Література наша всіляко бідна. У нас мало геніальних письменників,- та й ті писали й пишуть дуже мало, принаймні набагато менше, ніж скільки можна й треба очікувати від їхніх засобів; у нас мало талантів,- та й ті писали й пишуть ще менше письменників першого розряду. Самий діяльних і плідний з російських письменників, без сумніву,- Пушкін. Дійсно, він написав надзвичайно багато в порівнянні з кожним з його літературних собратий; але проте не можна боятися потонути в цій безодні; від її глибини навіть і голова не закружиться: кількість творів Пушкіна нескінченно уступає їх достоїнству
И причиною цьому не одна тільки передчасна смерть великого поета: він міг би написати вчетверо більш того, скільки написав у продовження своєї літературної діяльності. Це частию відбувалося й тому, що він довго не хотів цілком віддатися своєму покликанню — хотів здаватися більше волонтером літератури, ніж письменником і по покликанню й ex officio {за посадою (панцира.). } разом. Тільки незадовго перед своею кончиною почав він бачити у своєму покликанні мета й визначення свого життя, початків трудитися, як людина, обрекший себе постійній праці літературному, дивитися на себе, як на письменника по перевазі. Це було необхідним результатом повного розвитку й повної зрілості його таланта. Можна сказати ствердно, не у вигляді припущення, що якщо б Пушкін прожив ще десять років,- він написав би вдвічі більше, ніж скільки написане їм з 1818 до 1836 року, отже, майже у двадцять років,- і тем дошкульніше повинна бути для нас його передчасна втрата! Очевидно, як багато зробила бездарність Сумарокова й Хераскова, а тим часом це — оптичний обман, що відбувається від незграбного й разгонистого видання їхніх виробів. Якщо б чотири томи творів Державіна видати в одній книзі великого формату, сжатою печаткою, у два стовпці, як видаються французькі письменники, то вийшла б книжечка, по своєї тонине дивовижно незгідна з її форматом. Фонвізін написав навряд чи менше Державіна, а тим часом видані книгопродавцем м. Салаевим чотири частини творів Фонвізіна (1830 р.) увійшли потім в одну предивно худу книжку великого формату, компактного видання у дві колони, книгопродавца Н. Глазунова (1838 р.).
Але ми майже не маємо можливості користуватися й тим, що зробила необширна діяльність наших деяких письменників: всі вони видавалися й видаються в нас таким чином, що їхніх творів не можна мати тим саме людям, які й читають книги й купують. Люди, які були б у стані здобувати не тільки книги, але й цілі бібліотеки,- ці-те люди в нас усього менш і всього рідше купують книги, особливо росіяни. Наша книжкова торгівля тримається читачами або не досить богатими, або й просто бедними. Тому мисливці почитати й купити книгу в нас рідко дозволяють собі це задоволення. І як же інакше? У нас книги дорожче золота. Уявите собі, наприклад, учителі словесності, якому, по його професії, не можна не мати збори всіх замечательнейших письменників росіян, крім теоретичних творів по частині преподаваного їм предмета; уявіть собі журналіста, рецензента, критика, якому необхідно мати не тільки замечательнейших, але й всіх скільки-небудь відомих письменників, не крім із їхнього числа ні Тредьяковского, ні Сумарокова,- необхідно мати їх для довідок, вказівок, посилань, виписок; уявіть собі, нарешті, простого аматора російської літератури, що займається нею з толком і у всякому навіть застарілому, але у свій час авторі, що мав вагу, бачить більш-менш цікавий літопис смаків, понять, вдач, мови, літератури минулого часу,- скільки їм потрібно вжити грошей на придбання всіх цих книг!
Зібранню творів Сумарокова в десяти частинах у каталозі м. Смирдина ціна виставлена — сто рублів асигнаціями!.. Зібрання творів Ломоносова, по цьому каталозі, коштує шістдесят рублів!.. Зібрання творів Хераскова у дванадцяти частинах коштує, по цьому каталозі, вісімдесят рублів! Твір Кантемира й Тредьяковского ніколи не були видані цілком, і щоб зібрати всі твори Тредьяковского, як ви думаєте, скільки, по каталозі м. Смирдина, повинне вжити на це грошей? — Триста тридцять вісім рублів асигнаціями!.. І всіх цих письменників важко дістати з нагоди, а якщо й удасться, то вони обійдуться не занадто дешевше ціни, виставленої в каталозі г-на Смирдина. Необхідність шукати й збирати кілька книг, щоб мати повне зібрання творів одного автора, теж коштує втрати грошей. Купивши збори віршів Капниста, треба ще купити його знамениту у свій час комедію «Ябеда». Фонвізін перевів прозою поему Битобе «Йосип», байки Гольберга, «Життя Сифа, пануючи єгипетського», «Сідней і Силли, або Благодіяння й подяка», «Любов Харити й Полідора», «Слово похвальне Марку Аврелію» Томаса, «Торгуюче дворянство, противоположенное дворянству військовому»,- і всього цього, так само як і «Слова на видужання великого князя Павла Петровича» і віршів: «Сідней» і «Матюшка-Рознощик»,- усього цього марне стали б ви шукати в «Повнім зібранні творів Д. И. Фонвізіна» (1838)…
Покладемо, вам у продовження багатьох лет, з потерею значних (порівняно з товаром) грошей, удалося все це зібрати: скільки потрібно місця для приміщення всіх цих книг, разноформатних, різношерстих, стародавніх, несмачно, неохайно виданих, разгонисто надрукованих! І все це із задоволення або необхідності заглянути в іншу із цих книг один раз у три роки! А нові-те письменники, наприклад, Пушкін? Повне зібрання його творів, не всіх зібраних і погано виданих як у відношенні до редакції, так і у відношенні типографському (особливо перші вісім томів), коштує шістдесят рублів!.. Шістдесят рублів повне зібрання не цілком зібраних творів письменника, уже сім років (як) померлого,- творів, з яких багато хто ще при житті автора були по нескольку раз видані! Шістдесят рублів — одинадцять незграбних томів!.. Коли автор сам видає свій твір, він вільний призначити йому ціну по своїй примсі, і взагалі більші відсотки за новину твору — саме законне придбання. Але коли утвору автора відомі всім читаючим людям цілого народу, коли кожне з них видавалося по нескольку раз і коли, нарешті, уже немає більше самого автора,- його твори повинні бути видавані цілком, для всіх, отже, дешево. Вісім глав «Онєгіна» спершу коштували сорок рублів; потім виданий окремо й цілком «Онєгін» продавався по десяти рублів, а нарешті — по п’яти: тепер не зле було б, якщо б гарненьке видання цієї поеми можна було мати за 50 або за 40 коп. сріблом. Подивитеся, як за границею видаються класичні письменники. Величезний тім чудового компактного видання у дві колони коштує не дорожче десяти рублів. Превосходнейшее видання всього Байрона в Лондоні коштує вісім рублів. До повного зібрання творів відомого письменника там додається його біографія, писана відомим літератором; примітки й коментарі шануються теж необходимостию подібних книг. У видання повних творів Байрона, про яке ми зараз говорили, увійшли не тільки навіть слабкі й невдалі добутки цього поета, які «Годинники ледарства», не тільки його листа, але й усе критики й антикритики, написані при його житті із приводу кожного з його добутків
Скажуть: твору Байрона — тепер в Англії загальне надбання, і видавцеві не потрібно платити грошей за право їхнього видання, тоді як добутку більшої частини кращих наших письменників становлять власність або самих їх, або їхніх спадкоємців, і тому ще не може бути гарних і разом з тим дешевих видань творів, наприклад, Карамзина й Пушкіна. — Це правда; але, по-перше, чому не бажати хоча дорогих, зате гарних і повних видань Карамзина {У такий спосіб видана г-м Эйнерлингом «Історія держави Російського».} і Пушкіна? А по-друге, чому дотепер ще немає компактного видання творів Державіна, що, будучи повно, постачено гарним портретом, добре написанною биографиею цього поета й необхідних приміток у пояснення тексту його створінь, коштувало б не дорожче півтора рубля сріблом? Адже вже з лишком три роки, як твору Державіна зробилися загальним надбанням! Чому немає такого ж видання творів Ломоносова, від смерті якого протекло вже 79 років? Ми навіть думаємо, чому б не бути компактним виданням всіх російських письменників, які хоча тільки у свій час користувалися большою известностию, а тепер забуті, які: Кантемир, Тредьяковский, Сумароков, Херасков, Петров, Бобрів? Французи щодо цього могли б служити нам зразком, наслідування якому не було б ні смішно, ні даремно. Адже вони видають же, наприклад, Делиля? І добре роблять: хто нічого не бачить для себе в Делиле, той нехай і не читає його; але навіщо ж позбавляти задоволення читати його тих, які можуть знаходити задоволення, читаючи його? І ми не без підстави думаємо, що в Росії тепер ще чимало поважних людей похилого віку, які Сумарокова, Хераскова й Петрова вважають великими письменниками, набагато вище Пушкіна, і які зраділи б можливості придбати за дешеву ціну цілком, охайно, добре видані знову твору цих корифеїв доброго старого часу. Поверх того, подібні видання були б незайвими в бібліотеках казенних навчальних закладів, були б необхідні для всіх що займаються русскою литературою по страсті або ex officio.