В. е. Вацуро «Готичний роман у Росії» Епізод з історії російського байронізму («Вампір»)

Л. 163. він зробився ще мовчазніше; сон тікав від очей його; мені' здавався він у такій крайній небезпеці, що я із працею міг приховувати моє занепокоєння

По приїзду в Смірну ми припускали відвідати руїни ефеза й Сард; але положення Дарвелля так мене налякало, що я намагався його відговорити від цього наміру; він наполіг, незважаючи на всі мої заперечення. У ньому помітно було ослаблення щиросердечних сил і щось незвичайне у вчинках; все це ні трохи не відповідало палкому його бажанню пуститися в таку подорож, що я вважав тільки розвагою або задоволенням, отяготительним для людини зі слабким здоров'ям. Повинне було поступитися його завзятості; чрез кілька днів ми відправилися разом, взявши із собою невеликий турецький візок для поклажі й одного тільки яничара. //

Л. 163 про. Ми проїхали вже половину дороги до древнього ефезу; за нами залишилися плодоносні околиці Смірни й ми вступили в країну дику й ненаселену по вузьким, між боліт лежачим шляхам, які ведуть у ці місця, де зрідка тільки видні хатини, побудовані на уламках колон Диани-На храму; кілька будинків без покрівель, населених ніколи християнами, яких вигнали магометани, і руїни набагато пізніші, але набагато більше потерпілі, опустілих мечетей. Тут хвороба мого супутника раптом підсилилася так, що ми примушені були зупинитися на Турецькому цвинтарі, якого могили, з висіченими над ними з каменю чалмами, показували тільки одне, що людина ніколи жила в цій пустелі, Караван-сарай один, котрий ми знайшли на дорозі, залишився в декількох годинниках шляху за нами, не видно було ніякого міста, ніякої села; ми втрачали навіть надії //

Л. 164. знайти що-небудь подібне у віддаленості; і ця обитель померлих була єдиним притулком для мого нещастного друга, що, очевидно, незабаром готовий був зробитися останнім її мешканцем

Я дивився в усі сторони, щоб знайти принаймні таке місце, де б Дарвелль міг відпочити покойнее: цей цвинтар відрізнялося від інших цвинтарів мусульманських тим, що на ньому ледь перебувало трохи дерев, неуважних удалині одне від іншого; труни майже всі були зруйновані або ушкоджені рукою часу. Ми перенесли Дарвелля до одного надгробного каменю, що краще інших зберігся й був осінений чорним кипарисом: хворий притулився до нього, скло-ня болісно голову, і попросив води. Я боявся, що нам не легко буде знайти неї, і хотів іти сам шукати, у нерішучості //

Л. 164 про. розпачу; але він велів мені залишитися й сказав Сулейману, нашому яничарові, що, сидячи поруч нас, досить спокійно курив трубку: Сулейман, вербана су, тобто мабуть знайди води; він розповів йому місце, де можна знайти неї, з величайшею по-дробностию й точностию: у декількох стах кроках праворуч, у невеликому колодязе, виритому для водопою верблюдів; я не міг стерпіти, щоб не сказати Дарвеллю: "Отчого ти так добре знаєш цей колодязь? - Це місце мене в тім засвідчує, відповідав він: ти звичайно помітив, що воно було ніколи обителлю, і тому повинне, щоб тут були джерела; так до тому ж я тут уже не в першої раз". //

л. 165 "- Як! ти вуж тут не в першої раз? сказав я йому: для чого ж ти мені ніколи про це не говорив? що ж ти робив у такому місці, де ніяка людина не захотіла б зупинитися ні на мінуту?"

Питання мій залишився без відповіді; Сулеймаи вернувся з водою: він залишив у джерела коней і візок.) спостерігав глибоке мовчання і як би сбирался із силами, щоб говорити із мною. "Отут, сказав він, кінець моїй подорожі. Тут я діл//

Л. 165 про. дружин умерти! У мене є до тебе прохання, навіть наказ, тому що це останні слова, які ти від мене почуєш: чи обіцяєшся ти їх виконати?"

- Звичайно, виконаю; але ти повинен мати надію втішніше цієї

- Для мене немає більше надії, я хочу тільки одного: саме, щоб ти сховав долю мою від всіх живих істот

- Сподіваюся, що цей наказ буде даремно, що ти залишишся живий і будеш здоровий

- Ні, немає! буде те, що я тобі кажу. Клянися мені в тім, що дотримаєш своєї обіцянки

- Клянуся! //

Л. 166 - Клянися всім тим, що для тебе...

Отут він проговорив мені клятву врочисту й жахливу

- Для чого така клятва? відповідав я йому; у ній немає ніякої потреби: я виконаю й без того моя обіцянка; сумніватися в цьому було б...

