Самим головним для Висоцького в житті була пісня. Сам із цього приводу він говорив: «Якщо на дві чашки ваг кинути мою роботу: на одну — театр, кіно, телебачення, мої виступи, а на іншу — тільки роботу над піснями, те, я вас запевняю, пісня переважить!». За невелике життя (проживши, на жаль, усього 42 року) Володимир Висоцький написало колосальну кількість пісень. Як говорять, плівкою з його записами «можна обкрутити всю планету». У Росії не було будинку, де не звучав би його хрипловатий голос із винятковим розспівом приголосних. Дивує розмаїтість тим, розкритих у піснях автора. Владимир Висоцький розповів нам майже про усім, чим жив народ: про війну, про альпіністів, про спортсменів, шоферів, льотчиків — про всім Висоцький не далекий філософії; міркування про сенс життя не менш глибока, чим сатира. Особливість творчості Висоцького складається в неординарності особистості талановитого актора, чудового співака, у здатності створювати найрізноманітніші маски у своїх утворах.
Популярність Висоцького, як я вважаю, полягає, насамперед, у народності його творчості. У його чудовій пісні «Я не люблю» повністю розкриті погляди на мир, на життя самого автора Я не люблю себе, коли я боюся, Я не терплю, коли безневинних б’ють Я не люблю, коли мені лізуть у душу, Тим більше — коли в неї плюються На думку Булата Окуджави, «люди, виховані на порожній бездумній розважальності, поезії Висоцького не приймуть, а не вміють самостійно мислити його іронії не оцінять; байдужі ж до всього, крім особистих проблем, тривоги й болю його не зрозуміють». Я повністю згодний із цією точкою зору, тому що кожний твір Володимира Висоцького перейнято змістом, змушує задуматися. У кожну пісню Володимир Висоцький вкладав часточку себе, при створенні викладаючись повністю у своїх силах По-моєму, вірша Висоцького не можна читати. Їх потрібно слухати тільки у виконанні самого автора, тільки тоді вони представляться в їх щирій і повній красі Із задоволенням у вільний час послухаю пісні Володимира Висоцького: посміюся над моїм улюбленим веселим «Діалогом у телевізора», почитаю лист у редакцію, поволнуюсь за канатохідцем, занурюся у військові події Другої Світової з «Чорними бушлатами», побуваю на Канатчиковой дачі… Нехай Володимира Висоцького й не друкували в часи Рад, але «живе в народі самородок, актор і поет». Завершу свій відгук на творчість Володимира Висоцького чудовим рядком П.
Вегина: «… Одноплемінники, зробіть честь — закресліть «був», напишіть «є». Поет і Час.
Ці поняття не існують друг без друга, вони взаємозалежні. Поетові відкрита таємниця минулого, сьогодення й майбутнього, але саме Часу дано судити, чи стане він Поетом Уже більше двадцяти років пройшло після відходу з життя Володимира Висоцького. Шок, викликаний у свій час його смертю, змусив задуматися, ким він був для нас: актором, поетом, композитором?
Володимир Висоцький увійшов у літературу на початку 60-х рр. Романтичний настрій суспільства, викликане недовгої «відлигою», послужило поштовхом для розквіту так званої бардовской поезії. На гребені цієї хвилі Висоцький і ввірвався в наше життя зі своїми першими добутками. Хто ж герої його перших віршів? Дурні й божевільні, злодії й алкоголіки, словом, аутсайдери суспільства. Мимоволі напрошується асоціація з «чудиками» Шукшина. Згадаємо шукшинского Єгора Прокудина, що пройшло злодійську школу й не разучились бачити красу навколишнього життя.
Він адже з того ж тесту, що й герой вірша Висоцького «Весна ще на початку»: И от знову — вагони, Перегони, перегони, И стики рейку відраховують шлях А за вікном — у зеленому Берізки й клени — Начебто говорять: «Не забудь! » А с насипу мені махають пацани Навіщо мене відвозять із Весни!.. Комусь може здатися дивним, але, на мій погляд, ліричний герой Висоцького — будь те злодій, алкоголік, божевільний, роботяга, солдат, спортсмен — плоть від плоті того «маленької людини», якого відкрили в літературі XIX століття Пушкін, Гоголь, Достоєвський Читаючи вірші Висоцького, слухаючи його пісні, дивуєшся, як же перетворили башмачкини й девушкини! Явище, помічене поетом, страшно по суті своєї. Сміючись над мешканцями Канатчиковой дачі, ми не зауважуємо, що смотримся взеркало.
