Вульф Л. Винаходячи Східну Європу Із введення

Вульф Л. Винаходячи Східну Європу
Із введення

"залізна завіса опустилася через весь Континент", - оголосив Уинстон Черчілль в 1946 році, у Фултоне, штат Міссурі, далеко в глибині іншого континенту. lt;-gt; Карта Європи, з її численними країнами й культурами, виявилася розсіченої цим ідеологічним бар'єром, що розділяв континент під час "холодної війни". За словами Черчілля, "тінь опустилася над країнами, настільки недавно освітленими перемогою союзників"; ця тінь лягла й на карту, офарбивши країни за "залізною завісою" у сутінкові кольори. Будь-які нещастя, неприємності, страхи могли рисуватися уяві в цьому сутінку - і в той же час він звільняв від необхідності вдивлятися занадто пильно, дозволяв навіть дивитися в іншу сторону: у кожному разі, що можна розглянути крізь "залізну завісу", що можна розрізнити в обволікаючому все сутінку?

Джерело: Література Освіти )"залізною завісою", Черчілль дав таке географічне визначення: "ці східні держави Європи". lt;-gt; Протягом всієї "холодної війни" залізна завіса сприймалася як карантинний бар'єр, що охороняє світло християнської цивілізації від будь-яких небезпек, що миготять у сутінку по іншу сторону. Таке сприйняття давало зайвий привід не дуже вдивлятися в цей сутінок.

численних держав; на інших картах, які перебувають у нашій свідомості, темна риса "залізної завіси" відокремлювала "світло" цивілізації "перед" цією рисою від "сутінку" по ту його сторону. Ці карти має бути виправити й переглянути, але проблема в тім, що в основі їх лежать украй переконливі й глибоко вкорінені подання. lt;-gt; Почасти це відчуження засноване на економічній прірві, що пролягла між багатою західною й бідною східною половиною Європи; але безсумнівно й те, що ця прірва оточена багатовіковими нашаруваннями забобонів і культурних стереотипів. "Залізна завіса" пішов у минуле, але тінь як і раніше лежить над Східною Європою.

Джерело: Література Освіти )"залізної завіси" і ні, сама ідея Східної Європи жива. Справа тут не тільки в тім, що сформовані за піввіку інтелектуальні звички вперто пручаються змінам, але насамперед у тім, що концепція Східної Європи народилася задовго до "холодної війни". Винайдена Черчіллем метафора "залізна завіса" виявилася переконливої й живучої завдяки тій вичерпній глибині, з який вона описувала виникнення радянської зони впливу як міжнародний катаклізм історичних пропорцій. У той же час, при всій своїй глибині, ця метафора змогла так легко підкорити собі свідомість сучасників лише тому, що була заснована на довгій інтелектуальній традиції. Насправді проведена Черчіллем лінія "від Штеттина на Балтиці до Трієста на Адріатиці" була нанесена на карту й осмислена ще два сторіччя назад, у часи його знаменитого предка, войовничого герцога Мальборо. "Залізна завіса" довівся як по мірці, і той факт, що розкол континенту на дві частини, на Західну й Східну Європу, сходить до іншого періоду інтелектуальної історії, був майже забутий або навмисно затушовувався.

Джерело: Література Освіти )"холодної війни", але походження його зовсім не губиться в мороці століть. Він виник аж ніяк не сам по собі, не в силу природних причин, і не випадково, але був продуктом його культури, що створила, плодом інтелектуальної спритності, знаряддям самореклами й ідеологічної користі. Черчілль міг відправитися у Фултон, штат Міссурі, щоб. причиняючись стороннім спостерігачем, аналізувати здалеку сам розкол Європи і його причини. Розкол цей, однак, був цілком домашнього походження. Саме Європа Західна в XVIII столітті, в епоху Освіти, винайшла Східну Європу, свою допоміжну половину. Саме Освіта, чиї інтелектуальні центри розташовувалися саме в Західній Європі, підтримувало, а потім монополізувало винайдений в XVIII столітті неологізм, поняття "цивілізованості"; а потім на тім же самому континенті, у сутінковому краї відсталості, навіть варварства, цивілізованість виявила свого напівдвійника, напівпротилежність. Так була винайдена Східна Європа. Ця винятково живуча концепція із самого XVIII століття завжди знаходило собі рясну їжу, а в наш час точно на^-лягала на риторику й реалії "холодної війни"; вона, безсумнівно, переживе розпад комуністичної системи, залишаючись і в нашій культурі, і на тих картах, які ми носимо у своїй свідомості. Щоб зрозуміти концепцію Східної Європи й хоч якось перебороти неї, ми можемо лише почати вивчення вигадливих історичних процесів, що вписали її в тканину нашої культури.

