Вірш А. А.Фета «Зоря прощається із землею…» (Сприйняття, тлумачення, оцінка.) А. Фету завжди було тісно в межах слова, у вузькі для нього рамках поезії, тому він часто вдавався до допомоги звуків, мелодії, музики, складав свої вірші як музичні добутки, за законами гармонії. Завдяки цьому більшість його добутків легко лягають на музику. Фет мав дивне вміння психологічно точно передавати відчуття, настрою, враження від рухів власної душі, їхнього півтону, відтінки, які не піддаються опису й не мають певної назви, однак вони в той же час сприймаються як щось рідний і знайоме, уважний читач уловлює їх, іноді навіть неусвідомлено. Його мрія — зуміти створити вірші, рівні по своїй силі мелодії Зоря прощається із землею, Лягає пара на дні долин, Дивлюся на ліс, покритий мглою, І на вогні його вершин Здавалося б, звичайне перерахування прийме заходу: осідаючий туман («пара»), злегка освітлені вершини лісових дерев, що наростає сутінок, що ростуть тіні… Як непомітно потухають Промені й гаснуть під кінець!
З какою млістю в них купають Дерева пишний свій вінець! Він одушевляє й змушує звучати навіть те, що мертво: «…Цей листок, що зсох і звалився, золотом вічним горить у песнопенье…» Фет чув і іншу, неземну музику: «Як тепло в ньому зоряний хор повторювався…», «И затремтів весь хор небесний», «Як звучала їхня пісня з піднебесся» і т. д. Для того щоб «озвучити» у своїх добутках навколишні явища й предмети, речі, поет найчастіше звертався до слів пісня, песнопенье, співаю, співак, співачка, звук, відзвук, хор, хоровод, трель, слух, шепіт, струна… Здається, це не випадково. Адже абсолютна більшість віршів Фета легко «співаються», навіть якщо не покладені на музику І всі таинственней, безмерней Їхня тінь росте, росте, як сон; Як тонко по зорі вечернею Їхній легкий нарис вознесенський!
«Найчастіші епітети, які додає Фет до явищ природи, — «тріпотливий» і «овіяний». Трепет, дійсно один із ключових станів природи й душі в лірику Фета. Тріпотять серце, совість, руки, самотній вогник, верби, струни, хоровод дерев, звук дзвіночка, зірки щастя, молоде життя… Овіяний — це присвячено, наповнений чимсь (подвійним життям), вознесенський кудись.
Любить поет і «високі» слова: млість, вінець, безмірний, таємничий. У його рядках вони не банальні, але органічно вливаються в загальну мелодію Начебто, чуючи життя подвійну І їй овіяні подвійно, — І землю почувають рідну, І в небо просяться оне. Ці рядки асоціюються з польотом думки, з натхненням, із чимсь вічним, вони ваблять кудись у невідомість, але обіцяють щастя. Душу, зачувши їх, знаходить крила. Вона начебто звільняється від невидимих оковів. У ній знаходять відгук чудесні голоси, які звучать, «у небо просяться», голосу інструментів, світломузика; душу розкривається назустріч чарівній, таємничій красі вечірньої заграви.