Ми теж діти страшного років Росії, Безвременье вливало горілку внас. Поет уловив страшні симптоми виродження народу й намагався своїми віршами достукатися до кожного з нас.
Але в нашім російському житті, що тоді, в 70-е роки, так іноді й зараз, говорити правду небезпечно. І поет взяв на озброєння іронію.
Він вирядился блазнем гороховим і із простуватим, а часом і лукавим, видом виплеснув нам в особу правду, облачивши її у форму балади, казки, притчі. Згадаєте його вірші: «Балада про кинутий корабель», «Притча про Правду й Неправду», « Пісня-Казка про Погань», «Казка про нещасних казкових персонажів».
Простота й доступність поезії Висоцького гадана. Джерела її в народному театрі, смеховой культурі. Говорячи про сучасників, поет і сміється, і жалує їх. Його герої легко перевтілюються. І це не що інше, як зміна масок у балагані. У наш час переосмислена формула Шекспіра: «Увесь світ — театр». Театр нашого життя обертається балаганом: Роздали маски кроликів, Слонів і алкоголіків И от уже мотив маскараду, у якому всі рівні й дорівнює дурні, проходить червоною ниткою у творчості поета Усе в масках, у перуках — всі як один, Хто казковий, а хто — літературний…
Сусід мій ліворуч — смутний арлекін, Іншої — кат, а кожний третій — дурень Сміх таїть у собі якусь подвійність, властиву психології російського народу. Іронія й сатира допомагають перемогти, перебороти самі важкі умови життя. Подібно Зощенко, Висоцький уміє взяти саму вульгарну тему й змусити людину реготати й ридати над самим собою… Ототожнюючи автора й ліричного героя, нерідко читачі й слухачі його помилялися, приймаючи поета «за свого в дошку хлопця». Свою першу маску Висоцький створив, опираючись на традиції міської народної поезії, не визнані тоді офіційною літературою. Він відмінно володів образами й мовою цієї поезії.
Надалі поет створив сотні таких масок. Вони пізнавані, як народні лубочні картинки, як глиняна іграшка з елементами гротеску Я впевнений, що популярність Висоцького не в скандальності слухів про поета, а, насамперед, у народності його творчості. Народності Висоцького полягає в самому методі його мислення: в умінні бачити парадоксальність ситуації, створювати яскраві іронічні й точні образи Люди, виховані на порожній бездумній розважальності, поезії Висоцького не приймуть, а не вміють самостійно мислити його іронії не оцінять; байдужі ж до всього, крім особистих проблем, тривоги й болю його не зрозуміють Сьогодення поета завжди супроводжують не тільки шанувальники, але й ганьбителі, і навіть гонителі. У поезії Висоцького й тих і інших удосталь. У цьому ознака сили його поезії. У Булата Окуджави є пісні, присвячені Висоцькому, в одній з них такі рядки: Може, хто й нині знову хрипоті його не рад Може, хто має намір підлити у вірші єлею…
Але ж пісні не горять, вони в повітрі ширяють. Чим їм роблять болючіше, тим вони сильніше. Висоцький і його герої завжди переможці — так хотів поет! Він був талановитим співаком. Я не можу представити його без гітари.
І навіть коли я читаю його вірші, то чую його ледве хрипловатий голос. У піснях чутно, як хочеться йому, як подобається йому бути сильним, твердим, упевненим, твердо знати, чого хочеш, чого не любиш. Перебороти всі й домогтися своєї мети будь-що-будь. І тому ліричний герой його поезії суперечливий.
Він те в розпачі від навколишньої дійсності («И люди швидко знахабніли: Твори що хочеш — смерті немає!»), те сміло дивиться в майбутнє, з надією, що під маскою живе чиста, світла людська особа: Я в таємницю масок все-таки проникнув, Упевнений я, що мій аналіз точний: Що маски байдужості в них — Захист від плювків і від ляпасів Незбагненно часом, звідки він, молодий, так багато й так глибоко знав про час, у якому не жив? Про війну,- хоча сам не воював; про сталінські в’язниці, — хоча сам не сидів; про село росіянці, — хоча сам городянин, природжений москвич.
