Вірша Н. А. Некрасова. Москва — Частина 3

Настав час скінчити із цінителями Некрасова й повернутися до самого поета. Книжка віршів, що лежить перед нами, одержала голосний успіх і цілком того заслуговує. У художнім відношенні важлива як наріжний камінь всієї репутації її автора, вона могла б бути видана удовлетворительнее, із пропуском декількох речей позитивно слабких, навіть неприємних при читанні. Замість цього недоліку вона має своє достоїнство: у ній поет висловився весь зі своїми прекрасними й - просимо прощення - зі своїми ні до чого не придатними сторонами. Весь діапазон некрасовского голосу, від речей першокласних по красі до трьох віршів "На вулиці", з яких перше гідно назватися безобразнейшим у своєму роді5, тепер нам відомий і зрозумілий. Муза м. Некрасова сама віддається читачеві з першої мінути, без удавання й кривлянь, проста й відвертий, гордий і сумний, світлий і суха в один час, щира до твердості, прямодушна до наївності. Вона не рум'яниться, готуючись вийти до публіки, навіть не упорядковує свого недбалого убору й дуже часто, змішуючи шляхетні почуття із брутальністю манер, подобається самою своєю невишуканістю. Це якість істинно рідке в наш час. Коли кожний поет силкується одягати свою музу на всі фешенебельні манери, драпіруючи її й у плащ Байрона, і в бездоганно плоске вбрання модного лева, нищителя серць жіночих. Тому про збори віршів Некрасова говорити набагато легше, ніж про збори всяких інших віршів. Книжка поета нашого сама розпадається на кілька відділів, несхожих між собою й легко доступних розумінню цінителя

Подивитися цей поділ і сказати про кожне з відділів наше искреннее слово - от вся мета майбутнього розбору. Приступимося ж до праці не втрачаючи часу, відокремимо вічне від тимчасового, без педантичності вкажемо на добутки, що не роблять честі поетові, - і тоді справа наше зробиться саме собою

Збори віршів м. Некрасова відкривається досить великою річчю "Поет і Громадянин", тобто одним з тих розмов у віршах, які, з легкої руки великого Ґете, стали майже необхідною приналежністю кожного поета, що бажає ясно визначити для публіки своє покликання, своє значення й зміст своїх добутків. У нас подібного роду розмови вдалися Пушкіну й Лермонтову - таланти меншого обсягу звичайно спотикалися на важкому завданні, уже тому важкої, що, виконуючи її, надзвичайно легко впасти в тон наслідувача. Як не бийся й не хитри, а бесіди поета із книгопродавцем, директором театру, іншому, журналістом і громадянином будуть усі схожі одна іншу. За досить повсякденним вступом піде виклад поглядів, за викладом - невелика суперечка, потім morceau de resistance {ядро, зерно (фр.).} всієї п'єси - тобто імпровізація поета, а напоследок, напоследок або жарт, або прозаїчний рядок, або ряд крапок, як у м. Некрасова. "Громадянин і Поет", незважаючи на енергію багатьох віршів, на два або три поетичні місця, на старанність обробки, рідку в поета нашого, - є на нашу думку, добуток, невдале за формою й украй хибке по ідеях, у ньому викладеним. Ми не зупинимося ні над дуже прозаїчним вступом, ні на компліментах Громадянина Поетові, надто перебільшених, незважаючи на їхню твердість, а прямо перейдемо до погляду поета й покажемо його роздвоєність, а отже, і слабість. Гість цивільної властивості прямо кличе поета на сучасно-повчальну дорогу, жадає від його, щоб він розійшовся з переказами художника - Пушкіна, радить йому карати лихоимцев і порочних людей, осміювати суспільні недоліки й так далі. На такі вимоги, висловлені ясно й категорично, поет наш може відповідати двома способами. Або він скаже громадянинові: "Я с тобою згодний і виконаю твоє бажання, хоча б до збитку моєї поезії", - або ж відповість йому: "Убирайся ладь, якщо моя муза життєва й всестороння, вона позначиться миру, яка вона є, і без твоїх рад". На жаль, поет наш, тобто сам м. Некрасов, не говорить гостеві ні того, ні іншого, а мириться з ним на підставі якогось mezzotermine {компроміс, "третій шлях" (ит.).}, у якому не знайшли ми ні заперечення чистої поезії, ні преклоніння перед законами чистої й незалежної творчості. Німецькі поети-дидактики були принаймні логічніше у своїх оманах, готуючись на справу сучасного повчання, вони з жаром юності прямо говорили, що століття поезії минуло, що людство вже не може тішитися віршованими брязкітками й так далі. У їхньому захопленні було багато сміливості, прямоти, а тому й саме їхнє падіння виявилося повчальним для нашого нового покоління. М. Некрасов не доходить до колишніх германських понять про сучасність мистецтва. Це робить йому честь як поетові, але позитивно шкодить йому як авторові "Поета й Громадянина".

