Викривальний пафос роману «Життя й доля»
Гроссман розвінчував структуру тоталітарних режимів
Анатолій Бондарів
Пущений під чим макет «Чорної книги», «арештований» роман «Життя й доля», наглухо замкнена повість «Все тече» — такі віхи післявоєнної біографії письменника Василя Гроссмана. Нині всенародно відомий роман «Життя й доля», результат багаторічної роботи автора, піддався особливому гонінню. У письменника були вилучені весь рукописи, чернетки, навіть аркуші копірки. Партійний ідеолог М. А.Суслов сказав письменникові, що його роман можна буде видати лише через двісті-триста років
Але роман удалося врятувати. Крамольним для влади він став через свій викривальний пафос. Василю Гроссману вдалося досліджувати й показати тоталітарну структуру сталінського Радянського Союзу й гітлерівської Німеччини
Роман «Життя й доля» починається з картини німецького табору. «Табору, — пише письменник, — стали містами Нової Європи». До того розділена, Європа стала в цьому змісті єдиної. На її просторах з’явилися гігантські утворення, схожі на клітки шахівниці; колючий дріт, не знаючи границь, простягнулася від Уралу до Південної Німеччини
У романі відтворені незабутні картини війни, дія відбувається на фронті й у тилу, у німецьких таборах знищення й у наших, сталінських таборах. От обложений Сталінград воює на останній крайці берега, горить нафта, стікаючи по укосі до Волги. А в цей час десь далеко на сході, у таборі, кримінальник убиває вночі цвях у вухо своїй сплячій жертві. На Заході німецькі ешелони відвозять на ліквідацію євреїв з гетто
Трагедія народу, по Гроссману, полягає в тім, що, ведучи війну визвольну, усвідомлюючи, що мети війни з нашої сторони праведні, він, ще не усвідомлюючи того, веде війну на два фронти: проти Гітлера й проти Сталіна. На чолі народу-визволителя коштує тиран і злочинець, що вбачає в його перемозі свою перемогу, перемогу своєї особистої влади
Втіленням цього протиріччя стають події в Сталінграді. На вістря цього конфлікту — «будинок шість дріб один», гордість і оплот армії, що перебуває «на осі німецького удару». Цей будинок для німців як кістка в горлі, тому що «замикає» їхнє настання на Сталінград, заважає просуванню по Росії
Будинок цей став проблемою також і для тих радянських військових, хто звик бачити в очах своїх підлеглих покірність: для Кримова, для Особливого відділу, — там уже відомо, що серед захисників будинку завелося вільнодумство. «Волі хочу, за неї воюю», — говорить «кербуд» капітан Греков. І має на увазі при цьому не тільки звільнення території від ворога, але й звільнення від «загальної принудиловки», що, на його думку, було життя до війни. Дискусія про вола, про добро, дружбу, про причини загальної покірності перед особою тотального насильства розвертається в Твір й під снопами в стінах «будинку шість дріб один», і в камерах Лубянки, і в середовищі Вченихвказани.
Письменник досліджує моменти перетворення в людині, чудо народження протесту. » Є право більше, ніж право посилати, не замислюючись, на смерть, — право замислюватися, посилаючи на смерть», — говориться в тім епізоді роману, коли полковник Новиков приймає сміливе рішення на вісім мінут відстрочити виконання сталінського наказу про введення в бій танкового корпуса для того, щоб придушити вцілілі вогневі крапки й уникнути зайвих втрат
Художній простір роману Гроссмана багатолюдне й многопланово. Письменник бере різні «зрізи» війни: от перед нами штаб Еременко, от штаб Паулюса; от лійка, у якій одночасно ховаються від смерті й росіянин, і німець. Читаючи роман, ми зустрічаємося з фізичним страхом і духовною шляхетністю, святим поривом і зрадництвом, бачимо брутальність, ніжність, сльози, бруд і трепет серця
Переможна Сталінградська битва в романі — це й героїчна дія, і нещастя народу, що, звільняючи країну, звільняючи мир від фашизму, одночасно завойовує славу Сталіну. «Сталінградське торжество визначило результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державою тривав. Від цієї суперечки залежала доля людини і його воля».
«Духовний рух війни» після перемоги під Сталінградом іде убік посилення диктатури Сталіна, зміцнення його особистої влади й убік стрімкого звільнення духу народу. Сталінградська битва все-таки стала початком духовного розкріпачення країни. І нехай воля народилася тільки на «п’ятачку» будинку «шість дріб один», у душах таких людей, як полковник Новиков, капітан Греков, фізик Штрум, дочка Штрума Надя, це однаково було початком, — так розуміє ця подія Василь Гроссман. Він як би заглядає в наш день і, бачачи звільнення від стану масової покірності й гіпнозу, говорить: життя сильніше долі, людина більше свого страху.