Твір по літературі: Видимий світ сміх у добутках гоголя Питая ненавистю груди, Вуста озброївши сатирою, Проходить він тернистий шлях Своєї карающею лірою З усіх боків його клянуть, И, тільки труп його увидя, Як багато зробив він, зрозуміють, И як любив він — ненавидячи! Н. А. Некрасов Н. В. Гоголь — самий яскравий, виразний письменник золотої епохи російської літератури. Ще до вивчення його творчості в Школі читаються гоголівські малороссийские майже народні казки «Вечора на хуторі біля Диканьки». Вони роблять сильне враження на читача.
Його оточує мир легенди, мистики, щось неземне, фантастичне, він подорожує на горбі у відьми, водить хороводи під Івана Купалу з веселими парубками й «ясноокими дивчинами», любується українською природою. Герої добутку — здорові молоді люди, чесне, шляхетне, любляче життя, що вміють переборювати будь-які перешкоди, навіть легко підкоряти собі «нечисту силу», поява якого супроводжується лукавою гоголівською усмішкою. Н. В. Гоголь показує велич людини, віру в силу народу, у кінцеву перемогу добра над злом Але у своїх наступних добутках письменник виступає вже не як «добродушний гуморист», а серйозним, глибоким художником, здатним вирішувати життєво важливі питання. Подальший розвиток творчості Н.
В. Гоголя йде вже в іншому напрямку «Ревізор» є одним з найбільш яскравих драматичних добутків вітчизняної літератури XIX століття. Автор продовжує традиції російської сатиричної драми, основи якої були закладені в знаменитій комедії Д. И. Фонвізіна «Недо росль». А. С.
Пушкін згадував: «Як здивувалися ми цієї кни-re, що змушувала нас сміятися, ми, не смеявшиеся із часів Фонвізіна!» У своєму добутку Н. В. Гоголь показує мир дрібного й середнього провінційного чиновництва Росії. У зображенні побуту й вдач жителів повітового містечка вже немає місця романтиці й красі. Життя людини «обплутана тут павутиною дріб’язкових інтересів, отут- царство користі й вульгарності».
Прочитавши першу сторінку комедії, відразу поринаєш у розміряне, порожнє життя чиновників: городничий постійно хабарничає, але «поводиться дуже солідно й серйозно», поштмейстер, «простодушний до наївності людин», читає чужі листи в себе в конторі, Бобчинский і Добчинский розносять по всьому відділку плітки Це замкнуте коло, по якому тече життя повітового містечка, розриває парубок, що випадково з’явився в тій місцевості. І його, «худенького, тоненького», «двадцяти трьох років отроду», «без царя в голові», приймають за ревізора. Який переполох отут піднявся! Кожний сунув у руки мнимого чиновника з Петербурга хабар, так побільше, щоб перевірка обійшла стороною його заклад. А він, на ділі не має ні грошей, ні місця, ні положення, насмілився просити руки дочки городничего. Читач і глядач від душі сміються, стежачи за кокетством Марьи Антонівни й донжуанством Хлестакова. Але, коли посмішка сходить із осіб, мимоволі встає питання, що криється за цим кокетством і залицяннями. А за ними — пристосовництво, неправда, бруд, деградація.
Сам автор указував, що єдиним «чесною, шляхетною особою» в «Ревізорі» є сміх, і це дуже смутно, а нам, сьогоднішнім читачам, смутно подвійно: пороки, зображені великим сатириком, на жаль, виявилися так само безсмертні, як і сам утвір У кожного художника є добуток, що він уважає головною справою свого життя, вкладає в нього самі таємні думи. Для Н. В. Гоголя це були «Мертві душі», поема, що з’явилася, по вираженню В. Г. Бєлінського, добутком, «нещадно зриває покриви з дійсності». Сатира й філософські роздуми про долю Росії, її народу переплітаються тут воєдино.
Отже, відправимося слідом за героєм поеми Чичиковим в NN. Сутність його витівки полягала в тому, щоб скупити неіснуючі душі й оголосити себе миллионщиком. Він відвідує різних поміщиків, здобуває їхніх померлих селян. Молодий інтриган побував у Собакевича, Коробочки, Плюшкина, Манилова, Ноздрева. Вигадливі прізвища, предмети побуту, туале та — все відображає вдачі, підвалини, спосіб життя поміщиків. Меблі величезного Собакевича, начебто пишаючись, що належить такому хазяїнові, повторювала його форми: неосяжна, безглузда, незграбна. Для Коробочки характерні накопичення, корисливість, у неї все опрятно, чисто, гладко.
Але її «дубинноголовость» не може не викликати іронічної посмішки. Сміх викликає й Плюшкин, що перетворив в «діру на людстві», і натхненна брехня Ноздрева. По зовнішньому вигляді владетели маєтків всі різні, але поєднує їхня втрачена здатність по-справжньому бачити, чути, думати й все зростаюче прагнення здобувати матеріальні блага, положення в суспільстві, чини по службі. Людина втратила людську особу. А це вже — страшно. Чичиков шукав «мертві душі» серед збіглих з життя, але не зауважував, що їх чимало серед живих: «коптитель неба», «телепень, байбак і лежень» Пентентников; генерал Бетри-Щев, тупий, грубий солдафон, перенесший у свій маєток армійські вдачі; поміщик Петро Петрович Півень, » пан-кавун», метою життя якого з’явилося прагнення більше й смачніше поїсти й загодувати будь-якої сторонньої людини В «Мертвих душах» Н.
В. Гоголь дерзнув «викликати назовні все, що-щохвилини перед очами й чого не зрять байдужі очі,- всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя». Письменникові далеко не байдужна доля Росії. У своїх добутках він, відображаючи різні сторони людського буття, виражав мрію про майбутнє Русі, надію на появу теперішніх, «доброчесних» людей, здатних урятувати країну Автор схвильовано говорить про тім часі, коли «стане незліченне багатство російського духу… Піднімуться російські рухи. І побачать, як глибоко заронилось у слов’янську природу те, що сковзнуло тільки по природі інших народів».
Хочеться розділити цю віру з Н. В. Гоголем, що коли-небудь відносини між людьми будуть будуватися на найглибшій повазі до особистості, незалежно від того, яке місце в суспільстві вона займає, і що не буде серед нас «маленької людини», «приниженого й ображеного