lt;-gt; Успадковане із класичної античності й, що пришелись настільки по смаку італійським гуманістам поділ європейського континенту на цивілізовану Італію й північних варварів дожило до XVIII століття. Вільям Кокс, що опублікував в 1785 році свої "Подорожі через Польщу, Росію, Швецію й Данію", усе ще поєднував ці країни під загальною рубрикою "північних королівств Європи". Проте ця географічна перспектива ставала анахронізмом, і саме інтелектуальні досягнення епохи Освіти привели до появи нової осі координат на континенті й до відокремлення Західної Європи і Європи Східної. У свідомості сучасників Польща й Росія більше не асоціювалися зі Швецією й Данією, а замість виявилися пов'язаними з Угорщиною й Богемією, балканськими володіннями Оттоманської імперії, і навіть із Кримом.

За кілька сторіч, що пролягли між епохою Ренесансу й століттям Освіти, культурні й фінансові центри Європи перемістилися з Рима, Флоренції й Венеції, з їхніми скарбами й скарбницями, у більше динамічні Париж, Лондон і Амстердам. У Парижу XVIII століття Вольтер бачило Європу зовсім іншими очами, чим Макиавелли у Флоренції століття XVI. Саме Вольтер очолив філософів Освіти, старавшихся знайти й сформулювати нову концепцію континенту, що простирався для них не з півдня на північ, а із заходу на схід. При цьому вони сконструювали новий образ Європи, заповівши його нам, що бачить континент їхніми очами, - а вірніше, це ми самі слухняно перейняли заново винайдену ними картину Європи. Подібно тому як у століття Освіти нові центри прийшли на зміну старим столицям епохи Ренесансу, край варварства й відсталості перебував тепер не на півночі, а на сході. Два Європа, Східн і Західна, були винайдені свідомістю XVIII століття одночасно, як дві суміжні, протилежні й взаємодоповнюючі концепції, непредставимие друг без друга.

lt;-gt; Філософська географія була грою з дуже вільними правилами - настільки вільними, що вважалося цілком припустимим "відкривати" Східну Європу, жодного разу в ній не побувавши. Деякі відправлялися в цей вояж, виконані неймовірних очікувань і оточені міжнародним галасом. В 1766 році мадам Жоффрен покинула філософські салони Парижа, щоб відвідати короля Польщі, а в 1773 році Дідро відправився в Санкт-Петербург, щоб засвідчити своя повага Катерині Великої. Проте ніхто не писав про Росію з більшим ентузіазмом і авторитетом, чим Вольтер, що ніколи не бував на схід Берліна, і ніхто не відстоював волю Польщі з більшою енергією й красномовством, чим Руссо, що ніколи не бував на схід Швейцарії. Для Моцарта границя між Західною Європою і Європою Східної виявилася хвилююче близької, десь між Віднем і Прагою. Насправді, Прага розташовується північніше й небагато на захід від Відня, але для Моцарта, як і для нас в XX столітті, поїздка в Прагу була поїздкою в Східну Європу, у слов'янську Богемію. lt;-gt; Поїздка в Східну Європу виявилася грайливо-оперетковою комедією, і театральна завіса була натягнута між Віднем і Прагою ще задовго до того, як він опустився там же, але вже відлитий у залізо.

чиГрайливий або философичен інтерес до Східної Європи, заснований він на екстравагантних фантазіях або сумлінній ерудиції, він, як і "орієнталізм", був стилем інтелектуального володіння, а його кінцевим продуктом був сплав знання й влади, ситуація інтелектуальної переваги, що відтворювала відносини панування й підпорядкування. Як і у випадку з "орієнталізмом", тут неможливо провести чітку грань між інтелектуальним "відкриттям" і перевагою, з одного боку, і цілком реальним завоюванням - з іншої. Французькі знавці Східної Європи зрештою виявилися на службі в Наполеона, і "відкриття" цього регіону свідомістю епохи Освіти підготувало дорогу його арміям. Створення Наполеоном Великого Герцогства Варшавського в 1807 році, окупація Иллирии на Адріатиці в 1809-м, і, нарешті, вторгнення в Росію в 1812 році продемонстрували, що філософська географія прокладає дорогу військовим картографам. Похід Наполеона був не останньою спробою Західної Європи підкорити собі Європу Східну.


Загрузка...