«Великий експеримент» у повісті М. А. Булгакова «Собаче серце» Творчість М. А. Булгакова — найбільше явище російської художньої літератури XX століття. Основною його темою можна вважати тему «трагедії російського народу». Письменник був сучасником всіх тих трагічних подій, які відбувалися в Росії першої половини нашого століття. Але самий головне, М. А. Булгаков був проникливим пророком.
Він не тільки описував те, що бачив навколо себе, але й розумів, як дорого заплатить за все це його батьківщина. З гірким почуттям він пише після закінчення першої світової війни: «…Західні країни зализують свої рани, вони поправляться, дуже незабаром поправляться (і будуть процвітати!), а ми…
ми будемо битися, ми будемо платити за божевілля днів жовтневих, за всі!» І пізніше, в 1926 році, у щоденнику: «Дикий ми, темний, нещасний народ». М. А. Булгаков — тонкий сатирик, учень Н. В. Гоголя й М. Е.
Салтикова-Щедріна. Але проза письменника — це не просто сатира, це сатира фантастична. Між цими двома типами світосприймання існує величезна різниця: сатира оголює ті недоліки, які існують у дійсності, а фантастична сатира попереджає суспільство про те, що чекає його в майбутньому. І найбільш відверті погляди М. А. Булгакова на долю своєї країни виражені, по-моєму, у повісті «Собаче серце». Повість була написана в 1925 році, але автор так і не дочекався її публікації: рукопис був вилучений під час обшуку в 1926 році.
Читач побачив її лише в 1985 році В основі повести лежить великий експеримент. Головний герой повести — професор Преображенський, що виявляє собою тип людей, найбільш близькому Булгакову, тип російського інтелігента, — задумує своєрідне змагання із самою Природою. Його експеримент фантастичний: створити нової людини шляхом пересадження собаці частини людського мозку. У повісті звучить тема нового Фауста, але, як і все в М. А.
Булгакова, вона носить трагікомічний характер. Більш того, дія повести відбувається в переддень Різдва, а професор носить прізвище Преображенський. І експеримент стає пародією на Різдво, антиутвором. Але, на жаль, учений усвідомлює всю аморальність насильства над природним ходом життя занадто пізно. Для створення нової людини вчений бере гіпофіз «пролетаря» — алкоголіка й тунеядца Клима Чугункина. І от у результаті сложнейшей операції з’являється потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало «пролетарську» сутність свого «предка». Перші вимовлені їм слова — лайка, перше виразне слово — «буржуї».
А потім — вуличні вираження: «не штовхайся!», «негідник», «злазь із підніжки» та інше. Виникає огидний «людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді… Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка». Дивовижний гомункулус, людина із собачою вдачею, «основою» якого був люмпен-пролетар, почуває себе хазяїном життя; він нахабний, чванливий, агресивний.
Конфлікт між професором Преображенським, Борменталем і людиноподібною істотою абсолютно неминучий. Життя професора й мешканців його квартири стає сущим пеклом. «Людина у дверей мутнуватими очами поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом…» — «Недокурки на підлогу не кидати — у сотий раз прошу. Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинити.
Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!» — обурюється професор. «Щось ви мене, папаша, боляче утесняете, — раптом плаксиво виговорив він (Кульок)… — Що ви мені жити не даєте?» Всупереч невдоволенню хазяїна будинку, Кульок живе по-своєму, примітивно й нерозумно: удень здебільшого спить на кухні, ледарює, творить усілякі неподобства, упевнений, що «у цей час кожний має свої права».
Звичайно, не цей науковий експеримент сам по собі прагне зобразити у своїй повісті Михайло Опанасович Булгаков. Повість заснована насамперед на алегорії. Мова йде не тільки про відповідальність ученого за свій експеримент, про нездатність побачити наслідки своїх дій, про величезну різницю між еволюційними змінами й революційним вторгненням вжизнь. Повість «Собаче серце» несе в собі гранично чіткий авторський погляд на все, що відбувається встране. Усе, що відбувалося навколо й що йменувалося будівництвом соціалізму, теж сприймалося М. А.
Булгаковим саме як експеримент — величезний по масштабах і більш ніж небезпечний. До спроб створення нового, доконаного суспільства революційними, тобто методами, що виправдують насильство,, до виховання тими ж методами нової, вільної людини він ставився вкрай скептично. Він бачив, що в Росії теж прагнуть створити новий тип людини. Людини, що пишається своїм неуцтвом, низьким походженням, але який одержав від держави величезні права. Саме така людина зручна для нової влади, тому що він покладе в бруд тих, хто незалежний, розумний, високий духом.
М. А. Булгаков уважає перебудову російського життя втручанням у природний хід речей, наслідку якого могли виявитися жалюгідними. Але чи віддають собі звіт ті, хто задумав свій експеримент, що він може вдарити й по «експериментаторах», чи розуміють вони, що революція, що свершились у Росії, не з’явилася результатом природного розвитку суспільства, а тому може привести до наслідків, якими ніхто не зможе керувати?
Саме ці питання, на мій погляд, ставить у своєму добутку М. А. Булгаков. У повісті професорові Преображенському вдається повернути все на свої місця: Кульок знову стає звичайним собакою. Чи вдасться нам коли-небудь виправити всі ті помилки, результати яких ми дотепер випробовуємо на собі?