Враження про оповідання Л. Е. Улицкой «Історія про горобця Антверпена, кота Михєєва, столетника Васю й стоногу Марью Семенівну із сім’єю». Мої враження гарні. Мені сподобалося це оповідання тим? що всі жили дружно, ніколи не сварилися й не лаялися. Вони допомагали один одному й виручали в складну мінуту Горобець Антверпен допомагав столетнику Васі, перевертав йому сторінки в енциклопедії й приносив водички, щоб полити його, а коли в Марьи Семенівни народилися діти? він дивився за маленькими стоногами.
Ще він приносив зерна й варив кашу. Кіт Михєєв стежив за стоногами й ловив мишей у коморі. Столетник Вася був утворений, учив кота Михєєва грамоті, лікував усіх хто занедужав своїм соком. Марья Семенівна дуже сильно утомлювалася за день. Вона шила штани для своїх дітей, і не встигала вона зшити, як стоноги росли. Але як те раз столетник Вася загинув. Усе розбудувалися.
На настійну вимогу Марьи Семенівни останки Васі разом квітковим горщиком поховали прямо у дворі. Антверпен не встиг навчитися читати, а Михєєв хоча й знав п’ять букв, але цього було мало. Але потім у середині могили виріс паросток, виявилося що Вася живий і все зраділи Це оповідання вчить тому, що потрібно жити дружно, не сваритися й виручати в складну мінуту.