В. И. Ленін
Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) народився 10 (22) квітня 1870 року в місті Симбірську (нині Ульяновск) , розташованому на березі великої ріки Волги. Його батьки належали до передовій росіянці разночинной інтелігенції. Батько Леніна — Ілля Миколайович Ульянов — був родом з бідних міщан міста Астрахані
Дід Леніна походив із селян Нижегородської губернії й сам був кріпаком. До прибуття в Астрахань Н. В. Ульянов жив у Новопавловском селищі Астраханської губернії. Пізніше він значився державним селянином, а потім був приписаний до міщанського стану як займався кравецьким ремеслом; умер у великій бідності
Батькові Володимира Ілліча довелося перебороти чимало труднощів, з якими в умовах царату було зв’язане одержання утворення для вихідців з народу. У раннім дитинстві він втратився батька, і лише допомога старшого брата дала йому можливість одержати середнє, а потім і вище утворення
Завдяки наполегливій праці й видатним здатностям, переборюючи нестаток, И. Н. Ульянов зумів закінчити Казанський університет і незабаром став викладачем математики й фізики в середніх навчальних закладах Пензи, а потім Нижнього Новгорода. Призначення Іллі Миколайовича на цю посаду було підписано знаменитим математиком Н. И. Лобачевским, що був у той час помічником піклувальника Казанського навчального округу. По його ж реченню на И. Н. Ульянова була покладена обов’язок ведення метеорологічних спостережень на Пензенській метеорологічній станції
И. Н. Ульянов був любимо своїми учнями. Один з них, П. Ф. Філатов, батько відомого лікаря В. П. Філатова, згадував Іллю Миколайовича як світлу особистість, як людини, що належить до числа тих деяких учителів, «які вносили в наше життя чесний погляд і високі моральні принципи… відраза до кар’єризму й до матеріальної наживи».
И. Н. Ульянову були близькі погляди російських просвітителів 60-х років XIX століття. Спонукуваний високими ідеалами, він присвятив своє життя служінню народу, його освіті. В 1869 році Ілля Миколайович залишає роботу вчителя й стає інспектором, а потім директором народних училищ Симбирской губернії
По вислузі років він неодноразово нагороджувався орденами й медалями. Орден, яким він був нагороджений в 1882 році, давав йому право на дворянство
Ентузіаст народної освіти, педагог по покликанню, він жагуче любив свою справу й віддавався йому цілком. В И. Н. Ульянова була глибока віра в народ і сховані в ньому сили
Характер роботи жадав від Іллі Миколайовича постійних роз’їздів по губернії, по селах і селам. Він відлучався з будинку на тижні й місяці. У будь-який час року він їздив у самі глухі місця, створюючи земські школи, допомагаючи вчителям налагоджувати навчання селянських дітей. Нелегке це була справа. Доводилося боротися з опором чиновників, поміщиків і кулаків, які всіляко перешкоджали створенню шкіл, нелегко було переборювати й темряву, забобони відсталої частини селян, домагатися, щоб вони зрозуміли необхідність і користь грамоти
Далекий чиновницького духу з його прислужництвом і кар’єризмом, зневагою до народу, И. Н. Ульянов була справжнім демократом. Він часто спілкувався із селянами, дружески розмовляв з ними, його можна було бачити сидячої на призьбі якої-небудь хати або виступаючої на сільському сході
Велика увага И. Н. Ульянов приділяла освіті неросійських народів, що населяли Поволжя. Він ставився до них з почуттям поваги й розуміння, піклувався про організацію народних шкіл для них. Старання И. Н. Ульянова принесли свої плоди: майже за 20 років його роботи кількість шкіл у Симбирской губернії значно виросло. Він виховав багато передових народних учителів, яких називали «ульяновцами».
