Відкликання по Твір Білий Бим Чорне Вухо Троепольский Г. Н

Відкликання по Твір
«Білий Бим Чорне вухо» - це книга не просто про вірний і до кінця життя відданому сетері Биме, але й про злих і добрих людей, а також про взаєморозуміння «двох мирів»: людини й природи

Головним героєм цієї книги є мисливський пес Бим. Він починав своє життя не дуже солодко. Ще місячним щеням був відданий чужій і незнайомій людині - його хазяїнові Іван Иваничу. Через незвичайний для його породи офарблення Бим став ізгоєм серед родичів - мисливських сетерів. Але дружелюбний пес не сумував, адже головним для нього було лише те, що він поруч із другом-хазяїном. Але життя складна штука, ніколи не знаєш, у яку сторону вона поверне тебе, що буде завтра, і що ще прийде пережити на цьому небезпечному життєвому шляху. Про своє майбутнє не знав і Бим, він навіть думати не хотів про завтрашній день, адже пес так весело й цікаво прожив от уже три роки з ласкавим Іван Иваничем. Але здоров'я, що похитнулося після війни, літнього хазяїна вимагало швидкого лікування, і незабаром милому другові Бима довелося розстатися зі своїм вихованцем. Жаль, що собака не міг зрозуміти змісти прощальних слів людини. Пес не знав, куди виїхав його добрий друг, йому залишалося тільки чекати й чекати... Нудьга від розставання була для Бима нестерпної, і він вирішив на вирішальний крок - піти поодинці на пошуки улюбленого хазяїна. І саме в цій небезпечній подорожі пес довідалася гірку правду життя, що на миру бувають не тільки гарні люди, але й, на жаль погані, такі як Тітка, Сірий, Клим і інші. Але мир не без добрих людей. Степанівна, Люся, Толик, Даша, Хрисан Андрійович, Петрівна, Алеша - це ті добрі й чуйні люди, які в чомусь допомогли Биму на його важкому шляху до дорогого друга, але вони не змогли знайти хазяїна собаки, а Бим до останнього подиху продовжував шукати Іван Иванича... У свої останні мінути життя пес дряпався у двері залізного фургона, в останні двері довго. Дряпався до останнього подиху. І як мало він просив! Волі й довіри - більше нічого. Бим загинув... Зовсім безкарно, нізащо...

Гаврилом Миколайовичем Троепольским у своїй повісті не тільки призиває людей до захисту природи, але й піднімає філософські теми через мир пізнання собаки. Наприклад, об гроші й людську жадібність: «... інші люди можуть продати честь, вірність і серце. Благо собаці, що не знає цього!». Також людської жорстокості: «Тричі вистрілив... Може бути, зла людина ранила того красеня дятла й добила його двома зарядами...». Останні слова глибоко запали мені в душу... Адже дійсно в нашім сучасному світі величезна кількість жорстокості, від її Іван Иванивич шукає порятунок у тихому лісі - це місце, напевно, де природу ще не зіпсувала людина. А нам де шукати порятунок? Я думаю, що в самих собі, у своїх серцях. Поки ми не зрозуміємо важливість і значимість природи в житті людини, ми не зможемо ставитися до всьому живого також як і до себе, до батьків, до друга... ставиться із щирою любов'ю й відданістю.

На закінчення свого відкликання хочу сказати, що «Білий Бим Чорне вухо» - це далеко не єдиний добуток про природу, що вчить людину любити, охороняти й поважати навколишнє середовище, адже природа - це часточка нас самих, нашої душі, це Батьківщина і її треба любити всім серцем!


Загрузка...