Дійди він до позитивної аберації у своїй теорії, ми відповіли б на неї позитивним спростуванням, тепер же в ній спростовувати нема чого, тому що сам автор себе спростовує всяким рядком своєї розмови. Його Поет читає Пушкіна з розчуленням, потім називає свою пристрасть до чистого мистецтва плодом душі ледачої, потім проводить слушну думку про те, що всякий безмовний громадянин може трудитися на користь батьківщини не гірше поета, потім сильно озлобляється на себе, на своє життя й майже переходить на сторону свого відвідувача {*}. У всьому цьому вирі сильних віршів, поетичних уривків, незрозумілих натяків і досить старих міркувань є деяка принадність, але немає думки практичної й виразної. Взагалі в багатьох віршах Некрасова під залізним віршем схована хиткість поетичного погляду й недовіра до свого покликання - недоліки ці в "Поеті й Громадянині" сильніше, ніж де-небудь. Пройдемо ж скоріше повз усе добутку, відзначивши в ньому дві чудові частковості - місце, що починається словами

Помітний ти,

Але так без сонця зірки видні,

И інший уривок, після двох зразкових віршів:

Клянуся, - я чесно ненавидів,

Клянуся, я искренно любив

{* А в той же час Громадянин, поощритель тимчасової дидактики, ниспровергает всю свою теорію наступним малим числом віршів:

Служачи мистецтву,

Для блага ближнього живи,

Свій геній підкоряючи почуттю

любові, ЩоВсеобіймає!

И якщо ти багатий дарунками,

Їх виставляти не клопочи

У твоїй праці заблищать самі

Їхні життєдайні промені...

У підкреслені нами чудових рядках - смертний вирок всієї віршованої дидактики. Самий зіркий її супротивник у ту пору, коли дидактика ще мала супротивників і повинна була їх мати - не придумає кращого спростування по частині навмисно-повчального елемента поезії. (Примеч. А. В. Дружиніна.)}

Незважаючи на недоліки ідеї й форми, вступний вірш книги м. Некрасова змушує нас угадувати про те, що знайдемо ми у всіх зборах. І дійсно, подібно тому як у передмові знаходимо ми кілька різнорідних елементів, що не цілком ладять між собою, так і у всій масі некрасовских віршів, що тепер лежать перед нами, бачимо ми яскраве з'єднання недоліків і якостей найрізноманітнішої властивості. Глибше вдивившись у сутність дарування поета нашого, ми знаходимо можливість розділити всю його книжку на три відділи. Як майже єдиний представник дидактичної поезії в нас у Росії, Некрасов від самої цієї обставини позначається так легко, з усією массою своїх добутків! Три відділи, про які нами згадане, народилися від сутності його вірування й напрямку, йому доданого. Перечесть і позначити кожний з відділів можна декількома словами. До першого треба прилічити вірша, створені вільної й незалежної музою, - цей відділ не тільки вище двох, але, поверх того, один свідчить про чудовий поетичний талант Некрасова. До другого відділу, теж досить чудовому, треба віднести речі, перейняті сучасним повчанням і все-таки виконані поетичної сили. До третього відносимо ми ті вірші...6


Загрузка...