Мати Володимира Ілліча, Марія Олександрівна, була дочкою Олександра Дмитровича Бланка, утвореного, талановитого, лікаря піонера в області фізіотерапії. А. Д. Бланк походив з міщан. Він рано овдовів і залишився з 6-ю малими дітьми. Доля кидала його в різні кути Росії: те в Смоленську глухомань, то в Олонецкую губернію, то на Урал. Людина прямої, самостійних суджень, вона не ладив із владою. Вийшовши у відставку, А. Д. Бланк улаштувався зі своїм численним сімейством під Казанню, у селі Кокушкино (нині сіло Ленино) , де жив до самої смерті. Виросла в селі, Марія Олександрівна через відсутність засобів змогла одержати лише домашнє утворення під керівництвом тітки, що замінила дітям мати. Але обдарована більшими здатностями, вона опанувала декількома іноземними мовами, яким потім навчала своїх дітей, добре грала на роялі, багато читала. Самостійно підготувавшись, Марія Олександрівна здала екстерном іспит на звання вчительки. Як і Іллю Миколайовича, неї тягло справу народної освіти. Але працювати в школі їй не довелася: турбота про велику сім’ю, виховання дітей, домашнє господарство, яке треба було вести дуже ощадливо, щоб сходилися кінці з кінцями, цілком поглинали її час
У сім’ї й гімназії
У будинку Ульянових завжди панували згода й любов. Ілля Миколайович був зразковим сім’янином, що гаряче любить чоловіком і батьком. У сім’ї було вісім дітей (двоє з них умерли зовсім маленькими) . Владимир Ілліч був четвертим по народженню. Оставшиеся Ганна, Олександр, Володимир, Ольга, Дмитро й Марія росли близькими за віком парами. Батьки намагалися дати їм різнобічне утворення, виховували їх чесними, працьовитими, чуйними до потреб народу, трудящих. Згодом всі вони, крім рано померлої Ольги, сталі революціонерами
Великий вплив на дітей робив особистий приклад батьків. Діти бачили, скільки сил віддає батько справі народної освіти, як строго ставиться він до себе й своїх обов’язків, яку радість приносить йому відкриття кожної нової сільської школи. Все життя батька, його енергія, здатність цілком віддаватися улюбленій справі, уважне ставлення до людей праці, скромність у всім мали величезне виховне значення. Дуже простий в обходженні з людьми й у своїх потребах, він і щодо цього робив самий сприятливий вплив. Строге Відношення до себе й своїх обов’язків, високе почуття боргу, що відрізняло завжди Леніна, було в значній мірі закладене в нього із самого раннього років батьком. Авторитет батька й любов до нього в сім’ї були дуже великі
Рідким виховним талантом володіла Марія Олександрівна. Привітна, рівна, вона ніколи зайво не стискувала дітей, але в той же час уміла підтримувати дисципліну. Завжди акуратна, організована, ощадлива й скромна, особливо у всім, що стосувалося особисто її, вона зуміла всі ці якість передати дітям. Тендітна на вид, Марія Олександрівна мала величезну мужність, самовідданістю й стійкістю, які багато разів і з такою дивною силою проявлялися в роки найтяжчих випробувань, що випали згодом на частку сім’ї Ульянових
Сімейна обстановка й умови виховання були сприятливими для розвитку розуму й характеру дітей. Батьки не тільки не придушували, але навіть заохочували природну жвавість і жвавість дітей. Коли маленький Володя, живучи влітку в селі Кокушкино, вирішив скоротити шлях на вулицю й став лазити у вікно, батьки його не сварили. Навпаки, для того, щоб маляті було зручніше перелазити й щоб він не ушибся, батько зробив у кімнаті й на вулиці біля вікна дерев’яні сходи. Один час старші діти задумали видавати домашній журнал. Усе в міру своїх сил співробітничали в ньому. Скільки радості й веселощі доставляв їм цей саморобний журнал, написаний від руки, ілюстрований карикатурами, матеріалом для яких служили найбільш забавні випадки з життя сім’ї. Батьки брали живу участь у читанні й обслуговуванні домашнього журналу
Ульянови дбайливо привчали дітей до праці. Із самого раннього віку вони повинні були самі обслуговувати, допомагати старшим; дівчинки стежили за тим, щоб у них і в хлопчиків одяг був у порядку. За вдома Ульянових був сад, за яким любовно доглядала мати. Але всі діти допомагали їй у цьому. У літню пору вони зобов’язані були наповнювати водою дві більші діжки. Хто-небудь із хлопців качав воду, інші розносили її в цебрах, лійках і глечиках. Працювали весело, дружно. Велике задоволення дітям доставляло сімейне чаювання на відкритому повітрі в альтанці. Старший, Сашко, ніс самовар, інші стільці, посуд. Закінчивши пити чай, дівчинки допомагали матері мити посуд, хлопчики несли стільці. Робота була посильна, і робили її все охоче.
