Верцман И. Е.: Монтеск’є
egrave;de; 18. I. 1689, Ла-Марення, біля Бордоіль, — 10. II. 1755, Париж) — франц. письменник, публіцист, філософ. Рід. в аристократич. сім’ї. Учився в католицькому коллеже де Жюйи. Одержав утворення правознавця. В 24- літньому віці обійняв посаду радника в бордоском парламенті. Своє ім’я М. успадкував від дядька-опікуна разом з маєтком Монтеск’є. Як один з ранніх просвітителів, що виступив у період регентства, коли швидко наростав протест «третього стану»проти феод. — абсолютистської держави, М. опирався також на гуманистич. спадщина Ренесансу, особливо на ідеї свого земляка М. Монтеня.)»Перські листи» («Lettres persa). Ідеї роману — одного із кращих произв. т.зв. философ. жанру, настільки характерного для 18 в., — викладені у формі переписки друзів — персів Узбека й Рики, що покинули свою батьківщину з метою відвідати й вивчити Францію. Ці герої «наївні» і в той же час мудрі критики франц. світського суспільства, сповненого пихи від порожньої мішури своєї «цивілізованості», від до-рій невіддільні марновірства, гне церкви й влади, відірвана від життя вченість, позов-в, що складається з риторич. славослів’їв, слащавих пасторалей, обременит. прикрас, вичурностей і умовностей, крайньої манірності. Повна іронії, тонкого дотепності, сатира М. розвернула всі шари франц. абсолютної монархії, неї политич. життя, культуру, звичаї, вдачі її підданих. У романі М. викрита також корислива основа бурж. інтересів, до-рим протипоставлений утопія якоїсь «республіки троглодитів» — без уряду й приватної власності. Поряд із цією утопією тут же намічена ідея компромісу з монархич. владою, нібито здатної пектися про благо всіх підданих. Роман М. не раз переводився на рос. яз.)»Книдский храм» («Temple de G) і в 1727 — «Подорож у Пафос» («Le voyage agrave; Paphos») — обидві в дусі гедонистич. епікуреїзму дворянських салонів і будуарів з їх улюбленими міфологічними персонажами, еротичними сюжетами й т.п.)- автор двох книг: «Міркування про причини величі й занепаду римлян» («Co) і «Про дух законів» («De lrsquo;esprit des lois», 1748, полн. рос. пров. 1809-14). У цих соч. М. показує перевага древніх республік над совр. монархіями. Англ. конституц. монархія здавалася М. найкращою формою гос. пристрою й для Франції. Не міг М. перебороти просветит. ідеалізм у розумінні історії, але перший серед просвітителів він почав розглядати хід историч. життя як закономірний процес. Незважаючи на багато ілюзій і недоліки в методі аналізу обществ. явищ, творчість М. підготовляло ґрунт для бурж. революції 18 в.
естетич. погляди М. послідовно виражені в «Досвіді про смак у добутках природи й мистецтва» («Essais sur le goucirc;t da), написаному в 1753, опубл. в 4-м т. «Енциклопедії» Д. Дідро в 1757. Осн. тенденція цього трактату обумовлена вже традиційним у Франції того часу класицизмом: досконалість форми, стилистич. добірність і т.д. Однак недо-рие міркування М. виводять на шлях більше широкого розуміння худож. творчості. Така його думка про те, що замилування недоторканою природою «… буває сильніше, ніж перед садами Ленотра…» (Избр. произв., М., 1955, с. 741). Прихильник порядку, симетрії, раціональності, ясності в худож. произв., М. уже розуміє й принадність ефектів несподіванки, недбалості, безискусственного чарівності. Уважаючи правила «дороговказними нитками» художника, М. зауважує, що вони подібні политич. законам, «завжди справедливим у своїй сутності, але майже завжди несправедливим на практиці»; незаперечні в теорії, естетич. правила «… можуть стати помилковими при їхньому застосуванні» (там же, с. 755). У книзі, до-рую М. писав протягом всього життя, — «Думки» («Pe), є схвальні згадування не тільки Гомера, Вергілія, древніх греч. трагіків і письменників 17 в. — Дж. Мільтона, Мольера, але й Ф. Рабле, Мікеланджело, Л. Ариосто, М. Сервантеса, що належать Ренесансу. У цьому соч. говориться про У. Шекспіра: «Коли ви бачите, що ця людина ширяє подібно орлові — це він; коли ви бачите його плазуючої в пилу — це його вік». «Повзання в пилу» — натяк на «грубий» смак англ. драматурга, у цьому пункті М. залишається классицистом, і все-таки титанич. міць Шекспіра для нього очевидна. М. високо оцінив також реалізм англ. літ-ри 18 в.
Соч.: OElig;uvres complegrave;tes, v. 1-7, P., 1875-79; OElig;uvres complegrave;tes, t. 1-3, P., 1950-55; Correspo