Великий князь Василь Дмитрович
Дмитро Донськой залишив Росію готову знову протиборствувати насильству ханів: юний син його, Василь, відклав до часу думка про незалежність і був зведений на престол у Володимирі послом царським, Шахматом. Таким чином, достоїнство великокнязівське зробилося спадщиною владетелей Московських
Великий князь, тільки-но вступивши в лета юнацтва, міг правити державою тільки за допомогою Ради: оточений старанними боярами й сподвижниками Донського, вона запозичив від них цю обережність у справах державних, котра ознаменувала його тридцатишестилетнее князювання і яка буває властивістю аристократії, спонукуваної більше турботливими передбаченнями розуму, ніж сміливими вселяннями великодушності, дорівнює вилученої від слабості й палких страстей. Побоюючись прав дядька Васильєва, князя Володимира Андрійовича, заснованих на старейшинстве й на славі військових подвигів, що панують бояри стисли, здається, його влада й не хотіли дати йому належної участі в правлінні: Володимир, ні в чому не порушивши договору, укладеного з Донським, — бив завжди ревним стражем батьківщини й задоволений жеребом князя другорядного, — образився невдячністю племінника й з усіма ближніми виїхав у Серпухов, свій питоме місто, а із Серпухову у Торжок. Ця нещасна сварка, як і колишня з батьком Василя, незабаром припинилася поновленням дружньої грамоти 1388 року. Владимир, понад його колишню долю й третину московських доходів, одержав Волок і Ржев; за те обіцяв коритися юному Василю як найстаршому, ходити на війну з ним або з полками великокнязівськими, сидіти в облозі, де він велить; а з Волока платити ханам 170 рублів у число п’яти тисяч Васильєвих
Три предмети потрібно бути головними для політики государя Московського: належало перервати або полегшити ланцюга, покладені ханами на Росію; удержати прагнення Литви на її володіння; підсилити Велике князювання приєднанням до оному доль незалежних. У цих трьох відносинах Василь Дмитрович діяв з невсипущим піклуванням, але тримаючись правил помірності, боячись зайвої квапливості й добровільно залишаючи своїм спадкоємцям подальші успіхи в славній справі державної могутності
На сімнадцятому році життя він сполучався шлюбом з юною Софиею, дочкою Витовта, сина Кестутиева. В одній з літописів сказано, що Василь, в 1386 році бежав з Орди в Молдавію, на шляху в Росію був затриманий Витовтом у якімсь німецькому місті й, нарешті, звільнений з умовою женитися на його дочці, через 5 років виконав цю обіцянку, згідно із честию й пользою государственною.
Государствование Василя було славно й щасливо: він підсилив Велике князювання знаменитими придбаннями без усякого кровопролиття; бачив спокій, благоустрій, надлишок громадян в областях своїх; збагатив скарбницю доходами; уже не ділився ними з Ордою й міг уважати себе незалежним. Хоча посли ханські від часу до часу були в Москві: але, замість данини, одержували єдино маловажні дарунки й верталися з відповіддю, що Велике князювання московське нібито збідніло й не в силах платити срібла ханам
До блискучого для Росії діянням Василиева государствования належить послуга, зроблена цим Великим князем імператорові грецькому, Мануїлові. Уже славне царство Костянтина Великого перебувало при останнім конанні. Сведав про сем жалісному збіднінні монарха єдиновірного, Василь Дмитрович не тільки сам відправив до нього знатна кількість срібла, але вмовив і інших князів російських зробити те же.
У його князювання росіяни почали счислять роки світобудови з вересня місяця, залишивши древнє літочислення смарта.
Уже при Дмитрові Донському деякі знамениті громадяни йменувалися по родах або прізвищам, замість прізвиськ, якими розрізнялися колись люди одного ім’я та по батькові: при Василеві цей звичай затвердився, і древні слов’янські імена вийшли із уживання
У цей час Москва славилася іконописцями, Симеоном Чорним, старцем Прохором, городецьким жителем, Данилом і ченцем Андрієм Рубльовим, настільки знаменитим, що ікони його в плині ста п’ятдесятьох років служили образом для всіх інших живописців
В 1394 році Великий князь, бажаючи більше зміцнити столицю, велів копати рів від Кучкова поля, або нинішніх Сретенских воріт, до Москви-Ріки, глубиною в людину, а шириною в сажень. Для цього, до невдоволення громадян, належало розметати багато хто доми: тому що рів ішов крізь вулиці й двори. Следственно Москва була тоді вже обширнее нинішнього Білого міста