Володя Ульянов ріс жвавою, здоровою, життєрадісною дитиною. Зовнішністю він був дуже схожий на батька, від нього успадкував і веселий, товариський характер. Він був невтомним призвідником різних ігор і забав. Зі спогадів рідних відомо, що він був дуже справедливий в іграх, терпіти не міг бійок: «Це не гра, це неподобство, я в ньому брати участь не буду», — заявляв він, коли гра переходила в бійку. Допитливий, він п’яти років навчився читати й багато часу проводив за книгами
З дев’яти до сімнадцяти років Володя Ульянов учився в Симбирской класичної гімназії (Середній навчальний заклад, у якому поряд з новими мовами вивчалися древні — грецький і латинь) . Уже в ці роки в його поводженні проявляється вихована в сім’ї самодисципліна й організованість. Щоранку рівно в 7 годин він вставав з постелі, — причому його ніхто не будив, — біг митися по пояс, забирав постіль. До сніданку він завжди встигав повторити уроки й у половині дев’ятого був у гімназії, іти до якої треба було кілька кварталів. Так було щодня; протягом восьми років установлений режим не порушувався
У гімназії відразу ж виявилися здатності й працьовитість Володі. Живий, допитливий розум, серйозне відношення до занять зробили його кращим учнем; переходячи із класу в клас, він одержував перші нагороди. Серед молоді він був відомий як гарний плавець, ковзаняр і шахіст
Формування революційних поглядів
Дитячі і юнацькі роки Володимира Ульянова проходили в обстановці жорстокої реакції, що панувала в ту пору в Росії. Усякий прояв вільної, сміливої думки піддавалося переслідуванню. Згодом Володимир Ілліч охарактеризував цей час, як період «розгнузданої, неймовірно безглуздої й звірячої реакції». Тому гімназія не могла сприяти формуванню передових суспільних ідеалів
Погляди Леніна в роки його юності складалися під впливом сімейного виховання, приклада батьків, під впливом революційно-демократичної літератури й зіткнення з життям народу. Дуже сильний вплив на Володю мав його брат Олександр, що був для нього незаперечним авторитетом. Хлопчик намагався у всім походити на брата, і якщо його запитували, як він надійде в тім або іншому випадку, він незмінно відповідав: «як Сашко». З роками прагнення рівнятися на старшого брата не пройшло, а стало глибше й осмисленіше. Від Олександра Володя довідався про марксистську літературу — уперше побачив у нього «Капітал» К. Маркса
Олександр Ульянов був винятково обдарованим юнаком. Він з дитячого років проявляв тверду волю, високі моральні якості. «Сашко, — згадувала Ганна Іллівна, — був надзвичайно серйозний, вдумливий і строго стосовний до своїх обов’язків хлопчик. Він відрізнявся також не тільки твердим, але й справедливим, чуйним і ласкавим характером і користувався большою любов’ю всіх молодших. Володя наслідував старшого брата… » Ще в ранній юності Володимир Ілліч почав пильно вдивлятися в його життя, що оточувало. Щирий, що не терпить ніякої неправди він пориває з релігією. Поштовхом до цього була сцена, що обурила його до глибини душі. Один раз у бесіді з гостем Ілля Миколайович сказав про своїх дітей, що вони погано відвідують церкву. Дивлячись на Володимира, гість сказав: «Січ, сікти треба! » Гнівний вибіг юнак з будинку й у знак протесту зірвав із себе натільний хрестик. Те, що зріло давно, вирвалося назовні.
Спостерігаючи життя, Владимир Ульянов бачив, у якому нестатку жив народ, якому нелюдському звертанню піддавалися робітники й селяни. Він уважно вслухувався в оповідання батька про темряву й неуцтво, що панували в селі, про самоправність влад і тяжке положення селянства. Спілкуючись із людьми праці, він бачив також, яким особливо безправн і принизливим було положення неросійських національностей: чувашів, мордви, татар, удмуртів і інших. Серце юнака наповнювалося пекучою ненавистю до гнобителів народу
Про співчуття юного Леніна до пригнобленим царатом національностям говорить такий факт. В останніх класах гімназії він вів заняття із учителем чуваської школи Н. М. Охотниковим, готовлячи його до іспиту на атестат зрілості. Чуваш по національності, людина більших математичних здатностей, Мисливців жагуче мріяла про одержання вищого утворення. Але для надходження в університет був потрібний атестат, зрілості, якого в нього не було. Щоб одержати атестат, треба було здавати екзамени з багатьом предметам, у тому числі й по древніх мовах. Самостійно вивчити ці мови Охотникову було важко, а засобів на те, щоб найняти вчителі, він не мав. Довідавшись про безвихідне положення Охотникова, Володимир Ілліч узявся безкоштовно підготувати його й протягом півтора років систематично, три рази в тиждень, займався з ним. Мисливців успішно здав іспит на атестат зрілості й надійшов вуниверситет.
