Вірш А. А.Фета «Цей ранок, радість ця…» (Сприйняття, тлумачення, оцінка.) К. Д. Бальмонт відзначав, що Фет бачив навколишній світ цілісно, не розчленовуючи його на окремі деталі, тобто як якась гармонійна, музична єдність, а також, що «у жодного з російських поетів немає таких повітряних мелодійних пісень про любов». Дійсно, словами дуже складно, майже неможливо передати таке почуття, як любов до природи, до життя, до людей. На думку Фета, це можна зробити лише за допомогою звуків, подібних до музики: Це ранок, радість ця, Ця міць і дня й світла, Цей синій звід, Цей лемент і низки, Ці зграї, ці птахи, Цей говір вод, «Благословення» на серйозну літературну роботу Фету дав Н. В.
Гоголь, що сказав: «Це безсумнівне дарування». Перший збірник віршів Фета «Ліричний Пантеон» вийшов в 1840 році й одержав схвалення В. Г.Бєлінського, що надихнуло його на подальшу творчість.
Його вірші з’явилися в багатьох виданнях Ці верби й берези, Ці краплі — ці сльози, Цей пух — не аркуш, Ці гори, ці доли, Ці мошки, ці бджоли, Цей зик і свист, Музика вірша, музикальність вірша — найважливіша особливість лірики Фета. Це відзначали ще сучасники поета. П. И.Чайковський, наприклад, говорив про «саму таємничу таємницю» фетовского ліризму: «Фет у кращі свої мінути виходить із меж, зазначених поезією, і сміло робить крок у нашу область», адже він «не просто поет, а скоріше поет-музикант, що як би уникає навіть таких тим, які легко піддаються вираженню словом». У своїй поезії Фет не прагнув зобразити що-небудь, переконати читача в чому-небудь за допомогою слів. Вселити, навіяти — от єдине, чого хотів домогтися поет. Для цього слова занадто грубі, а мова бідна Як бідний Наша мова! — Хочу й не можу — Не передати того ні другові, ні ворогові, Що буйствує в груди прозрачною волною…
Часом неможливо точно визначити, про що ж вірш Фета і яке його настрій. Його добутки відрізняються складністю почуттів, розмитістю поетичного образа. Але яке визначення фетовской поезії є вичерпної? Жодне!
Навіть якщо зібрати їх воєдино. Це незбагненно, як натхнення, як любов, як сама гармонія. А що ж таке гармонія у Фета? Це мир музики, де все созвучно, прекрасно: Ці зорі без затменья, Цей подих нічний селенья, Ця ніч без сну, Ця імла й жар постелі, Цей дріб і ці трелі, Це все — весна Гармонії — от чого шукав і у всім знаходив поет. Він, як ніхто іншої, почував гармонію, музику, красу… Він описував красу природи не тільки видиму, але й чутну. Природа у віршах Фета наповнена життям.
Вона бачить, чує, почуває, дихає й звучить. Поет прагнув запам’ятати не просто мить, але й уловити момент руху, переходу з одного стану в інше. Здається, от воно, це невловиме «музичне» властивість віршованих добутків Фета — визначено, конкретизоване й систематизовано. Але хіба стане нам від цього ближче й зрозуміліше таїнство утвору музики й віршів? Чи доступно буде нам натхнення поета? Зрозуміти поезію в повному змісті цього слова неможливо, але її можна відчути…