В. е. Вацуро «Готичний роман у Росії» Переклад «Опівнічного дзвона» Ф. Летома й «Ченця» М. Г. Льюиса. И. Росляков

В. е. Вацуро "Готичний роман у Росії"
Переклад «Опівнічного дзвона» Ф. Летома й «Ченця» М. Г. Льюиса. И. Росляков

-1804 р. виходять у Петербурзі: "Чернець" Льюиса, "Замок Альберта" і "Опівнічний дзвін" Ф. Летома.)"Замка Альберта" був И. Павленков, "Опівнічного дзвона" - И. Росляков; "Ченця" - Росляков і Павленков. Перший і останній твори були приписані Ганні Радклиф.)"Опівнічний дзвін", - по авторитетній думці М. Саммерса, один з найбільш примітних готичних романів другого ряду, що належав перу Френсиса Летома (Lathom, 1774- 1832), по слухах, незаконного сина англійського аристократа, людини здатного й що умели вловлювати смаки публіки. У ранній юності захопившись театром, він у віці вісімнадцяти років запропонував театру в Норвиче, своєму рідному місті, комедію "Усе в метушні" (All i), що мала успіх і в 1800 р. перевидану в Лондоні; ще раніше, в 1794 р., в один рік з "Удольфскими таємницями", вийшов його роман "Замок Оллада" (The Castle of Ollada), що здобув кисло-солодке схвалення критики. Летом відразу ж прийнявся за другий роман - це й був "Опівнічний дзвін", "німецька повість", "заснована на справжніх подіях", що вийшла в трьох томах в 1798 р. 1)"Опівнічного дзвона" написав саме те, що чекав його читач, і зробив це з мистецтвом драматурга, що звик звертатися до глядача з подмостков театру. Він почав з таємничий, збудливий марновірний страх назви, відмовившись від "замка", що вже встиг стати звичним. Героїв своїх він зробив німцями - німецькі розбійницькі й лицарські романи вже починали входити в моду; не можна виключити, втім, і німецького джерела, що залишилося невідомим. Нарешті, він послався на дійсність описуваних подій, підтримуючи в публіці ілюзію реальності.)- таємницею, вигнаннями, небезпеками, несподіваними дізнаваннями, викраденнями й любов'ю. Все це було відомо вже готичному роману, але в розвитку подій, як і в діалогах діючих осіб, відчувалася рука драматурга. Летом увів в оповідання й фре-нетические сцени, як оповідання про катування в Бастилії. Однак, подібно Радклиф, уже, без сумніву, знайомій Летому, він не зважився переступити рису, заборонну для раціоналістів XVIII сторіччя; за надприродними подіями його роману ховалися цілком реальні явища природного миру.)"Він повний таємниць, натяків, убивств і інших страхаючих інгредієнтів нинішнього роману, яких тільки може побажати самий жаркий шанувальник такого роду творів. Втім, це гарна й добре розказана історія"2.

У тому ж році "Опівнічний дзвін" був перекладений на французьку мову й у наступному - перевиданий3.

Із цього часу фортуна вже не залишала Ф. Летома. Він написав безліч п'єс, і рідка з них не сорвата оплесків. Він склав більше двох десятків романів - побутових, історичних і найбільше готичних; їх розкуповували, читали, перевидавали. Він був знаменитий, щасливий, ексцентричний і вмів покладатися на волю случаючи. Випадок звів його й з якимось Олександром Ренни, власником багатої ферми в Fyvie, у шотландському графстві Aberdee)"Опівнічного дзвона", тому що цей роман був майже хрестоматійним зразком готичної літератури, з особливою наочністю демонстрировавшим найбільш істотної риси її оповідальної техніки. Авантюрний сюжет, з різкими драматичними поворотами, що ускладнюється побічними сюжетними лініями, вставні новели, цілий репертуар приватних мотивів, загальних для готики, - все це підпорядковано загальним принципам суггестивного оповідання, створенню атмосфери таємниці. Чи не основним у композиції стає принцип зворотної тимчасової перспективи: хронологічна послідовність постійно порушується; вставні новели повертають дію назад, до його джерел, і тільки в такий спосіб установлюється зв'язок між зовні розрізненими й роз'єднаними героями. Звідси, між іншим, і настільки часті в готичному романі "узнания" героїв по схованих індивідуальних прикметах, начебто знаків на тілі або сімейних реліквіях, їм приналежних (у російської традиції - натільний хрест, іконка на шиї й т.п.), - мотив, що дозволяє таємницю народження або споріднення

Саме репрезентативність "Опівнічного дзвона" разом із уміло побудованою інтригою й точно знайденими "" сюжетними пуантами, щоелектризують, (Летом не випадково відсилав свого читача до "німецького" традиції, що, втім, використовував досить помірковано) забезпечили роману популярність. Як ми побачимо далі, "опівнічні дзвони" придбали в російській критиці загальне значення: так позначалися "жахливі" романи взагалі. Ще в 1824 р. Б. М. Федоров, пізніше О. М. Сомів поміщають роман Летома в російському перекладі в торбинки вуличних рознощиків книг:

Громилов: Я книги брати хочу для чтенья, не для полиці

Матвій: У нас, пан, не все в такі входять толки. "Опівнічний дзвін"...

