Вічна суперечка Иешуа з Пілатом (по романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита») Главам, присвяченим Иешуа й Понтію Пілатові, у романі М. А. Булгакова «Майстер і Маргарита» приділяється незначне місце в порівнянні з іншою книгою. Це всього чотири глави, але вони саме є тією віссю, навколо якої обертається все інше оповідання Оповідання про Пілата й Иешуа коштує, якщо говорити про первісне сприйняття, осторонь від інших глав. Але насправді весь роман, включаючи сюди й «древні» глави, — єдине гармонічне ціле Оповідання про зустріч Пілата з Иешуа належить перу Майстра, що з’являється в книзі не із самого початку, а в той момент, коли читач уже склав думку про його утвір. Майстер створив героїв, і все-таки вони живуть незалежно від нього. Спочатку читач взагалі не підозрює про зв’язок між Москвою тридцятих років і древнім Ершалаимом. Відразу в другому розділі автор, як у крижану воду, «кидає» читача в події майже двохтисячорічної давнини. Тільки що на Патріарших ставках мирно розмовляли два цілком пересічних чоловіки й дивний професор з різними очами, і раптом «у білому плащі із кривавою підбивкою» з’являється прокуратор Іудеї Понтій Пілат. Це ім’я знайомо, звичайно, кожному.
Не потрібно довго ворожити, що це за людина. А от ім’я Иешуа — загадково, воно не на слуху в людей. Хоча асоціація із Христом виникає ще до того, як ми довідаємося ім’я затриманого, котрого привели на суд до Пілата. Булгаков навмисно уникає проводити явні паралелі Иешуа із Христом, як то: факти біографії, батьки, вік. Однак прототип Иешуа Га-Ноцри не викликає сумніву Для прокуратора спочатку Га-Ноцри — звичайний присуджений. Дивний арештант називає прокуратора «доброю людиною». Ще ніхто не дозволяв собі такого! І Пілат з якоюсь насолодою говорить, що, навпроти, його вважають лютим чудовиськом.
Це не лякає й не дивує арештанта, його, здається, нічим неможливо здивувати. Далі відбуваються ще більш незвичайні речі — ув’язнений допомагає Пілатові впоратися з нестерпним головним болем. Вірніше, не допомагає, але пророкує, що вона пройде, і та дійсно відбувається. Із цього моменту пробуджується інтерес Пілата до незвичайного ув’язненого Иешуа починає говорити. У його вуста автор вклав свої таємні думки.
Адже роман «Майстер і Маргарита» проголошує звичайні, але загублені багатьма людські цінності — справедливість, моральність, добродетельность. Иешуа говорить прості речі: всі люди добрі, потрібно любити їх, довіряти ім. Говорить і про те, що людське життя непідвласне іншому людині Иешуа вгадав, що прокуратор недовірливий, замкнутий у собі, самотня людина. Пілатові краще всіх відомо це. Бажаючи сховати свій подив і розгубленість, прокуратор нагадує Га-Ноцри, у чиїх руках його життя. Дивно, але того це зовсім не лякає: «перерізувати волосок» життя може тільки той, хто його «підвісив». Пілат сміється над цим, але чи вірить сам у свій сміх? Хоча чисто по-людськи Иешуа боїться болю, боїться майбутньої страти й просить відпустити його.
І все-таки перевага прокуратора перед ним ілюзорно, скоріше, в’язень має владу над своїм суддею Бесіда з Га-Ноцри перевертає всю душу Пілата. Від байдужості не залишилося й сліду, він почуває правоту співрозмовника в їхній суперечці й уже хоче врятувати його — адже це в силах прокуратора. Надія на порятунок залишається навіть після того, як в’язневі звинувачують в образі кесаря. На жаль, ув’язнений не хоче відрікатися від своїх слів, а Пілат з боягузтва, з остраху зруйнувати кар’єру (яка не приносить йому радості), але найбільше зі страху перед імператором не може допомогти Иешуа. Страта неминуча Але чи закінчена суперечка Пілата з Иешуа? Чи закінчені мучення прокуратора (адже він сам мучається винесеним вироком)? Иешуа вмер, а Пілата всюди, завжди переслідують слова про те, що один з головних людських пороків — боягузтво. Прокуратор знає, що це — правда, і слова були сказані для нього.
Сказавши це, Иешуа все-таки простив Пілата перед смертю, але той сам себе не може простити Пілат бачить тільки один спосіб надолужити свою провину — убивство Іуди, зрадника. Він справді робить убивство, але й це не приносить полегшення. Ця спроба надолужити злочин, доконаний з боягузтва, запізнилася. Головної помилки не виправити ніколи. Пілат знає: Иешуа був ні в чому й ніколи не винний, він був прав у всім. З його вуст звучала істина.
Прокураторові немає спокою ні вдень ні вночі. Дев’ятнадцять століть він чекає прощення. І він буде прощений один раз «у ніч на неділю», тому що Бог прощає всіх. Знову підтверджується біблійна істина: «Каяттям — очистимося». Суперечка Иешуа з Пілатом, по великому рахунку, не був протистоянням. Прокуратор вірив ув’язненому. Иешуа знав істину, любив людей, філософія його була проста й немудра.
За це він прийняв свій хрест. А що ж прокуратор, погрязший у трупах, що не знав жалості й пощади? Він повірив Иешуа й теж був розп’ятий (тільки сам собою), і хрест його був ще важче. Пілат адже покаране не за те, що послав засудженого на страту, а за те, що зробив учинок, що йде врозріз із його совістю.
Борг велів зробити зовсім інше. Легкодухий учинок був зроблений всупереч власній волі й бажанням, з одного тільки боягузтва Роман «Майстер і Маргарита», безумовно, є сатирою, але сатирою зовсім особливого сорту — філософською-філософській-морально-філософської. Булгаков судить своїх героїв по рахунку людської моральності. Для нього незмінний закон справедливості, по якому зло неминуче підлягає відплаті, а искреннее каяття — покаранню. У цьому істина.