Твір по літературі: Вірш Н. А. Некрасова «У дорозі».. Вірш «У дорозі» було написано в 1845 році. Коли Бєлінський його прочитав, він відзначив, що «самі цікаві вірші належать перу пана Некрасова, тому що вони перейняті думкою; це не віршики до діви й місяця; у них багато розумний, діловий і сучасного» коли Некрасов прочитав «У дорозі» Бєлінському критик обійняв його й сказав ледве не зі слізьми в очах: «Так чи знаєте Ви, що Ви — поет, і поет щирий» Саме цей вірш з’явився для Некрасова судьбоносним, він став тільки лібералом і назавжди обрав тему народу, як основну у своїй творчості. Вірш «У дорозі» представляє собою діалог, що по більшій частині Є монологом. Пан просить ямщика розважити його якою-небудь історією. Пан перебуває в добросердому стані, тому звертається до візника поблажливо «братик». Дороги Росії XIX століття були довгими й стомлюючими. Від нудьги можна снизойти й до селянина в якості собоседника.
Пан розраховує на легку історію, яку-небудь небилицю, але замість цього ямщик, немов сповідаючись, нарікає на свою долю: Самому мені не весело, пан: Розтрощила лиходійка дружина… На самому початку вірша пан звертається до ямщику, називаючи його «відважним», причому не випадково поет прибігає до інверсії. Щоб підкреслити це молодецтво, молодецтво, силу мужика, він прикметник ставить наприкінці рядка. І раптом Отакого молодця-богатиря погубила дружина, так не просто дружина, а лиходійка. У чому ж її злодіяння? У тім, що народилася вона селянкою в кріпак Росії.
Добродії надходили зі своїми холопами, як хотіли. Їх не обмежували ні закон, ні совість. Коли Груша (так кличуть дружину ямщика) була дівчинкою її добродії взяли в будинок, відлучивши від рідної сім’ї, від звичного середовища, щоб їхньої дочки не було нудно, і виховували її як панянку: У панському будинку була вчена Разом з панянкою різним наукам, Розумієш — ета, шити й в’язати, На варгане грати й читати — Всім дворянським манерам і штукам Здавалося, селянці випав щасливий квиток: одержала утворення, сите, легке життя, можливість духовно розвиватися, слухати музику, читати вірші, жити не серед дикості, а в атмосфері поваги й любові. Так так воно й було, але тільки занадто недовгим виявилося щастя Груші — відразу перемінилася її доля. Після смерті пана приїхав його зять, що швидко, легко розпорядився маєтком, і селянами, а Грушу з легкого дворянського життя назад відправив на селянську: Відвертав він її на село — Знай-Де місце своє ти, мужичка! Важко довелося Груші, незвичної до селянської праці, до особливостей селянського побуту: Завила дівка — крутенько довелося: Білоручка, бач ти, белоличка! И білоручка й белоличка, з погляду селянина несе негативну характеристику. Для того, щоб підкреслити свою нещасну частку ямщик продовжує свою сповідь із вираження «як на гріх». Він і зараз гарний собою, а в дев’ятнадцять років був привабливим, завидним хлопцем, так не повезло йому — женили його на вигнаній з панського будинку Груші.
Із цього моменту й почалися його митарства. Груша виявилася гордої, непрступной і холодної. Своє приниження вона переносила мовчачи, намагалася виконувати всю жіночу роботу, «так, бач, справа в руках не спарилося». Важка праця їй був не під силу, так що навіть чоловік співчував їй: Як дрова або воду несла, Як на панщину йшла — ставало Інду шкода часом … так куди! Ще на початку вірша оповідач зневажливо назвав селянок «сарафанници» і знову вертається до того, що не може Груша звикнути до простій і грубого одягу: те їй у сарафані ніяково, те їй натерли ноги черевики.
Але ці труднощі зовнішні зауважує мужик, не розуміючи, що Груша «реве як очманіла» не від фізичних незручностей, а від страшного щиросердечного борошна. Добродії зробили її не тільки ніжною, чутливою панянкою, але виховали в ній вільної людини з розвиненим почуттям власного достоїнства. Вірш досягає своєї кульмінації. Ямщик захопився й відкрито виніс вирок кріпосникам: Погубили її добродії, А була б бабенка лиха! Такого відкритого викриття рабства, таких сміливих протестів проти гноблення селян до Некрасова не було в пресі. Це був сміливий виклик суспільству. Але продовжимо стежити за оповіданням ямщика.
Здається він уже підходить до фіналу, шкодує, що не трапилося Груші стати гарною дружиною. Так само, як пан на початку вірша хвалить ямщика, називаючи його відважним, ямщик хвалить Грушу, називаючи лихий, тобто такий, у якої все ладиться, робота кипить і робиться як би сама собою. Така господарка все вміє, все поспіє, та і є в Некрасова така героїня — це Матрена Тимофіївна з поеми «Кому на Русі жити добре», що не відмінюється під ударами долі. А Груша не може забути свого ніжного життя, не може звикнути й до нового, і тому ямщик містить: Слишь, як тріска худа й бліда, Ходить, тоись зовсім через силу, У день двох ложок не з’їсть толокна — Чай, звалимо через місяць у могилу… Говорить про цьому спокійно, майже по-діловому, тому що розуміє, що смерть Груші — це рятування від мучень і їй, і йому. Хоча перераховуючи причини, які неї могли привести до могили, він не бачить своєї провини, говорить, що про неї піклувався, не млоїв її невпинною роботою, одягав і годував, «без шляху не сварив» і «бивал, хіба тільки під п’яну руку».
А коли російський ямщик не п’яний? З одного боку, ямщик займається самовикриттям, все те, що з його погляду, у житті Груші було гарного, з позиції звичайної людини неприйнятно. Життя Груші перетворилася в катування. Вона не тільки знемагала від важкої роботи, від гніта чоловіка, від необхідності жити із грубою неосвіченою людиною, вона страждала від того, що її любов не відбулася: добродії її несильно розлучили з коханою людиною. Для мужика висока сфера почуттів, очевидно не має значення, тому він скидаючись говорить, використовуючи просторічне слово «урізалися».
Від колишнього життя в Груші залишився портрет улюбленого, книги. Ямщика розбудовує, що дружина псує їхнього сина, виховуючи, як барчонка: Немов барчика, щодня чеше, Бити не біт — бути й мені не дає… Так недовго шибеника потішить! Ми на початку аналізу сказали, що це діалог, що переходить у великий монолог. Напевно, ямщик міг довго ще скаржитися, але різкий, незадоволений окрик зупинив його: «Ну, досить, ямщик! Розігнав ти мою настирливу нудьгу!…» Чим же незадоволений пан? Напевно він побачив у словах ямщика й частина власної провини, відповідальності за неподобство у відносинах людей Вірш цікаво по своєму лексичному ладі: автор використовує безліч просторечий і перекручувань грамотного мовлення, причому робить це вміло.
Так і чується живаючи розмовне мовлення російського неписьменного мужика: «розумієш — ста», «патрет», «варган», « учитель-ста», «врезамшись», «бач». Вірш «У дорозі» не тільки блискучий літературний твір, що відкрив по-новому селянські долі, але обвинувальний акт кріпосному праву. У цьому виявилася цивільна сміливість поета, його співчутливе відношення кнароду.