- Клянися, перервав він: я цього вимагаю!

Я вимовив клятву; здавалося, що це його полегшило. Він зняв з пальця перстень, на камені якого вирізані були арабські слова, і віддаючи його мені, сказаний

- У дев'ятий день місяця, псу дорівнює якого б не було місяця, але помни тільки: у дев'ятий день, рівно й полудень, кинь цей перстень у соляні ключі, що протікають it затока елевзинский: на інший день, у тій же годині, мабуть до руїн храму Церерина, і чекай там одну годину

- Для чого?

- Тоді побачиш!

- У дев'ятий день місяця, говориш ти?

- У дев'ятий день місяця!

Коли я йому помітив, що цей самий день був дев'ятий того місяця, то він перемінився в особі й приліг до мене голо-//) хотілося зігнати цього птаха, я ніяк не міг у тім встигнути; вона облетіла навколо нас і села на тім же самому місці. Дарвель lt;так!gt; указав на неї пальцем і посміхнувся. Він проговорив кілька слів; не знаю, до мене чи вони ставилися, або до нього самому, але я почув тільки одне: "Добре!".

- Що таке добре? Що ти хочеш сказати?

- Яка до того нестаток! відповідав він: Тут ти мене поховаєш нинішнім вечором, на тім самому місці, де сидить птах; помни інші мої накази

Він говорив мені потім про засоби приховати смерть його в невідомості, і коли скінчив, то закричав: чи Бачиш цього птаха?" - Так, бачу. - "И змієві, що вона тримає в //

Л. 167. роту?" - Без сумніву; це нітрохи не дивно, що вона піймала змію: журавлі харчуються [самі]** цими тваринами; дивно тільки, чому він тримає її [не з'їдаючи] і не їсть **.

Дарвель із жахом ** посміхнувся [дивної] [жахливої улибкою] ** і сказав слабким голосом: "Ще не час!" При цих словах птах полетів. Я дивився за нею вслід біля десяти секунд. Я [почував] відчув**, що Дарвелль із двойною вагою лежав на плечі моєму, обернувся, щоб на нього глянути, - і** побачив, що він уже вмер

Я жахнувся від ознак, які відняли в мене всяке в тім сумнів. Особа його майже зовсім почорніло в кілька мінут. Я приписав би настільки швидку зміну отрути, якщо б не розсудив, що Дарвеллю ніяк не можна було прийняти його щоб я не примітив

Вечорів; труп швидко руйнувався; [мені]** не залишалося мені** більше нічого, як виконати останню //

Л. 167 про. волю мого друга. Сулейман своїм // ятаганом, а я саблею, вирили могилу на тім місці, що призначив Дарвелль. Земля легко уступала нашим зусиллям, тому що служила вже могилою якомусь магометанинові. Ми вирили до такої глибини, скільки час нам дозволило; і накидавши землю на брен ние залишки незвичайної істоти, що тут розсталося з жизнию, вирізали кілька пластин смикну й покрили ними могилу

Ділячись між горестию й здивуванням, я ніяк не міг плакати...

ПРИМІТКИ)-65; Вацуро В. е. С. Д. П.: З історії літературного побуту пушкінської пори. М.: Книга 1989.

2 Byro).

4 Там же. С. 390; див. також: Polidori J. The Vampyre a).

5 (Polidori J.) The Vampyre: a Tale / By the right ho)-370; Сомів О. Лист до Ф. Н. Глинки. Дрезден, 15 (17) квіт. 1820 // Там же. Ч. 11. С. 370-376.

14 Вацуро В. е. С. Д. П. С. 108, 154.

15 Тинянов Ю. Н. Указ. соч. С. 307.)-344. (Лист від 14 нояб. 1819).

17 Сомів О. Нові добутки образотворчих мистецтв, виставлені в Лувре (1819): (Лист до А. Р. Шидловскому 16 (28) груд. 1819) // Син батьківщини. 1820. № 51. С. 221-223.

18 Тинянов Ю. Н. Указ. соч. С. 270, 308, 410.

19 Див. це стих.: Поети 1830-х рр. Л., 1972. Т. 1. С. 255, 256.

20 La Mi) // Временник Пушкінської комісії. Л.: Наука, 1988. Вип. 22. С. 98-108.)"Греція: Наслідування Ардану") // Соревнователь. 1822. Ч. 17. С. 195 Див.: Поети 1830-х рр. Т. 1. С. 220-222, 721.

23 Добромисний. 1821. № 14. С. 73-75.

24 Див. докладний аналіз трагедії: Реизов Б. Г. Між класицизмом і романтизмом: Суперечка про драму в період першої Імперії. Л., 1962. С. 32-39.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector