Твір по літературі: Вірш А. С. Пушкіна «Божевільного років згаслі веселощі.. » Вірш «Божевільного років згаслі веселощі…»-підсумковий вірш, тут ми бачимо роздуму перед початком нового життя. Підсумкове, тому що особисте життя поета в 1830 році зосередилася на бажанні побудувати сім’ю, мати свій будинок, знайти гідну господарку До вибору господарки він підходив серйозно, що, полюбивши Н. Н.Гончарову з першої зустрічі в 1828 році, він два роки домагався згоди на шлюб. У цю пору його улюбленим виреченням було виречення Шатобриана:»Щастя тільки на звичайних шляхах». Пізніше, в 1834 році, він напише:»На світі щастя ні, але є спокій і воля»,а в 1930 році поет ще живе з надією на щастя.
Він, діставши згоду Н. Н. і її рідних, живе в Болдіно, оточений карантинами, досадуючи на необхідність клопотати про пристрій справ у наслідуваному маєтку, на змушену розлуку з нареченою, побоюючись за її здоров’я, уболіваючи про недавно померлому дядюшке, Василеві Львовичі, гніваючись на рідкі депеші, спочатку навіть не радуючись улюбленій осінній порі Пушкінська осінь у Болдіно почалася 3 вересня. Яке ж був настрій і які передчуття млоїли поета, якщо 7 вересня він закінчує вірш «Біси», наповнене тривогою, холодне, зимове, тужливе. Восьмого вересня з’являється рядок:»Мій день сумовитий…»Потім виправлення:»Мій шлях сумовитий», «…тяжке похмілля…» «…млосне…
» «…неясне…» Займенника тільки особисті й тільки першого особи говорять про глибоко особистий характер переживань. Сама більша група слів зі значенням стану, що зрозуміло й природно: поет удивляється в себе, у свою душу, бачить у ній відбитки днів, років. Друга по значимості група іменників зі значенням часу. Цікаве сусідство іменників: Гармонія, вимисел, сльози, любов. Лад іменників і прикметників, незважаючи на значеннєве благополуччя, світле закінчення, викликає настрій скоріше важке, передчуття сумні.
Головний образ, що викликає це передчуття, прийдешнього хвилюється море, що. Море-Це не тільки символ бурхливого життя, море тут як символ можливо близької смерті Дієслова першої частини вірші протипоставлені дієсловам другої половини. Спад настрою йде до слів: Але не хочу про други, умирати; я жити хочу…Потім більшість дієслів іде у формі майбутнього часу, і з їхньою допомогою Пушкін виражає надію на майбутнє: будуть насолоджуватися, гармонією вп’юся, слізьми обіллюся, може бути, блисне Вірш дуже коротке, але так багато воно говорить про поета»Які образи створені їм! У вірші присутні метафори(божевільного років згаслі веселощі, мій шлях сумовиті),сильні і яскраві епітети (божевільного років, неясне похмілля, сумний захід), щостворюють майже трагічна напруга Досить точно й правильно використана словесне інструментування й звукопись вірша. Підбор слів і особливості їхнього розміщення, при яких повторення й чергування утворюючі слова звуків надають добутку особливе звучання, викликають саме ті почуття й переживання, які хвилюють поета. Асонанс (у),(е),(о) створює відчуття смутку, передає внутрішнє переживання героя, Але в сполученні їх зі звуком (м) (божевільних, неясне, минулих , щохвилюється)роблять цей смуток приємної й близької до серця. Спостерігається в середині вірша алітерація звуку (р):прийдешнього хвилюва_ море. Але не хочу, про, други, умирати; Я жити хочу, щоб мислити й страждати…
прикростей…треволненья…часом… гармонією… Цей звук підкреслює сильне щиросердечне переживання героя, напруженість його дум.
Але вже наприкінці вірша звук (р) переміняється на м’який і приємний слуху звук (л»):Над вимислом слізьми обіллюся, И може бути на мій захід сумний Блисне любов улибкою прощальної. Саме цей звук створює відчуття щиросердечної радості й надії на щастя в майбутньому, незважаючи ні на горі, ні на майбутню працю Для вірша характерне парне римування. Божевільного років згаслі веселощі Мені важко, як неясне похмілля. Причому чоловіча й жіноча рима чергуються через два рядки: Але, як вино, сум минулих днів У моїй душі чим старіше, тим сильней. Мій шлях сумовитий. Обіцяє мені праця й горе Прийдешнього хвилюється море, що.
Таким чином, слова, що містять у собі римування виявляються ритмічно й интонационно підкресленими, важливі в значеннєвому відношенні Своєрідна й синтаксична будова вірша. До складу вірша входять складні речення з підрядними підпорядкування, порівняннями, звертання.(Я жити хочу,(щоб мислити й страждати)). У загальному вірш за змістом можна розділити на дві частини. У першій відбивається смуток поета про минуле минуле, його думки про майбутні життєві труднощі, прикрості й турботи. А в другій частині — надія на щастя й любов. Це виражається й графічно, у пунктуації: у передостанньому рядку коштує тирі: Над вимислом слізьми обіллюся, И може бути на мій захід сумний Блисне любов улибкою прощальної. Як ми вже відзначали вірш носить глибоко особистий характер, у цьому монолозі-рефлексії збігається «ліричний герой»з образом автора, але як завжди буває з істинно художніми творами, пізнаючи себе, Пушкін допомагає всім пізнати свою душу, зіставити самооцінку з оцінкою.
