Воронова Н. Скільки на світі Мюнхгаузенов?

Воронова Н. Скільки на світі Мюнхгаузенов?

репутацією, як у Мюнхгаузена, зайвих документів просто не буває). У тринадцять років Фрідріх Ієронім як паж герцога Браушвейгского відправився в далеку Росію. Там Мюнхгаузена зарахували в привілейований полк, у складі якого він через кілька років взяв участь у поході на Очаків. Служив барон справно, про що свідчить один з указів імператриці: "Божией милістю ми ЕЛИСАВЕТ ПЕРША, Імператриця й Самодержиця Всеросійська- Відомо й ведена так буде кожному, що Ми Иеронимуса Мюнхгаузена- у НАШІ ротмістри 1750 року лютого 20 дня всемилостивейше подарували й заснували-".) пінковою трубкою, розповідав минулого й небилиці про свої численні пригоди. Так спокійно текло життя високоповажного барона, поки один раз йому не надіслали поштою берлінський альманах "Путівник для веселих людей". У передмові до одному з розділів було написано: "Біля Г-Віра живе досить дотепний пан Х-З-Н". Далі йшли кілька оповідань-анекдотів, від яких у Фрідріха Ієроніма аж дух захопило. Господи, кошмар-те який! Ну, розповідав він різні історії за кухлем пива, ну, прибріхував, бувало, але не до такого ж сорому!) не закінчилося

"Путівник для веселих людей" попався на очі якомусь Рудольфові ериху Распе - геологові, археологові, бібліотекареві, мистецтвознавцеві й-и- авантюристові. Справи в Распе в той час ішли, очевидно, неважливо, і він вирішив заробити: перевести, а вірніше переказати на англійську мову кілька анекдотів. У маленьку книжечку Распе вклав весь свій скажений темперамент і винахідливість. Це був фонтан, феєрверк самозабутньої, безоглядної брехні, рівний по силі й грандіозності утворам епохи Відродження. Брехати, як Распе, не вмів ніхто. Не дивно, що книгу про Мюнхгаузене чекав негайний тріумф, однак прижиттєвої слави авторові вона не принесла. У Распе вистачило розуму не ставити своє ім'я на титульному аркуші, щоб не зв'язуватися з реальним бароном.) таким, зрозуміло, як зобразив його Г. Дорі), не може навіть викликати кривдника на дуель. Тому що не можна ж битися із чистим аркушем паперу, з людиною, що немов Одиссей завбачливо назвав себе Ніхто.) Тому що кожний, хто зустрічався з Мюнхгаузеном, не міг піти від спокуси прибрехати що-небудь від себе. У результаті Мюнхгаузен № 3 став більше відчутний і докладний. Своє прізвище, щоб уникнути скандалу, Бюргер, як і Распе, на титульному аркуші не поставив.)"Дивні подорожі, походи й веселі пригоди барона Мюнхгаузена на воді й на суші, про які він звичайно розповідав за пляшкою вина в колі своїх друзів" були останніми, які застали в живих нещасного власника Боденвердера. Сподіваюся, що славний нащадок хрестоносців до кінця зберіг здоровий погляд на мир і самого себе. Із сучасниками, однак, цього не трапилося. Вони один раз і назавжди переплутали шляхетного барона з літературним героєм. Випадок в історії унікальний

.

Мюнхгаузен Иммермана - рідний онук знаменитого барона, що успадкував дідівський спосіб мислення. Волею доль герой попадає в замок Шник-Шнак-Шнур, де розповідає навколишні самі неймовірні історії, які, по суті, - сатира на німецьке суспільство першої половини XIX сторіччя. Однак, проблеми, що хвилювали Иммермана, пішли разом зі століттям, і сучасний читач просто не в змозі їх "побачити". Для людини XXI століття онук Мюнхгаузена - майже такий же талановитий брехун, як і знаменитий дід. Правда, є в молодшому Карлі Ієронімі якась червоточинка, ознака "виродження" славного роду Мюнхгаузенов. Справа в тому, що онук дозволяє собі брехати не тільки з любові до справи. А це вже інша історія.

Між іншим, книга Иммермана небагато нагадує твору Вольтера. І до дитячої літератури має досить віддалене відношення. Хіба що найдеться інший-один-інший "фанат", готовий читати про улюбленого героя все, що завгодно.

"Не любо, не слухай, а брехати не заважай" (текст Бюргера, переказ Н. П. Осипова). "Мемуаристи" барона довго не могли встановити точну дату настільки чудової події. Тому що відомий книговидавець И. К. Шор написав на томику пригод Мюнхгаузена "вийшло в нинішньому році".

У тексту було два додатки: "Збільшення до вищеописаних незбутніх правд" і "Ще баришок: Що не долгано, те потрібно додати новим полиганием". Не удержався перекладач - "дописав" книгу, розповівши зокрема про дитинство і юність барона

Третій приїзд Мюнхгаузена в Росію виявився- нелегальним. "Шляхові чудесні пригоди барона Мюнхгаузена" випустив в Англії друг Герцена Николас Трюбнер. Маленький томик із прекрасними гравюрами відомого художника А. Кроуквила був призначений для таємного ввозу в Російську імперію. Справжні пригоди барона досить дотепно перепліталися тут із усілякими політичними домислами, що доходять до курйозу: на одній зі сторінок Мюнхгаузен читає вірші А. С. Пушкіна. На жаль, автор цієї літературної містифікації невідомий. Історикам так і не вдалося розшифрувати таємничий підпис К. М. Не сам же Карл Мюнхгаузен!..

Але тріумфальний хід барона по Росії почалося, коли книгу Распе, підмішавши до неї небагато тексту з Бюргера, переказав для дітей Корній Чуковський. Втім, для чи дітей? Мюнхаузена Чуковського з неменшим задоволенням читають і дорослі. Тому що книга вийшла особлива - для всіх і на все часи

брехні цього героя бліднуть навіть пригоди класика. Як відомо, винятковий барон зміг відвідати лише Місяць, та й то не занадто зручним способом, а от герой Лема - з комфортом облетіти всю Галактику! Мюнхгаузен умер би від заздрості, почувши брехню свого "суперника" Ийона. Ще б, полювати на інопланетних курдлей завбільшки три гектари, так ще зсередини, постійно зустрічатися із самим собою, без проблем воскрети й навіть насмілитися створити Всесвіт. Так-Так, ту саму, у якій ми сьогодні живемо

На близьке споріднення з Мюнхгаузеном "по кривій" претендує й Христофор Бонифатьевич Врунгель із книги Андрія Некрасова "Пригоди капітана Врунгеля". Прізвище капітана пояснювати не має змісту, варто лише додати, що вищезгаданий моряк плавав на шхуні з гордим ім'ям "Лихо". Взяв так один раз і відправився тихесенько в кругосвітню подорож, от тільки пригоди самі чекали його на кожному кроці, а вірніше - милі. Те білки на корабель пострибають, от і вези їх у найближчий зоопарк, те "табун" оселедців "власними гонами" треба доставити на рибзавод, те шхуну нагору кілем доводиться перевертати, щоб піратів в оману ввести. Не вірите? Дарма!

Так, ми ледве не забули незрівнянного Тартарена з Тараскона знаменитого мисливця на атлаські леви. Втім, як затверджує його творець Альфонс Доде, "Тартарен не був брехуном. На півдні немає брехунів - ні в Марселі, ні в Ниме, ні в Тулузі, ні в Тарасконе. Житель півдня не бреше - він тільки помиляється. Він не завжди говорить правду, але він сам вірить тому, що говорить. Його неправда - це не неправда, а щось подібне до міражу-".

Ще один близький родич Мюнхгаузена відомий набагато менше інших. Це Джордж Кнутовичер зі збірника оповідань Айзека Азимова "Азазел". Джордж - джентльмен без строго певних занять. Головна його "професія" - оповідання про кишенькового демона Азазеле, питавшимся на прохання Кнутовичера підправити мир. Не в глобальних масштабах, зрозуміло, - демон-те зовсім малюсінький, малопотужний, - а так, зробити для кого-небудь маленька добра справа. Тільки за результат він відповідальності не несе!

Всі? Нічого подібного, про вірші-те ми й забули! Так уже надамо напоследок слово Данилу Хармсу, а точніше його безіменному родичеві Мюнхгаузена:

- А ви знаєте, що З?
А ви знаєте, що БА?
А ви знаєте, що Ки?
Що собаки-пустолайки
Научилися літати?
Навчилися точно птахи,
Не як звірі, не як риби, -
Точно яструби літати!

- Ну! Ну! Ну! Ну!
Брешеш! Брешеш! Брешеш! Брешеш!
Ну, як звірі,
Ну, як риби,
Ну ще туди-сюди,
А як яструби, -
Як птаха, -
Це просто дурниця

" Плавали-Знаємо" із книги Віталія Коржикова "Веселе мореплавання Солнишкина", бригадир Жерар з "Подвигів Бригадира Жерара" і "Пригод Бригадира Жерара", що належать перу А. Конан Дойла, Мишутка й Стасик з "Фантазерів" Н. Носова, Матильда з повісті "Ясновидюща, або Ця жахлива вулиця" Ю. Сотника. Може, досить?

.

Неперевершеним залишився Гюстав Дорі. Саме з його роботами найчастіше друкують у нас, та й в усьому світі, пригоди барона Мюнхгаузена. Однак те, що ми бачимо на сторінках сучасних книг, лише бліда подоба створень Дорі. Тому що дивний французький майстер відрізнявся тонким промальовуванням дрібних деталей. А ілюстрації друкуються сьогодні не з легендарних дощок, а з більш-менш старих книг. У результаті найтонші образи розмиваються й з кожним разом стають усе грубіше. Жаль, але, напевно, нічого не поробиш

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector