Вірш В. В. Маяковського «Лист тетяні яковлевой»

Твір по літературі: Вірш В. В. Маяковського «Лист тетяні яковлевой». Як усякий великий художник, Маяковський прийшов у поезію із заявкою на нове. Причому заявка була вуж дуже демонстративної, навіть зухвалої. Відомо, що спочатку поет затверджував себе в групі. Футуристи (серед яких і був Маяковський) прагнули бути ближче до живого розмовного слова, а потім з якимось захватом займалися пошуком слова відчутного. Маяковський був самим зрозумілим з футуристів. Однак вірші поета, несхожі на звичні класичні, не завжди легко піддаються поясненню. Може бути, ця складність саме й будить інтерес до віршів Маяковського. Таким же оригінальним, ні на кого не схожим лірикам залишається поет і тоді коли, пише незабутні рядки про любов.

Спробуємо зрозуміти, що таїть у собі художній мир відомого вірша В. Маяковського «Лист Тетяні Яковлевой». Вірш написаний в 1928 році, тобто перед нами утвір пізньої лірики Маяковського. Жанр листа й разом з тим монологічна форма мовлення, зверненої до конкретної особи, повідомляють поетичний текст особливу довірчість. З адресатом послання, Тетяною Яковлевой, В. Маяковський познайомився в Парижу восени 1928 року. Любов, що зародилася між ними, як відомо, була взаємною.

Причому любов поета, як і взагалі все в Маяковського, захопила його всього, це була воістину «громада любов». Однак, як уважав Маяковський, щастя в любові неможливо без відновлення людських відносин взагалі. А тому навряд чи двоє могли знайти щастя тоді, коли «ста мильонам було погано». Не випадково протягом усього «Листа» ми не раз побачимо, як особисте буде зливатися із суспільним. Уже в перших рядках вірша можна помітити це досить незвичайне злиття. І навіть ревнощі в цьому світлі здобуває піднесений характер: Я не сам, А я Ревную За Радянську Росію До речі, звернене до теми любові, вірш Маяковського абсолютно позбавлено традиційного протиставлення повсякденного й піднесеного. Це пояснюється тим, що для поета розмова про любов не що інше, як розмова про життя. А тому поетичний текст насичений прикметами навколишнього автора дійсності. Взагалі вірш у цілому заряджено невичерпною життєвою енергією.

Цьому багато в чому сприяє композиційна, образна й ритмічна незвичайність віршованого послання Особливу виразність ліричному монологу надають постійні супутниці поетичного мовлення Маяковського - метафори. Наприклад, про тишу, що наступила, вечірнього міста поет скаже так: «... стих людей дрімучий бар ...», улюблену він буде запрошувати на «перехрестя» своїх «більших» і «незграбних» рук. А говорячи про свої ревнощі, ліричний герой створює целую метафоричну картину: ... не гроза, А це Просто Ревнощі Рухає горами Прагнучи бути переконливим, автор «Листа» намагається підтримувати розмовну інтонацію, при цьому він сам заявляє, що буде «довго», буде «просто» «розмовляти віршами». Ця простота, щоденність поетичного мовлення досягається й навмисним зниженням лексики, і прямим звертанням до адресата: «дай ... розповісти»; «ти не думай ...»; «Не хочеш?

Залишайся й зимуй ...» Звичайно, не можна не сказати про ритмічну організацію вірша, що поет уважав самим головним у поетичному тексті. Оригінальний, відразу пізнаваний ритм створює відома «драбинка» Маяковського. Вона дозволяє поетові не тільки интонационно виділяти найбільш значимі в значеннєвому відношенні слова й сполучення, але й у цілому надає мовленню емоційність, заряджає її енергією. Відмовляється поет і від точної рими, хоча при цьому домагається значної звукової близькості: Дай Про цей Валенний вечір Розповісти По^-людські Художній мир вірша відрізняється просторовим і тимчасовим всеохопленням. Ліричний герой «переміщається» з Радянської Росії в Париж і назад; його погляд те вертається в минуле, то зупиняється на сьогоденні, то спрямовується далеке майбутнє. Причому щастя закоханих можливо саме там, у майбутньому: Я однаково Тебе Коли-небудь візьму Одну Або вдвох Спарижем. Чи не в кожному рядку вірша, що говорить про любов поета, ми почуваємо його «суцільне серце».

Причому часом авторові послання доводиться навмисно приглушати голос свого почуття, і тоді в його мовленні починає звучати іронія: ... ви й нам У Москві потрібні, Не вистачає Довгоногих Взагалі, варто сказати, що поетові всього декількома штрихами вдається створити зрительно сприйманий образ героїні, можлива відмова якої розділити почуття ліричного героя буде сприйнятий їм як «образа». І тут знову особисте зливається із суспільним: ... і це Образа На загальний рахунок накинемо Таким чином, сумнів автора «Листа» у тім, що його почуття взаємно, а також його впевненість у неможливості знаходження щастя в недалекому майбутньому надають поетичному посланню особливий драматизм. Це «коли-небудь» чомусь звучить не так переконливо, як безумовно, хотілося б поетові


Загрузка...