Характер конфлікту в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Суспільно-політична й історична обстановка в Росії наприкінці 50-х років XIX століття було дуже неясної й напруженою. Поразка в Кримській війні, ріст активності народних і суспільних мас, криза поміщицького господарства, початок зміни свідомості людей змушували переоцінювати провідну роль російського дворянства й російської аристократії як основи культурно-моральної й соціальної міцності Росії. Цей історичний період знаменується появою «нових людей» — різночинців — утворених інтелігентів, які заявляють про своє неприйняття моральних і культурних норм життя дворянства й, ґрунтуючись на матеріалістичному світогляді, говорять про необхідність зміни життя в Росії, аж до зміни соціального ладу шляхом революції. Під сумнів ставляться моральні ідеали дворян, культура, мистецтво, релігія — словом, всі, на чому тримався ідеалістичний світогляд російської аристократії. Природно, що таке розходження в поглядах не могло не породити конфлікт між цими суспільними групами. Траплялося, що протиріччя між ними проявлялися не тільки в полеміці між органами печатки, що представляли два цих табори (наприклад, «Сучасник», з одного боку, і «Росіянин вісник» — з іншої), але проникали й у побут, у сім’ю, і розходження поглядів на життя викликало спори й протистояння між близькими людьми, які були представниками двох поколінь — покоління батьків і покоління дітей. Саме соціальне протиріччя й лягло в основу конфлікту роману И.
С. Тургенєва «Батьки й діти». Однак потрібно відзначити, що конфлікт у добутку багатоплановий: він містить у собі не тільки зіткнення й суперечки головного героя — нігіліста Базарова — з аристократом Павлом Петровичем Кірсановим або схованим протиріччям між Базаровим і Аркадієм — фактори, які звичайно називають визначального конфлікту між «батьками» і «дітьми». Це й любовний конфлікт, зображений автором у відносинах між Базаровим і Одинцовій; це й внутрішній конфлікт Базарова (конфлікт із самим собою), наприкінці роману розуміючого, що, можливо, його переконання не так вуж правильні, як він припускав раніше; це й ретельно завуальований конфлікт автора зі своїми героями, що виразився в різних художніх деталях і прийомах, використовуваних ім. (Приклади далі.) Основний конфлікт добутку — це конфлікт суспільно-політичний, конфлікт батьків і дітей — представників дворянства з різночинцями. Таких людей, які, на думку автора, живуть думками часу, що йде, і поданнями, що йдуть, про життя, і новими ідеями, напрямками, думками, породженими новим часом. Підтвердженням тому, що соціальний конфлікт є основним у добутку, служить і характер вибраних автором художніх засобів: портрети героїв, їхній одяг, опис пейзажу, мовлення — все говорить про розходження представників цих двох таборів, між якими відбувається головний конфлікт. В основному він розкривається в трьох суперечках Базарова з Павлом Петровичем, у суперечках, предметом яких є питання, що хвилюють передових людей того часу: відношення до ролі дворянства в суспільстві, до науки, до російського народу, до мистецтва й до природи.
Природно, що точки зору героїв визначаються їхній протилежними один одному мировоззрениями. Павло Петрович уважає, що аристократія — рушійна сила суспільного розвитку; його ідеал суспільного устрою — «англійська воля», тобто конституційна монархія. Кірсанов наголошує на лібералізм, тобто на (його основний принцип) збереження будуючи при реформах у суспільному укладі життя. Базарова така позиція не влаштовує.
Йому потрібно змінити соціальний лад, він за революцію, і тому він відкидає лібералізм і заперечує провідну роль дворянства (у російському суспільстві) як нездатного до рішучих дій Питання про соціальні зміни й революцію ставиться й у суперечці про народ, і в суперечці про нігілізм. Кірсанов не може упокоритися із всі заперечливою позицією нігілістів; для нього здається диким, якщо людина позбавлена принципів у житті. «Вас усього чотири з половиною людини», — заявляє він Базарову. І у відповіді Євгенія автор знову натякає на соціальний вибух: «Від копійчаної свічі Москва згоріла», — говорить головний герой. Базарів заперечує все: релігію, мистецтво, кріпосницький^-кріпосницький-самодержавно-кріпосницький лад, — багато в чому через те, що бачить відсталість, облудність прояву цих понять у теперішнім житті, святенництво моралі, старість і загнивання взагалі всієї державної системи. Недарма в 1859 році, коли відбувається дія роману, царський уряд стояло на порозі соціальних потрясінь і переживало кризу Потрібно відзначити, що в образі Павла Петровича Тургенєв зумів з’єднати два протилежних напрямки: західництво й слов’янофільство. При всій своїй любові до англійського стилю життя Кірсанов у той же час прославляє селянську громаду, сім’ю, релігійність і патріархальність російського мужика.
