В. В. Жириновський
Спочатку необхідно дати деяку історичну довідку про вихід Жириновського в політичні лідери, а тому що його діяльність найтіснішим образом пов’язана з Ліберально-Демократичною партією, главою якої він є, я почну з виникнення ЛДПР.
У квітні 1967 р., коли В. В. Жириновському був усього 21 рік, він відправив у ЦК КПРС на ім’я Л. И. Брежнєва лист, у якому пропонувалося провести реформи в галузі освіти, сільського господарства, міського життя. Однак йому «роз’яснили» у відділі Вузов МГК КПРС, що його речення «нереальні по фінансових і деяких політичних міркуваннях». Цей епізод по суті діла й з’явився початком усвідомлених занять Жириновського політикою з позицій лібералізму
В 1977 році він уже збирався приєднатися до неформальній політичного «партії», що керував якийсь Анатолій Анісімов, але не встиг, тому що цю групу розігнали. Після цього В. В. Жириновський, уже наприкінці 80-х, брав участь на Установчому з’їзді партії Демократичний Сполучник, але зрозумів, що в нього мало загального з його учасниками. І в травні 1988 р. Ж. склав у вигляді листівки проект програми Соціально-Демократичної партії, але через якийсь час вирішив, що це «західницьке» плин може бути згубним для Росії
Він багато їздив, виступав на трибунах, причому на мітингах, що влаштовуються різними партіями й рухами. Це дозволило зробити перший крок до створення своєї партії, і навесні 1989 року разом з Богачевим, що откололись від Демократичної партії (У. Убожко) Ж. створив ініціативну групу Ліберально-Демократичної партії. 13 грудня 1989 року на організаційних зборах ЛДП він був вибраний її головою
ЛДП виникла, коли ще існував Радянський Союз, тому на I, установчому з’їзді, вона стала називатися ЛДПСС. Вчасно I з’їзду партія вже об’єднала понад три тисячі чоловік з 31 регіону країни. По суті справи ЛДПСС була першою демократичною опозицією ВСССР.
На президентських виборах, що відбулися 12 червня 1991 року майже невідомий нікому Жириновський набирає феноменально величезне число — 2 голосів 2(7.81 %) , посівши третє місце після Єльцина й Рижкова. Що ж дозволило йому зібрати 6 млн. голосів виборців? Всі, виявляється обстоит дуже просто: у своїй передвиборній кампанії Жириновський використовував настрої мас, тобто він зробив ставку на остановление розвалу Сполучника, і багато з людей, ще не розібравшись, що до чого, і злякавшись змін, захотіли повернути колишнє, — і в підсумку ЛДПР заявила про себе, за словами В. В. Жириновського, як «третя сила».
Що ж стосується серпневих подій 1993 року, то ЛДПР не тільки цілком підтримала «гекачепистов», але й навіть із жалем визнала їхні дії занадто бездарними
Тепер оборотний погляд на вибори в Державну Думу, що відбулися 12 грудня 1993 року. Тут ми знову зіштовхуємося з «феноменом Жириновського». Як же цього разу ЛДПР посідає перше місце, одержавши 60 депутатських мандатів і 25 % голосів. У чому ж секрет настільки різкого зльоту? Всі дуже просто. З 1991 року ЛДПР організувала мережу філій по всій Росії, які вели потужну агітацію
Москвичі ж не пізнали їхній впливу в такому ступені, тому що ставку Жириновський зробив на «периферію». На той час його політична амбіційність уже була всім відома, про нього ходили анекдоти, але, проте, це викликало навіть деякий інтерес у російського народу. Дотепер про тім «тріумфі» Жириновського дотепер ходить жарт, що «народ пожартував». Або, всі таки немає? Досить згадати його гасла типу «кожному мужикові — пляшку горілки», і відразу стають ясним, чому колишні колгоспники, закабалені майже ручною працею, і т.зв. «передовий пролетаріат», що, проробивши все життя за 7% від реальної своєї праці, підтримав на виборах В. В. Жириновського і його партію. Також зіграв свою роль інфантилізм простого люду, що дуже легко піддався пропаганді. Однак серед його прихильників було мало думаючих людей, інтелігенції. А ті з них, які підтримали ЛДПР, тримали орієнтир на програму ЛДПР, на ті самі перетворення, які у випадку перемоги ЛДПР повинні були бути проведені. Також треба сказати про значну роль молоді в підтримці ЛДПР. Жириновський уміло скористався політичною інфантильністю молоді, на чому одержав значну підтримку. У — 3 частковості, він відкрив у Москві спеціальний «Магазин^-магазин-рок-магазин Жириновського», стіни якого як зсередини, так і зовні були обклеєні плакатами з його портретами й гаслами. І, звичайно ж, немаловажне місце приділялося пропаганді за допомогою засобів масової інформації, в основному преси, оскільки ЛДПР явно обігнала всі інші партії по кількості газет і книг
Якщо ж розглядати Жириновського як політичного лідера більш конкретно й личностно, те серед його природних якостей варто було б виділити наступні:
—і —і-рішучість і поряд із цим якась дивна й трохи «нервова» манера поводження, завдяки якій і знизився в останні роки його рейтинг;
—і —і-якоюсь мірою магнетизм особистості, що вміло використовується Ж., особливо при «виходах у простий народ»: багато з людей, як правило испитивающие недолік у розумових здатностях, переймаються його мовленнями, різкими заявами й критикою в усі сторони;
—і —і-нестриманість і безтактність поводження, а також зухвало — дратівна нескромність
Серед моральних якостей я б відзначив високу патріотичність, тому що ні в мовленнях, ні в публікаціях ЛДПР нічому не приділяється така роль, як Росії. Однак із цього, зрозуміло, зовсім не випливає, що особисто я ставлюся до Жириновського з розумінням і повагою
Серед професійних якостей я б відзначив лише ентузіазм і почуття гумору
Таким чином, хоча рейтинг В. В. Жириновського продовжує неухильно падати, треба сказати, що він залишить в історії слід як «вуличний», «народний» політик, для якого, я б сказав, політика є не настільки професійною діяльністю, як мистецтвом те саме що акторському на комедійній сцені
Остекление лоджії Москва в панельках.