Революційні настрої юнака проявлялися навіть у його класних роботах. Один раз директор гімназії Ф. М. Керенський (батько відомого згодом есера А. Ф. Керенського) , що завжди ставив твору Ульянова в приклад іншим учнем, предостерегающе сказав: » Об яких це пригноблених класах ви отут пишіть, при чому це отут? » Уже в юнацькі роки Володимирові Іллічу довелося пережити важкі життєві випробування. У січні 1886 року у віці 54 років раптово, від крововиливу в мозок, умер Ілля Миколайович. Осиротіла сім’я залишилася без засобів до існування. Марія Олександрівна початку клопотати пенсію, чекаючи якої пройшло кілька місяців
Не встигла сім’я отямитися від одного удару, як на неї обрушилося нове горе — 1 березня 1887 року в Петербурзі, за участь у підготовці замаху на царя Олександра III, був арештований Олександр Ульянов. Слідом за ним була арештована і його сестра Ганна, що вчилася Впетербурге.
Про революційну діяльність Олександра Ілліча в сім’ї не знали. Закінчивши із золотою медаллю Симбирскую гімназію, він блискуче вчився в Петербурзькому університеті. Його дослідження в області зоології й хімії обертали на себе увага видних учених, таких, як Н. П. Вагнер і А. М. Бутлеров; кожний з них бажав залишити його в університеті на своїй кафедрі. Одна з його робіт із зоології, виконана на III курсі, була визнана гідною золотої медалі. Олександра Ульянова просили в професора. В останнє літо, проведене їм будинку, він увесь час віддавав підготовці своєї дисертації й, здавалося цілком пішов у науку. Ніхто не знав, що, перебуваючи в Петербурзі, Олександр Ілліч брав участь у кружках революційної молоді й вів політичну пропаганду серед робітників. Ідейно він перебував на шляху від народовольства кмарксизму.
Про арешт Олександра Ганні в Симбірськ написала родичка Ульянових, але, боячись за Марію Олександрівну, вона послала лист не їй, а близькому другові їхньої сім’ї вчительці В. В. Кашкадамовой. Та негайно викликала з гімназії Володимира й дала йому прочитати лист. «Міцно зрушилися брови Ілліча, він довго мовчав… — згадувала Кашкадамова. — «Але ж справа-те серйозне, — сказав він, — може погано скінчитися для Сашка»». На Володимира лягло нелегке завдання — підготувати до сумної звістки мати й у цю важку мінуту бути їй моральною підтримкою
Звістка про те, що трапилося, швидко облетіло місто. Від сім’ї Ульянових відхитнулися всі, хто раніше в них бував, все ліберальне симбирское «суспільство». Тоді-Те вперше молодий Ленін побачив боягузливу особу ліберальних інтелігентів
Марія Олександрівна негайно виїхала в Петербург. Вона діяльно клопотала, щоб урятувати сина від погрози смерті, але всі її турботи виявилися марні. Будучи присутнім на засіданні суду над Олександром і його товаришами, вона чула мовлення сина, у якій той сміло викривав царське самодержавство й говорив про історичну неминучість перемоги нового суспільного лада — соціалізму
8 травня 1887 року Олександр Ульянов у віці 21 року був страчений царськими катами в Шлиссельбургской міцності
Страта Олександра Ульянова схвилювала всіх чесних людей і викликала їхнє збурювання сваволею царського самодержавства. Газети багатьох країн писали тоді про мужність Олександра Ульянова. Так, англійська «Daily News» і видавана у Швейцарії «Der Sozialdemokrat» особлива увага приділили його мовленню на суді; про його безстрашність під час страти писала французька газета «Cri du Peuple». У польській газеті «Przedswit» була опублікована поема «Ульянов», присвячена його героїзму й мужності. Загибель Олександра Ульянова була величезною втратою й для науки. Менделєєв шкодував, що революція відняла в нього двох видатних учнів — Кибальчича й Ульянова
Страта брата потрясла молодого Леніна й разом з тим зміцнила його революційні погляди. Схиляючись перед пам’яттю брата, його мужністю, Володимир, однак, відкинув вибраний Олександром шлях терористичної боротьби. «Ні, ми підемо не таким шляхом, — вирішив він. — Не таким шляхом треба йти».
