епоха все-таки та ж, і подібність цих символічних виражень, треба думати, не випадковою, з’ясовною саме атмосферою часу, у межах якого сформувався такий символічний образ. Його джерелом могли бути самі ж росіяни, прямо «росіяни ще себе покажуть», що вони не з тих, кого «легко перемогти», що вони «розпачливі й відважні». Після Полтавської битви писав Дефо з інтонацією, що йому особливо подобалася і яка виражається словами: «А що я говорив?» Згодом Дефо опише Полтавський бій тричі; двічі в одній і тій же книзі, з різних точок зору «Пригод Робинзона», де вся ця розмова досить виразно розмічена якимось добровільним коментатором, що, звичайно, псував книгу, але в той же час сигналив: «Так вчитайтеся ж!», тому що справді ця бесіда якось не залучала до себе спеціальної уваги
Це разюча розмова по душах двох людей, на частку яких випали «надзвичайні пригоди», жорстокі випробування, відривши від миру. Якщо врахувати, що в Росії Дефо не бував, то вибір співрозмовника, якому Робинзон викладає своє кредо й, у свою чергу, вислухує його сповідь, примітний. Це підкреслений жест розташування до росіянином. Називав їхній Дефо «ведмедями», говорив, що вони «безрассуднее іспанців», він їх і християнами-те визнавав лише з відомими допущеннями. Але от щиросердечну бесіду свого основного героя влаштував з «Робинзоном сибірським».
У Тобольську вони прожили всім караваном вісім місяців. Робинзон скаржиться на холод, і взагалі всі відчуття передані з виразністю й безпосередністю: видно близьке, хоча б непряме знайомство з усією сибірською обстановкою. Когось із мандрівників Дефо слухав дуже уважно! Лякаючи холодом на вулиці, Робинзон відразу хвалить теплоту хат, залишається цілком задоволений їжею. «Весь провіант, .
Порівнюючи «Історію воєн Карла XII» і «Безсторонню історію Петра Олексійовича», англійські дослідники знаходять чимало загальних джерел, а різницю бачать лише в акцентах у позитивну або негативну сторону. Але, по Дефо, вся діяльність Карла руйнівна, і Дефо саме такий її й представляє вустами «британця». Петро для нього зовсім інше. Що б не говорив Дефо про його «жорстокі методи», він бачить зовсім іншу спрямованість і інші результати петровской діяльності. Більше того, він не знаходить у діяльності Петра цілого ряду особливостей, загальних для практики всіх державних підйомів, а саме політики чисто колоніальної, тобто грабежу й захоплення. Війни Петра Дефо оцінює як стратегічні. Він на перші ж сторінках говорить: «Не за рахунок завоювань насамперед перетворював країну Петро, а перебудовою економіки, звичаїв, вдач і торгівлі» (стор. 3).
Підійшовши до Полтави, Дефо надягає подвійну маску: розглядає битву навіть не очами свого умовного оповідача, а, по повідомленнях шведів, підкреслюючи марні переговори про спільні дії Росії й Англії. Англійці завіряли, обіцяли, барилися й ішли від переговорів. Зрештою, по його ж власних повідомленнях, Матвєєв був відкликаний. І от у липні 1708 року, у день, коли їхав він розрахуватися зі своїми кредиторами (борг , на його екіпаж накинулися якісь збройні люди з лементами, що він хоче втекти від сплати боргу. Його потягли кудись, спочатку в зовсім непотрібне місце, а потім у суд, що якось миттєво спрацював, визнавши Матвєєва винним, і він виявився під стражів. Матвєєву старанно не давали зв’язатися ні зі своїм, ні з англійським урядом. Коротше, щось нечуване. Виручив його датський посланник, так само як в організації скандалу підозрювали посланника шведського при потуранні англійців
Але цього ще мало. Ніяких офіційних вибачень Матвєєву принесено не було. І він першим написав про всім Бойлю, одному з вищих державних чиновників. Бойль відповів, але досить в’януло. Матвєєв знову написав, залишившись, природно, не вдоволений такою відповіддю. І зав’язалася переписка, що Дефо всю приводиться
Не можна сказати, що він просто переписує документи, хоча, здавалося б, він їх справді всього лише переписує. У ретельному переписуванні цього разу й позначається саме що ні на є суб’єктивне відношення Дефо до цієї історії, настільки схожої на його власні історії, раптові арешти, суди та ін. И ми знаємо, з ним не тільки бували схожі історії. Їх, крім того, підбудовували ще й ті ж самі люди, що роїлися навколо російського посла. Пропалений сутяга Бенсон куховарив справу проти Матвєєва так само, як потрясав він рукописом Дефо, обвинувачуючи його в «державній зраді».
Навіть втручання Петра I і відповідно підйом всієї цієї переписки на вищий імператорський рівень (Петру I відповідала королева Ганна) не вирішили скандального казусу. Провокатори в загальному не понесли гідного покарання. Петро I виражав відверте здивування щодо того, що королева англійська вже й покарати злочинців не може! У відповідь Ганна витіювато, але все-таки виразно давала Петру зрозуміти, що він при самодержавстві вільне стратити й милувати, а в Англії «Хабеас корпус акт», старий закон про недоторканість особи, діє доти, поки провина не доведена
Скінчилося тим, що Матвєєв виїхав, а в Москву прибув зі спеціальним візитом особистий посланник королеви, що зачитав урочистий лист із виявленнями глибокого жалю із приводу случившегося, дружби та ін., та ін., а покарання всій тій банді пішло незначне, не говорячи вже про те, що через шість років Бенсон фігурував як обвинувач у тім же суді, виступаючи проти Дефо. І от у своїй «Безсторонній історії» Дефо, можна сказати, смакує цей інцидент, звичайно, непорядний для його співвітчизників, і він цитує останні слова Петра, що сказало приблизно: ну що ж, якщо вже «державні порядки» в Англії до того ослаблені, що не можна домогтися належного покарання злочинця, то приймемо хоча б королівське вибачення
Закінчується ця книга Дефо із закінченням основних подій, заради яких «Безстороння історія» і була написана, , Дефо міг як-небудь побачитися з А. П. Ганнибалом.