С.Пушкіна, що строго стягує із себе за помилки молодості. Для юних читачів цей вірш необхідно, як допомога вірного друга, як добра рада. Передбачаючи тверезими очами зрілої людини праця й горе спереду, робко сподіваючись на рідкі мінути щастя творчості, радості й любові, він мужньо затверджує любов до життя. Життя прекрасне, навіть якщо спереду тільки праця й навіть горі Елегія свідчить про те, до Якого стану внутрішнього Просвітління піднявся дух Пушкіна…
В. Бєлінський В одній статті Е. Евтушенко я прочитала, що кожного поета можна зрівняти з музичним інструментом: Михайло Лермонтов — ридаючий рояль, Олександр Блок — трагічно звучна скрипка, Сергій Єсенін — селянська тальянка. Але є поет, що персоніфікує собою цілий оркестр. Звичайно ж, цілому оркестру подібний Олександр Сергійович Пушкін Вірш «Божевільного років згаслі веселощі…» — один з перших добутків, створених поетом у дні болдинской осіни 1830 року, воно визначило наступну творчість цього періоду Пушкін як би з висоти оглядає своє життя.
Вірш — і підведення підсумків, і заявка на майбутнє. У ньому звучить мотив, у тім або іншому ступені вже затрагивавшийся в інших віршах: роздуму про мету й сенс існування. Погляд в «минулі дні» повертає нас до кінцівки шостої глави «Євгенія Онєгіна», де мова йде «про юність легкої», а світлий смуток ріднить цей вірш із добутком «На пагорбах Грузії». При публікації «Божевільного років згаслі веселощі…» Пушкін дав йому заголовок «Елегія». Як відомо, замолоду поет віддав данину цьому жанру. Однак саме аналізований вірш стало в ньому верховим Воно являє собою монолог, початкові слова якого констатують внутрішній стан ліричного героя: «мені важко». Однак поступово тема розширюється й перетворюється у вільне звертання не тільки до друзів («про други»), але й — ширше — до сучасників. Мені здається, що в цьому змісті «Елегію» можна зрівняти з більше пізнім віршем «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…
» (1836), де в центрі буде перебувати оцінка вже не життя, а історичної справи поета Вірш починається звертанням до минулого: Божевільного років згаслі веселощі Мені важко, як неясне похмілля И тут же цілком природне порівняння (адже мова йде про похмілля!) «суму минулих днів» зі старим і сильним вином. Думка поета рухається від минулого до сьогодення: Мій шлях сумовитий… Однак цю тугу сьогоднішнього дня пояснює вже майбутнє: …Обіцяє мені праця й горе Прийдешнього хвилююче море Один образ, що як би спливає у свідомості, народжує новий. Образ «хвилюється моря, що,» уже не має нічого загального з «смутністю».
Він є передчуттям майбутнього бурхливого життя, де найдеться місце й роздумам, і стражданням, і творчості, і любові Весь вірш пронизує думка про неминучість і невідворотність змін життя людини. Тому «прикрості, турботи й треволненья» не викликають у ліричного героя ні мрійливих жалів про збіглу молодість, ні страху перед майбутнім. Поки людина жива, він не повинен відступати перед труднощами буття: Я жити хочу, щоб мислити й страждати Тому відчуття наступаючого «горя», «заходу сумного» освячено ідеєю «насолоди», що даруют людині свідомість, поетична гармонія, любов і дружба: …Часом знову гармонією вп’юся, Над вимислом слізьми обіллюся, И — може бути — на мій захід сумний Блисне любов улибкою прощальної На відміну від інших елегій (наприклад, «Згасло денне світило»), у вірші «Божевільного років згаслі веселощі…» немає вказівок на якусь біографічну ситуацію. Складний етап життя залишений автором «за порогом» вірша.
Не в аналізі якого-небудь окремого моменту, а в усвідомленні долі людини укладений зміст цього великого вірша «Елегія» написана п’ятистопним ямбом — розміром, що, на відміну від чотиристопного ямба, має більшу плавність, якимсь уповільненим плином. Така форма відповідає вимогам філософської, лірики Мене вірш уразив дивною гармонією: всі почуття ліричного героя врівноважені, у його душі немає розладу «Елегія», написана в 1830 році, з’явилася в пресі через чотири роки. Як же я зачудувалася, прочитавши вірш іншого великого російського поета, датоване 1832 роком, тобто часом, коли пушкінський добуток ще не був виданий: Я жити хочу! Хочу суму Любові й счастию на зло… Ці рядки написав вісімнадцятирічний М.
Ю. Лермонтов. Звичайно, тут інший поворот теми, інший розмір. Однак ці вірші, на мій погляд, родинні Подібно А. С. Пушкіну, на смерть якого Лермонтов через п’ять років напише свій великий вірш, молодий поет так само не згинається під вагою життя, так само не страшиться майбутнього, як і його великий попередник: Що без страждань життя поета? И що без бури океан?
У рядках проаналізованої елегії, на мій погляд, відбита одна з головних поетичних традицій А. С. Пушкіна, що творчо розвили не тільки Лермонтов, але й вся класична російська поезія