У трагічні для сім’ї Ульянових дні з усією силою позначилися самовладання й стійкість юнака. Він бачив, з якою мужністю переносить своє нерозважне горе мати. Приклад матері не міг вплинути на нього, і, як ні важко йому було, він взяв себе в руки й блискуче здав іспит на атестат зрілості. Наймолодший у класі, він, єдиний із всіх, що здали іспит, одержав золоту медаль. Гімназичне начальство коливалося: чи давати братові страченого державного злочинця медаль. Але незвичайні здатності й глибокі знання Володимира Ілліча були так очевидні, що не дати йому медаль було неможливо. У характеристиці директора гімназії відзначався: «Досить талановитий, постійно старанний і акуратний Ульянов у всіх класах був першим учнем і при закінченні курсу нагороджений золотою медаллю, як самий достойнейший по успіхах, розвитку й поводженню».
Перше революційне хрещення
Наприкінці червня 1887 року сім’я Ульянових покинула Симбірськ. Місяць вона жила в селі Кокушкино, а потім оселилася в Казані, де Володимир Ілліч надійшов на юридичний факультет університету. Твердо вирішивши присвятити себе революційній боротьбі, він прагнув вивчати суспільні дисципліни. «Тепер, — говорив він, — такий час, потрібно вивчати науки права й політичну економію» У Казанському університеті Володимир Ілліч стає діяльним членом нелегального самарско-симбирского земляцтва. Царські влади, що насаджували розшук і шпигунство, що забороняли будь-які студентські організації, переслідували також земляцтва. Університетським уставом 1884 року участь у них карало виключенням з вищих навчальних закладів. Установивши зв’язку з передовими студентами, Ленін взяв активну участь у революційному кружку, що поліція характеризувала як кружок «украй шкідливого напрямку».
Студенти рішуче виступали проти встановлення поліцейського режиму в університетах. 4 грудня 1887 року в актовому залі Казанського університету відбулася сходка студентів, що вимагала скасування реакційного університетського уставу, дозволу організації студентських суспільств, повернення раніше виключених учнів і залучення до відповідальності осіб, винних у їхньому виключенні. Владимир Ілліч був одним з діяльних учасників студентського виступу. Піклувальник Казанського навчального округу повідомляв потім у департамент освіти, сто Ульянов «кинувся в актовий зал у першій партії», а інспектор університету відзначав його «як одного з активнейших учасників сходки, якого він бачив у перших рядах, дуже збудженого, чи ледве не зі стислими кулаками». Ідучи зі сходки, Ленін одним з перших залишив свій студентський вхідний квиток
Революційний виступ студентів серйозно стривожило казанські влади. У дворі сусіднього з університетом будинку перебував напоготові батальйон солдатів
У знак протесту Ленін вирішив піти з університету. 5 грудня він пише на ім’я ректора наступне прохання: «Не визнаючи можливим продовжувати моє утворення в Університеті при теперішніх умовах університетського життя, маю честь уклінно просити Ваше Превосходительство зробити належне розпорядження про вилучення мене із числа студентів Імператорського Казанського Університету».
За розпорядженням казанського губернатора Ленін був арештований і укладений у в’язницю. У тюремній камері студенти ділилися думками й планами на майбутнє. На питання товаришів, що він думає робити після виходу з в’язниці, Володимир Ілліч відповідає, що перед ним одна дорога, дорога революційної боротьби. 5 грудня Ленін у числі інших активних учасників сходки був виключений з університету. Йому було заборонено проживати в Казані, і 7 грудня він був висланий у село Кокушкино під негласний нагляд поліції. (Там же перебувала, вислана з Петербурга, старша сестра Ганна.) Виславши юнака в село, жандарми не могли заспокоїтися. Директор департаменту поліції направив начальникові казанського губернського жандармського керування вказівка: «Розпорядитеся… заснувати строге негласне спостереження за висланим у буд. Кокушкино Лаишевского повіту Володимиром Ульяновим».
У посиланні Володимир Ілліч ретельно вивчає суспільно-політичну, економічну й статистичну літературу. За допомогою рідних він одержує з Казані книги й журнали, підібрані в бібліотеках. Заняття юнака були строго систематизовані. Він вивчав університетські курси, читаючи журнали «Сучасник», «Вітчизняні Записки», «Вісник Європи», «Російське Багатство», художню літературу, особливо добутку Н. А. Некрасова
Молодий Ленін зачитувався романом «Що робити? «- однієї з улюблених книг його страченого брата. У цьому романі Чернишевський наділив у художню форму свої соціалістичні ідеї, перший у російській літературі створив образ революціонера, самовідданого борця за волю й щастя народу. Книга «Що робити? » так захопила Володимира Ілліча, що влітку 1888 року він протягом декількох тижнів перечитав її раз п’ять, знаходячи в ній всієї нової й нової хвилюючої думки