Базарів же заявляє, що народ не розуміє власних інтересів, він темний і неосвічений, і вважає, що тільки при тривалій «роботі» з народом можна перетворити його з реакційної в революційну силу Павло Петрович захоплюється мистецтвом, уважаючи його стимулом для морального розвитку людини. Базарів все розглядає з погляду практичної користі, тому «природа не храм, а майстерня», тому й «Рафаель гроша ламаного не коштує». Після першого знайомства з романом здається, що й композиція добутку, і сюжет, і художні деталі — усе спрямовано на розкриття основного — суспільно-політичного — конфлікту «Батьків і дітей». Але це не так. И. С. Тургенєву, безумовно, потрібно було показати суперечливість поглядів батьків і дітей, їхнього зіткнення по різних питаннях, однак і в цих зіткненнях і суперечках для нього було важливіше розкрити внутрішній конфлікт як «батьків», так і «дітей». Автор сумнівається в провідній ролі дворянства в суспільстві; образи «дворянського гнізда» Кірсанових, його жителів, досить часто зображуються письменником з легкою іронією — згадаємо хоча б дуель Павла Петровича з Базаровим.
Читач може помітити цілий ряд протиріч, що свідчать про якийсь внутрішній розлад у дворянському середовищі: Микола Петрович хоче влаштувати фабрику з найманими робітниками — начебто б прогрес, внесок у розвиток капіталістичних відносин, — але в нього нічого не виходить; все життя Павла Петровича, розумної, утвореної й талановитої людини, була присвячена «погоні» за жінкою; Аркадій, що, здавалося б, приймає сторону Базарова, зрештою не може розстатися с «батьківським» поглядом на життя. Всі ці фактори говорять про процес, що почався, збідніння й розшарування дворянства, відзначеного Тургенєвим ще в романах «Дворянське гніздо» і «Рудин». В описі цього збідніння російської аристократії, процесу зниження суспільної ролі дворянства Тургенєв передбачив А. П.
Чехова й И. А. Буніна, які у своїх оповіданнях і п’єсах зобразили вже повне збідніння дворянських гнізд і втрату того достоїнства й честі дворянина, які були властиві російської аристократії першої половини XIX століття Переживає глибокий внутрішній конфлікт і головний герой роману. Як уже було сказано, автор випробовує на міцність переконання Базарова, перевіряє їхня життєздатність. І виявляється, що подання Євгенія не так вуж правильні й вірні в реальному житті, як у його суперечках з Павлом Петровичем.
Базарів говорить про свою близькість до народу («Мій дід землю орав…»), а простий мужик не приймає його, називаючи «блазнем гороховим»; він виглядає холодним і байдужим стосовно своїх батьків, які душі в ньому не сподіваються, а сам намагається всіма силами придушити в собі відповідні почуття; він заявляє, що природа не храм, а майстерня, і пояснює всі рухи людського серця лише фізіологією, а сам закохується в Одинцову й у замисленості бродить по лісах у її маєтку. Без сумніву, натура Базарова дуже суперечлива, і, хоча автор показує читачеві, що переконання головного героя валять при зіткненні з реальним життям, Тургенєву важливо зрозуміти, що зроблять такі, як Базарів, у Росії, чим обернеться й конфлікт батьків і дітей, і внутрішній конфлікт «нових людей» у масштабі держави. У цьому змісті важливий ще один конфлікт добутку — філософський: «Я потрібний Росії…
Ні, видно, не потрібний. Та й хто потрібний?» — запитує Базарів перед смертю. Мотив призначення, сенсу життя постійно є присутнім у добутку, а в образі Базарова він виливається в цілий конфлікт між життям і смертю. У розмові з Аркадієм під стогом сіна Євгеній висловлюється про зміст свого життя й зауважує, що він умре й з нього «лопух рости буде», тобто Базарів знову затверджує свій матеріалістичний погляд на мир: після смерті від нього нічого не залишиться. Однак наприкінці роману автор показує, що головний герой багато в чому переосмислює свої переконання, розуміючи, що в той трагічний момент, перед особою смерті, вони виявляються безглуздими, — недарма Базарів, що заперечував релігію, погоджується причаститися перед своєю кончиною.
Внутрішній конфлікт головного героя дозволяється автором не на користь його переконань (хоча Базарів не відкидає їх), але на користь його сутності, його сильного характеру. Смерть Базарова не дозволяє всіх конфліктів у добутку: Тургенєв не показує читачеві ясного рішення соціального конфлікту, конфлікту між двома суспільними силами. Авторові складно було визначити своє відношення до головного героя, до його історичної ролі, і тому, зобразивши цей неоднозначний образ у романі й показавши протиріччя, перед якими встають його герої, він завершує добуток м’якими, ліричними фарбами: «…полуденна спека проходить, і настає вечір і ніч, а там і повернення в тихий притулок, де солодко спиться змученим і втомленим». Базарів з’являється в романі із мрячної далечіні, куди дивиться Петрушка, слуга Кірсанова, у цій неясній далечіні він зникає після своєї смерті — Тургенєв не знав, що робити зі своїм героєм, і лише вказував, що Базарови — це люди, що коштують напередодні майбутнього; у сьогоденні ж авторові складно було визначити їхнє місце і їх роль Назва роману «Батьки й діти» наштовхує читача на думку про те, що в ньому буде дозволятися споконвічне питання — протиріччя між поколіннями. Він дійсно ставиться автором, але насправді Тургенєв піднімає куди більше Глибокі соціально-психологічні, моральні й філософські питання. Письменник не знав, коли, як ці питання будуть вирішуватися в реальному житті, і дав відповідь лише на деякі з них, але те, що вони були підняті, — величезна заслуга И.
С. Тургенєва.