Громилов: Його не треба мені6.

Цим романом і почав в 1802 р. свою перекладацьку діяльність Іван Росляков.

***

Про Івана Пилиповичі Рослякове ми знаємо деяким більше, ніж про інших перекладачів готичних романів на початку XIX в.; навіть по батькові його встановлюється лише по переліку передплатників у журналі "Російський музеум", де він іноді друкувався7. Деякі біографічні відомості витягають із його невеликої книжки "Мрії уяви", виданої в Смоленську в 1802 р. Очевидно, він був родом з Казані: в "Мріях уяви" він згадує про своє дитинство й молодість, що пройшли в "місті К...", "столиці древніх Музульманов", на березі Волги, у безпосередній близькості "відокремленого 3... [звичайно, Зилантова. - В. В.] монастиря"8. З його ліричних виливів, стилізованих під щоденник, можна укласти, що він залишався в Казані, принаймні, до осені 1800 р. і що влітку цього року його осягло важке нещастя: смерть дружини або коханій

"Мрії уяви" - це книга скорботних спогадів і медитацій, написана рукою не стільки письменника, скільки читача - читача Оссиана, "Вертера" Ґете, "Нової елоизи" Руссо й повістей Карамзина. "Кожне слово К... проникало в мою душу й наповнювало її захватом, часто мимоволі капали сльози чутливості на полум'яні риси, на чарівні картини - часто в ентузіазмі - у нестямі непримітно виривалися слова: "ПРО К..., ніжний син Грацій, як ти знаєш вигини людського серця! Який жестокосердий не розплачеться, читаючи Бідну Лізу?'" И саме переживання свого зовсім справжнього несчастия в нього, як це часто буває в епігонів, наділяється в штучні форми прикрашеного складу. Він немов любується своєю меланхолією й плекає її. "Чорні крилия забуття шумлять уже над густими ялинами, що осіняють гробницю мого друга, душі моєї..."9

Він живописует свої відокремлені прогулянки й жахливі сцени на цвинтар, де несамовиті героїні, що втратили коханого, висловлюються монологами із Шиллера, Коцебу й драм "Бури й натиску", а в описі руїн "древнього замка Д... ва" упізнається уважний читач "цвинтарної поезії" і готичних романів. "Я здригнувся, увидя на рівнині довгі тіні колосальних тіл - зітхнув, увидя купи каменів, пірамід, перистил, що біліються між зеленими рисами вирослої трави. Сребристая місяць сковзав на них і переливалася по групах, а нощние мраки оттенивали сумовитий ландшафт цей. "Який мертвий спокій у цій долині! - зітхнувши, сказав я, - як тихо!.. Одні токмо дикі лементи рад. криються в ущелинах древніх готичних веж, і пронизливий свист вітру, бунтующегося у великих, розвалених анфіладах і коридорах, вражають слух мій!" lt;...gt; Я зійшов у довгу залу, місяць lt;...gt; висвітлювала шлях мій, ветр свистав, вив у розбитих вікнах - луна повторювала глухий шелест ходи моєї й слабкі відгомони самого себе, неслося й розливалося по еліптичних зводах... "10

На жаль, ми не знаємо нічого про казанські літературні зв'язки Рослякова. В "Мріях уяви" улааливаются точки дотику із прозою й віршами Каменева й навіть начебто загальні біографічні мотиви: подібно Каменеву, Росляков шкодує про омани своєї ранньої молодості;самий мотив відокремлених прогулянок по цвинтарі, де спочиває назавжди втрачена кохана, як ми побачимо далі, кілька разів варіюється Каменевим; діва в "Мріях уяви", готова встромити собі в груди кинджал у могили свого обранця, - варіант "Інни" Каменева. Безсумнівна спільність літературних орієнтирів: німецька преромантична проза й драматургія. Чи була ця близькість результатом прямих контактів, або літературного впливу, або, нарешті, типологічної подібності, - невідомо.

Важливо, однак, що обоє письменника, рухаючись паралельними шляхами, приходять до готичного роману

Каменев читає "Братовбивцю, або Таїнства Дюссельдорфа" і "Селестину".

Росляков перекладає "Опівнічний дзвін".

Паралелі сходяться на тому самому шедеврі англійської готики-на "Ченці" Льюиса.

Каменев перекладає баладу про Алонсо й Имогене. Росляков перекладає весь роман

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector