ВОВ
Сформована в Європі обстановка не залишала сумнівів у тім, що гітлерівська Німеччина, що підсилилася в результаті завоювань, спробує напасти на Радянську соціалістичну державу. У цих умовах перед зовнішньою політикою СРСР стояли найважливіші завдання: максимально продовжити мир для нашої країни, перешкоджати поширенню війни й фашистської агресії. Необхідно було також створити сприятливі міжнародні умови на випадок нападу Німеччини на СРСР. Це значило домагатися таких передумов, які могли б, з одного боку, забезпечити створення антифашистської коаліції, а з інший —і позбавити Німеччину можливих її союзників в антирадянській війні
У квітні 1940 року у зв’язку з фашистською агресією проти Данії й Норвегії над Швецією нависла погроза прямого нападу з боку германських військ, що вийшли до її границь на найважливіших стратегічних напрямках. Радянський уряд вжив заходів до захисту національної незалежності Швеції, незважаючи на те, що в період cоветско-фінляндської війни 1939 —і 1940 р. вона нелояльно поводилася по відношенню КСССР.
13 квітня 1940 р. Радянський уряд заявило германському послові Шуленбургу, що воно «певно зацікавлене в збереженні нейтралітету Швеції» і виражає побажання, щоб шведський нейтралітет не був порушений». Посол телеграфував у Берлін, що Радянський уряд поставило його в популярність про те, що «воно досить зацікавлено в збереженні шведського нейтралітету, що порушення його для нього небажано й що Радянський уряд сподівається, що Швеція не буде порушена нашою акцією». Демарш уряду СРСР сприйняли в Берліні як серйозне попередження. 16 квітня Шуленбург передав відповідь свого уряду, у якому говорилося, що Німеччина не поширить на Швецію свої воєнні операції на півночі Європи й буде, безумовно, поважати її нейтралітет, якщо Швеція не зробить допомозі західним державам. Незабаром було опубліковане повідомлення ТАСС, у якому вказувалося, що «у Москві мав місце обмін інформаціями з питання про нейтралітет Швеції між представниками СРСР і Німеччини, причому було констатовано, що обоє держави вважають себе зацікавленими в збереженні нейтралітету Швеції».
Шведський міністр закордонних справ Гюнтер у бесіді з Радянським послом А. М. Коллонтай «схвильовано дякував і сказав, що ця акція з боку Радянського Союзу зміцнить установку кабінету й тверду волю Швеції дотримувати нейтралітету. Особливо його обрадувало, —і заявив Гюнтер, —і Що Радянський Союз стримує Німеччину». Прем’єр-міністр Швеції також заявив Коллонтай 9 травня 1940 р. що він виражає Радянському уряду «найглибшу подяку за висловлене Радянським Союзом розуміння шведської позиції й підтримку лінії нейтралітету», додавши, що «дружба з Радянським Союзом є основною опорою Швеції». Радянський виступ у захист Швеції врятувало її від окупації германськими військами в момент їхнього вторгнення в інші скандинавські країни. 27 жовтня 1940 р. уряд СРСР доручило знову завірити шведський уряд, що «безумовне визнання й повага повної незалежності Швеції представляє незмінну позицію Радянського уряду».
В інтересах безпеки СРСР і збереження національної незалежності країн, над якими нависла погроза германської агресії, Радянський уряд починаючи з осені 1940 р. систематично застерігало германський уряд проти його дій відносно цих країн. Радянський уряд не раз заявляло Німеччини, що її експансія в Румунії, Болгарії й інших балканських країнах являє серйозну загрозу інтересам безпеки СССР.
У листопаді 1940 р. у Берліні відбулися радянсько-германські переговори, під час яких уряд СРСР виступило на захист Болгарії від навислої над нею погрози німецько-фашистської окупації. Германські керівники у відповідь на це запропонували СРСР «домовитися про розмежування сфер впливу, явно прагнучи поставити радянську зовнішню політику під свій контроль. При цьому вони вимагали, щоб Радянський Союз визнав Європу й Африку зоною панування Німеччини й Італії, а Східну Азію —і зоною панування Японії, обмеживши свою міжнародну політику тільки районом «до півдня від державної території Радянського Союзу в напрямку Індійського океану». Зі своєї сторони германський уряд погоджувався визнати територіальну недоторканність Радянського Союзу
Відстоюючи національну незалежність і суверенітет Радянського Союзу й рішуче виступаючи проти імперіалістичної політики роздягнула сфер впливу, уряд СРСР із усією категоричністю відкинуло германське речення. Характерно, що западногерманские реакційні історики обвинувачують Радянський Союз у тім, що він не пішов назустріч германським реченням. «Росіянином, —і пише Герлитц, — здавна було властиво проявляти під час подібних переговорів нескінченне терпіння й завзятість». Гітлер же, так само як і Риббентроп, «не володів ні часом, ні терпінням, ні міцними нервами».
Одночасно Радянський Союз двічі пропонував болгарському уряду підписати договір про дружбу й взаємну допомогу. Речення СРСР були підтримані народом Болгарії. У країні розгорнувся масовий рух за укладання договору з Радянським Союзом
Якщо радянська зовнішня політика не змогла запобігти захопленню Болгарії німецькими військами, те це пояснювалося в першу чергу зрадницькою політикою самого болгарського царського уряду. Зустрівшись у ці дні з Гітлером, болгарський цар подобострастно сказав йому: «Не забувайте, що там, на Балканах, ви маєте вірного приятеля, не залишайте його». Дипломатичні представники США й Англії в Софії рекомендували уряду Болгарії відхилити Радянські речення
17 січня 1941 р. уряд СРСР знову звернулося до Німеччини через її посла в Москві. Нагадуючи про свої попередні заяви, воно знову попереджало германський уряд, що Радянський Союз уважає території в східній частині Балкан зоною своєї безпеки й не може залишитися байдужим до подій у цьому районі. Радянський уряд поширював сказане їм і на Фінляндію, куди гітлерівці також уводили свої війська. Коли ж царський уряд Болгарії шляхом обману пропустило в країну германські війська й сповістило про це Радянському Союзу, воно одержало належну відповідь. 3 березня 1941 року уряд СРСР заявило болгарському уряду, що воно не може розділити його думки про правильність занятой їм позиції в даному питанні, тому що «ця позиція, незалежно від бажання болгарського уряду, веде не до зміцнення миру, а до розширення сфери війни й до втягування в неї Болгарії. Радянський уряд викрив зрадницьку політику правлячої болгарської кліки й продемонстрував симпатії радянського народу до трудящих Болгарії, що попали під ярмо німецько-фашистських загарбників
Німецьке ярмо поширилося й на Угорщину, вся історія визвольного руху якої пов’язана з боротьбою проти погрози германського й австрійського поневолення. Уряд СРСР, прагнучи впливати на національну самосвідомість угорців, вирішило врочисто передати їм прапори революції 1848-1949 гг., що зберігалися в радянських музеях. Цим актом воно нагадувало угорському народу про його багаторічну історію національно-визвольної боротьби проти німецьких поневолювачів
Протягом більше двадцяти років після утворення Радянської держави королівський уряд Югославії відмовлялося від дипломатичних відносин з ним і проводило ворожу політику. Югославський же народ завжди харчував симпатії до Радянської держави. Трудящі Югославії розуміли, що єдиним оплотом проти фашизму є великий Радянський Союз. Югославському уряду довелося піти на встановлення нормальних відносин зі СРСР. У травні 1940 р. був підписаний радянсько-югославський договір про торгівлю й мореплавання, а 25 червня того ж року встановлені дипломатичні відносини
Перед самим початком гітлерівської агресії проти югославського народу Радянський уряд виразив своє дружнє відношення до цього братнього слов’янського народу. 5 квітня 1941 року, за третя година до віроломного нападу Німеччини на Югославію, у Москві був підписаний радянсько-югославський договір про дружбу й ненапад, що став моральною опорою трудящих Югославії в роки найбільших випробувань, що випали на них частку
Безпосередньо перед нападом Німеччини на СРСР одному з важливих завдань радянської зовнішньої політики було запобігання можливої участі в цьому Туреччині і Японії. У боротьбі за їхній нейтралітет Радянський Союз використовував протиріччя між Японією, Туреччиною й Німеччиною
У березні 1941 р. германо-турецькі протиріччя ледь не привели до збройного конфлікту між цими двома державами. Германський посол у Мадриді Хассель записав у своєму щоденнику 2 березня 1941 р., що Риббентроп наполягав на прямому нападі на Туреччину. Знаючи про намір Німеччини, Радянський уряд зробив заяву, у якому говорилося, що, якщо Туреччина піддасться нападу, вона може розраховувати на повне розуміння й нейтралітет СРСР. У відповідь на цей турецький уряд заявило, що «у випадку, якби СРСР виявився в подібній ситуації, СРСР міг би розраховувати на повне розуміння й нейтралітет Туреччини». Цей обмін заявами мав серйозне політичне значення. По-перше, був покладений кінець брехливим інсинуаціям як у питанні про політика СРСР у відношенні Туреччини, так і в питанні про його взаємини з Німеччиною. По-друге, цим підтверджувався договір про нейтралітет, що, як відомо, Радянський уряд пропонувало зробити ще у вересні 1939 р., і підкреслювалася його цінність у міжнародній обстановці, що створилася складній. По-третє, Німеччини було зроблено серйозне попередження, що у випадку її нападу на Туреччину, остання може розраховувати не тільки на нейтралітет Радянського Союзу, але й на «повне розуміння» з його боку. Термін «повне розуміння», звичайно, виходить за рамки звичайного трактування нейтралітету
Це попередження змусило гітлерівців відмовитися від задуманих ними авантюристичних кроків у відношенні Туреччини. Хоча турецький уряд систематично порушував своє зобов’язання про нейтралітет, все-таки, одержавши таке зобов’язання, радянська зовнішня політика домоглася великого успіху, що мав велике значення й для СРСР і для самого турецького народу
З 1931 р. Радянський Союз прагнув укласти договір про ненапад з Японією. Протягом майже десяти років японський уряд відмовлявся від такого договору, проводячи активну антирадянську політику. Ця політика поряд з існуванням військового сполучника між Японією й Німеччиною створювала для СРСР пряму погрозу війни на два фронти. В 1938-1939 гг. японські імперіалісти, сп’янені антирадянськими прагненнями, навіть брали на себе ініціативу в розв’язанні війни проти СРСР. Але значний урок, преподаний їм Червоною Армією в Хасану й на Халхин-Голі, трохи протверезив загарбників
З огляду на силу Радянського Союзу, уряд Японії в обстановці загострення японо-германських імперіалістичних протиріч стало відмінюватися до укладання договору про ненапад зі СРСР. Навколо цього питання розгорнулася гостра політична боротьба. Укладанню договору перешкоджали найбільш авантюристичні елементи в японському уряді й військовому командуванні, тісно пов’язані з гітлерівською Німеччиною. Натискали на Японію й видних представників правлячих кіл США, стремившиеся до погіршення японо-радянських відносин. Так, наприклад, сенатор Вандерберг заявив, що «якщо тільки Японія й Радянський Союз укладуть договір про ненапад, те Сполучені Штати негайно введуть ембарго на експорт американських товарів у Японію. » Германський уряд також намагався удержати Японію від укладання договору з Радянським Союзом. 27 березня 1941 р. під час перебування японського міністра закордонних справ Мацуока в Берліні Риббентроп завіряв свого колегу, що війна проти СРСР закінчиться легкою й швидкою перемогою. » На Сході, —і говорив він, —і Німеччина тримає війська, які в будь-який час готові виступити проти Росії, і якщо Росія займе позицію, ворожу Німеччини, те фюрер розіб’є Росію. У Німеччині впевнені, що війна з Росією закінчиться остаточним розгромом російських армій і катастрофою державного ладу». У відповідь Мацуока заявила Риббентропу: «Японія завжди була лояльним союзником, що цілком віддасть себе спільній справі». Проте, уряд Японії обмежилося лише обіцянкою почати воєнні дії проти володінь США й Англії на Тихому океані
По дорозі назад з Берліна в Токіо Мацуока затримався в Москві, давши від імені свого уряду згода на висновок радянсько-японського договору про нейтралітет. Японський уряд розглядав цей договір як засіб, що дає можливість вибрати найбільш зручний момент для нападу на СРСР. Воно вважало, що Радянський Союз, покладаючись на договір, відведе свої війська з Далекого Сходу, що забезпечить Японії успіх віроломного нападу
Підступні задуми Японських правителів не були секретом для СРСР. Але Радянський уряд, на відміну від японського, щиро прагнуло до миру на Далекому Сході. Договір давав можливість уникнути одночасного нападу Німеччини і Японії. Подальший розвиток подій залежав від реальної обстановки, від відсічі Радянського Союзу гітлерівської Германії
Радянсько-японський договір про нейтралітет був підписаний 13 квітня 1941 р. Висновок цього договору з’явилося великою несподіванкою для Німеччини. Риббентроп дав вказівку германському послові в Токіо зажадати пояснень від японського уряду. Японський уряд відповіло Берліну, що воно залишиться вірним своїм зобов’язанням по союзних договорах з Німеччиною. Радянсько-японський договір зустріли в правлячих колах США вкрай недоброзичливо. Надії цих кіл на те, що їм удасться здійснити свої плани у відношенні СРСР і Японії шляхом провокування війни між ними, валили
Завдяки зусиллям Радянського Союзу починали поступово складатися для утворення майбутньої антифашистської коаліції у випадку нападу Німеччини на СРСР. У їхньому виникненні й розвитку величезну роль зіграла радянська зовнішня політика. Радянсько-германський договір допоміг Радянському уряду в самий важкий момент забезпечити на якийсь час безпека СРСР. Завдяки договору Радянський Союз виграв час для підготовки кобороне.
Значення договору позначилося й у тім, що він утруднив об’єднання, що намечались, двох ворогуючих імперіалістичних коаліцій для спільного походу проти СРСР. У такий спосіб була ліквідована спроба реакційних кіл Західної Європи й США дипломатично ізолювати СРСР і здійснити проти нього «хрестовий похід» об’єднаного антирадянського фронту
Щоб домогтися співчуття й підтримки правлячих кіл США й Англії, германські імперіалісти вирішили заздалегідь представити напад на СРСР як попереджувальну війну проти «більшовицької погрози».
За наказом з Берліна германські агентури в західні фабрикувала в західних країнах вигадані відомості про більші військові готування Радянського Союзу й підсувала їх многим інформаційним агентствам і реакційним газетам. Ці наскрізь брехливі відомості, видавані щораз як «зовсім достовірні», звичайно з’являлися «у дипломатичних колах» Віші або Токіо й звідти поширювалися по всьому світлу, розростаючись, як сніжний кому, що котиться з гори. У такому неймовірно роздутому виді ця патентована неправда попадала на сторінки американських газет. Німецька ж печатка в цей час ханжески ремствувала на те, що тривожні повідомлення, що надходять із всіх кінців миру, затьмарюють радянсько-германські відносини
Уряду США й Англії не залишалися глухі до повідомлень, що распространялись німецько-фашистськими агентурами. Антирадянський наклеп знаходив тут благодатний ґрунт. Правлячі кола США й Англії були вкрай зацікавлені в тім, щоб утягнути СРСР у конфлікт із Німеччиною, тому що вони бачили в цьому порятунок для себе. Виходячи зі своїх власних інтересів, уряду США й Англії вирішили попередити Радянський Союз про можливий напад на нього Германії
Попередження урядів США й Англії зовсім не означали, що вони піклувалися про безпеку СРСР. Навіть напередодні нападу Німеччини на СРСР ці уряди намагалися вести подвійну гру: вони хотіли переконати Радянський Союз у своєму дружньому до нього розташуванні й у той же час не залишали думки про розтрощення Радянської соціалістичної держави
СРСР строго дотримував всіх умов радянсько-германського договору про ненапад, щоб не дати правлячим колам Німеччини ні найменшого приводу для його порушення й виправдання своєї агресії
В обстановці, що створилася, надто важливо було сполучити найбільшу обережність стосовно можливих провокацій і строге дотримання радянсько-германського договору про ненапад, одночасно вживаючи необхідних заходів по приведенню Збройних Сил СРСР у повну бойову готовність. Але через допущений И. В. Сталіним серйозного прорахунку в оцінці військово-політичної обстановки, що зложилася безпосередньо напередодні Великої Вітчизняної війни, такого сполучення здійснено не було
Додаючи всі зусилля до того, щоб запобігти нападу Німеччини на СРСР, И. В. Сталін до самого останнього моменту прагнув вплинути на германський уряд. Щоб ще раз перевірити наміру Німеччини й спробувати впливати на неї, Радянський уряд 13 червня передало текст повідомлення ТАСС, опублікованого наступного дня. У цьому повідомленні говорилося, що розповсюджувані іноземної, особливо англійської, печаткою, заяви про війну, що наближається, між СРСР і Німеччиною не мають ніяких підстав, тому що не тільки СРСР, але й Німеччина неухильно дотримують умов радянсько-германського договору про ненапад, і що, «на думку радянських кіл, слухи про намір Німеччини порвати пакт і почати напад на СРСР позбавлені всякого ґрунту… «. Повідомлення ТАСС від 14 червня відбивало неправильну оцінку Сталіним сформованої на той час військово-політичної обстановки. Це повідомлення, опубліковане в ті дні, коли війна стояла вже в порога, неправильно орієнтувало радянських людей, послабляло пильність радянського народу і його Збройних Сил
Германський уряд не реагувало на повідомлення ТАСС і не опублікувало його у своїй країні. Ґрунтуючись на цьому й на інших фактах, Радянський уряд пізно ввечері 21 червня через германського посла в Москві звернуло увагу уряду Німеччини на серйозність положення, запропонувавши обговорити стан німецьких-германських-радянсько-германських відносин. Це речення було негайно відправлене Шуленбургом у Берлін. Воно потрапило в столицю Німеччини в той момент, коли до фашистського нападу залишалися вже не годинники, а мінути
Так Радянський уряд аж до самого нападу Німеччини намагалося запобігти війні
Список літератури:
1. «Історія Великої Вітчизняної Війни Радянського Союзу 1941-1945» під ред. Поспєлова П. Н.
2. «Велика Вітчизняна війна. Питання й відповіді. » М., 1990 г.
3. «Велика Вітчизняна війна. Енциклопедичний словник. » М., 1979 р. 4. «Правда» від 11 грудня 1939 г.