Особливо мені подобаються його пісні овойне. Хто сказав: «Усе згоріло дотла, Більше в землю не кинете насіння?
» Хто сказав, що земля вмерла? Ні, вона затаїлася на час. Материнства не взяти в землі, Не відняти, як не вичерпати море… Я часто слухаю в записі улюблену пісню «Він не повернувся з бою».
Яка страшна самітність почуває людина, що втратила теперішнього друга: Чому всі не так? Начебто всі, як завжди: Те ж небо, знову блакитне, Той же ліс, те ж повітря И та ж вода, Тільки він не повернувся з бою… Висоцький відверто ненавидів боягузів, мерзотників, людей легкої наживи: «Кидайте за борт усе, що пахне кров’ю, і вірте, що ціна невелика…» У його піснях звучить тривога за теперішню людину, оказавшегося не в злагоді із цим миром. Висоцький кдк начебто боїться пропустити сигнал небезпеки, він сам мчиться на допомогу, боячись спізнитися. Він справляє поминки про полеглих, боїться кого-небудь із них забути, раз вуж не вдалося врятувати. Він б’є, б’є на сполох: у кожної людини свій голос, своя пісня.
Але люди забули про це, вони хитромудро й завзято «відкладають себе», а потім панічно спохвачуються, коли вже пізно. Він почав робко з ноти «до», Але не доспівав її, недо… Не дозвучал його акорд, акорд И нікого не надихнув Собака гавкав, а кіт мишей ловив… Майже кожну свою пісню Висоцький співав на межі сил людських. А скільки в нього було таких пісень, і скільки разів він їх так співав! І якщо одне виконання робить таке приголомшливе враження, те якою ціною, якими нервами вони створювалися?
Який за цим праця? Щоб так багато віддавати, треба багато мати, мати здатність брати, збирати, усмоктувати — скрізь, завжди, від всіх! Він знав про своє покликання й ставився до нього серйозно й був вірний йому до кінця.
Тому й сили його росли напрочуд. Усі почували: немов хтось випустив його життя метеоритом, і він пронісся по нашому небу — і згорів, не вимагаючи ніякої данини Навпроти, згорів, віддавши людям свій талант, свою міць, свою любов і біль за народ і Росію Він так любив СЛОВО.
Слова, звуки в нього згущаються, концентруються, вибухають, так що стають видимими, об’ємними, відчутними. Це пов’язане з пісенною, звучною природою його вірша …Ходу, думушки жваві, ходу! Слово, строченьки милі, слово!.. В останніх своїх піснях він досяг теперішніх висот поетичної майстерності: У синім небі, куполами проколотому. Мідний дзвін-л-л, мідний дзвін-л-л Те ль зрадів, чи то осерчал.
Купола в Росії криють чистим золотом, Щоб частіше Господь зауважував… Висоцькому супроводжувала удача в тім, що час його як художника, сама специфіка його як співака-поета збіглися з епохою широкого освоєння аудіотехніки, поширенням магнітофонів. Можна сказати, що завдяки саме магнітофону він, слідом за Булатом Окуджавой, зумів знайти свою аудиторію Був такий факт у біографії Володимира Висоцького. Про нього згадували й на панахиді поета. Театр на Таганку, у якому він працював, був з гастролями на Камазе. Висоцький ішов у готель, додому, ішов по довгій вузькій вулиці. І були відкриті всі вікна.
На підвіконнях стояли магнітофони, і з усіх боків гриміли його пісні. Так його привітали. От це було народне визнання! И як все-таки добре, що він ще живим пізнав щастя такого визнання. Чи може бути нагорода вище цієї? І адже все народилося саме собою, не було ніякого сценарію, ніякого режисера. Саме життя організувало такий прийом народному російському співакові й поетові Володимир Висоцький — одне з ярчайших явищ нашої національної культури.
Без нього неможливо уявити собі образний лад мислення російської людини кінця XX сторіччя. Це служить йому кращим пам’ятником. Ім’я Висоцького невіддільно від народу, що сміявся, плакав і співав його голосом