«Він весь — дитя добра й світла»
Що залучає мене в поезії Пушкіна? Насамперед, особистість самого поета, багатогранн і незбагненна, спілкуючись із якої, випробовуєш почуття, подібний тому, що переживає альпініст при підйомі до сніжної вершини. Наш технократический сторіччя чимало постаралося, щоб занурити людини й у безодню низинних страстей і закрити для нього сяючу, сніжну вершину людського духу
«Вивчаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини», — сказав В. Г.Бєлінський. Хочеться пояснити — доконаної людини, точніше, людини, що невпинно прагне до самовдосконалення. Таким був Пушкіна. Що ж представляє першооснову його духовної організації? Вичерпна відповідь ми знайдемо в дивному вірші «Пророк». Написане в 1826 році в селі Михайлівський, цей вірш є маніфестом творчої діяльності поета. Громадянська мужність, вірність своєму призначенню — призначенню поета-пророка, чий шлях обіцяє «і робота й горе», не може не захоплювати в Пушкіних. Томимие «духовною спрагою» знайдуть у його віршах поживу для розуму й серця. Читаючи його вірші, розумієш, що щастя в служінні іншим, у самовіддачі, а не в користі й нагромадженні
Захоплює високий патріотизм поета, заснований на глибокій любові Котечеству.
Два почуття дивно близькі нам —
У них знаходить серце їжу:
Любов до рідного попелища,
Любов до отеческим трун
(«Два почуття дивно близькі нам»)
И хоча байдужому тілу
Рівняється всюди зотлівати,
Але ближче до милої границі
Мені все б хотілося почивати
(» чиброджу я уздовж вулиць шумних…»)
Патріотизм поета, природн і шляхетного, позбавлен шовіністичного й великодержавного настроїв, був би уражений, зумій він зараз хоча на хвилинку повернути на «рідне попелище». Важко було б йому «пізнати» рідні місця: навколо всі вивіски іноземною мовою. Так що там уражено! Одна мінута телереклами повалила б поета в шоковий стан
Дивна грань пушкінського таланта — це невичерпний оптимізм, гармонія із самим собою й навколишньої світом:
Як щасливий я, коли можу покинути
Докучний шум столиці й двору
И втекти в пустельні діброви…
(«Як щасливий я»)
Картини природи, створені його пером, — це едем, де людин щасливий за всіх часів року:
Під блакитними піднебіннями
Чудовими килимами,
Блищачи на сонце, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
И ялина крізь іній зеленіє,
И ріка під льодом блищить
(«Зимовий ранок»)
Сумовита пора! Око очарованье!
Приємна мені твоя прощальна врода —
Люблю я пишне природи увяданье,
У багрець і в золото одягнені ліси
(» Осінь «),
Перечитуючи «Вакхическую пісню», віриш, що життя не «дарунок даремний, дарунок випадковий», а безмежний і потік, що не припиняється. Варто жити, щоб «мислити й страждати», тому що тільки цей шлях веде квосхождению.
Як ця лампада блідне
Перед ясним сходом зірки,
Так помилкова мудрість мерехтить і жевріє
Перед сонцем безсмертним розуму
Так здраствує сонце, так зникне тьма!
До гармонічного світовідчування й мудрості, за твердженням поета, веде шлях страждання й поклоніння красі:
Я думав, серце забуло
Здатність легку страждати,
Я говорив: тому, що було,
Уж не бувати! Уже не бувати!
Пройшли захоплення, і суму,
И легковірні мрії…
Але от знову затріпотіли
Перед потужною владою краси
(«Я думав, серце забуло»)
Висока самовіддача у всім: у творчості, у дружбі, у любові — це той чарівний магніт, за допомогою якого наша зв’язку з Пушкіними із плином років стає усе більше глибокої й міцною. В інтимній ліриці поета, за словами Бєлінського, знайшли вираження изящнейшие й благороднейшие властивості пушкінської натури. Відданість друзям-ліцеїстам і друзям-декабристам доведена на ділі. Краще тому доказ — стих «Арион». Умів він бути вдячним і поспішав підставити плече друзям, про що читаємо у віршах «До Чаадаєва», «У глибині сибірських руд», «И. И.Пущину».
Самовіддана, висока любов поета змушує прискорено битися наші серця при читанні чарівних рядків віршів: «Рідіє хмар летуча гряда…», «Спалений лист», «Усе в жертву пам’яті твоєї», «На пагорбах Грузії», «Я вас любив…», «Що в ім’ї тобі моєму…», «Я пам’ятаю дивне мгновенье…», «Мадонна». Щораз вони знаходять відгук у наших душах
Давайте читати й перечитувати Пушкіна, щораз запитуючи себе: чи вмію я бути мужнім, віддан, що любить і великодушним, як він, і будемо невпинно прагнути, подібно альпіністові, до вершин того, над чим не владний час, — до вершин людського духу
Нехай зберігає наші душі священний талісман — пушкінська поезія, — у якій схована таємнича сила