Характеристика Маші Мироновій і Гринева Роман написаний у вигляді мемуарів Петра Андреича Гринева, де він згадує свою молодість і зустрічі з «розбійником Пугачовим». Дитинство і юність Гринева нічим не відрізнялися від життя інших барчат-недоуків, тому в романі про це сказано мимохіть, а от про майбутню службу в армії Гринев розповідає докладно, тому що мріяв служити в Петербурзі, у гвардії, сподівався на веселе й безтурботне життя. Батько ж визначив йому інше: «Чому навчиться він у Петербурзі? Мотати так повесничать? Ні, пускай послужить він в армії, так потягне лямку, так понюхає пороху, так буде солдатів, а не шаматон». Сперечатися з батьком не прийнято було, він вирішує, що робити «Петруше», у його напутті синові звучить серйозний наказ, що син навіть у думках не спробував заперечити. Авторитет батька — це основа сім’ї. Для Петра Гринева — це своєрідна клятва на вірність сім’ї, що він ніколи не зрадить. Батько наставляє: «Прощай, Петро. Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів’я: «Бережи плаття сновові, а честь змолоду».
Гринев добре засвоїв урок батька. Він прекрасно розуміє, що за програний борг треба платити. На заперечення Савельича Петро Андреич відповідає зухвалістю, але гроші Зурину повертає. Обдаровує вожатого заячим кожухом, тобто, за словами Савельича, поводиться «як дитя нерозумне», але, на наш погляд, шляхетно. Служба в міцності для Гринева необтяжлива, а після того, як він захопився капітанською дочкою, навіть і приємна.
Дуель зі Швабриним додає позитивних рис Гриневу. Він не якийсь недотепа, а людина, що має подання, як звертатися зі шпагою. І, не сподличай Швабрин, ще невідомо, як би закінчилася дуель. Немаловажне значення у формуванні характеру Гринева зіграла любов його до Маші Миронової. У любові людин відкривається до кінця. Ми бачимо, що Гринев не просто закохано, він готовий взяти на себе відповідальність за улюблену. А коли Маша залишається беззахисною сиротою, Петро Андрійович ризикує не тільки своїм життям, але й честю, що для нього важливіше. Він це довів при узятті Білогірської міцності, коли, не присягнувши «лиходієві», чекав розправи.
«Пугачов махнув хусткою, і добрий поручик завис поруч свого старого начальника. Черга була за мною. Я сміло дивився на Пугачова, готуючись повторити відповідь великодушних моїх товаришів». Гринев жодного разу не відступив від наказу батька, а коли прийшла черга відповідати за наклеп Швабрина, Петро Андреич навіть і не подумав виправдуватися Машиним ім’ям. З початку й до кінця роману ми бачимо що мужніє, поступово взрослеющего героя, що свято дотримує даної присяги й завіт батька. Цей характер, часом по-юношески безпутний, але добр і стійкий, викликає симпатію читачів.
Гордість охоплює за свідомість, що такими були наші предки, що одержали багато славних перемог. Махаючи Миронова — дочка капітана Миронова. Спочатку, здається, що це не головна героїня й назва повести викликає здивування, але це не так. Махаючи — не тільки головна причина більшості подій, що відбуваються в повісті, вона щира героїня. Її образ можна зовсім точно представити, завдяки опису Пушкіна. Кожний учинок, кожне слово, все допомагає читачеві зрозуміти характер будь-якого героя. Більше всіх мені запам’яталася Маша, вона боролася за своє право бути з коханою людиною, а це значить, що вона була вірної й здатної до щирої любові. Перша зустріч Маші й Гринева відбулася в будинку коменданта. Звичайна російська дівчина вісімнадцяти років — «круглолиця, рум’яна, зі світло-русявими волоссями, гладко зачесаними за вуха».
Бідна, боязка, чутлива «дівка на виданье», вона боялася навіть пострілу з рушниці. Батько — капітан, стежив за міцністю. Мати — Василиса Єгорівна «на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і керувала крепостию так точно, як і своїм домком». Жінок у міцності було мало, а дівчин і зовсім не було. Вона жила досить замкнута й самотньо, що й вплинуло на становлення її характеру. Перше враження про неї в Петра було не найкраще через наклеп Швабрина. Коли Петро познайомився з Машею, то зрозумів, що вона «розсудлива й чутлива дівчина», а незабаром полюбив її. Швабрин продовжував обмовляти на Марью Іванівну, але Гринев уже не розділяв думки свого друга. Незабаром це зайшло занадто далеко, і друзі рассорились, вирішивши боротися на дуелі.
У розмові з Марьей Іванівною, Петро довідався причину нападок Швабрина на неї, і те, що вона надзвичайно турбувалася через майбутню дуель. А причина нападок була відмова Маші на сватання Олексія Иванича. Незважаючи на те, що вона «дівка на виданье» без приданого, як сказала Василиса Єгорівна: «а яке в їй придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей… із чим у лазню сходити. Добре, коли найдеться добра людина; а те сиди собі в дівках віковічної невестою», Маша все-таки відмовляє Швабрину.
Хоч він «звичайно, людина розумний, і гарного прізвища, і має стан; але як подумаю, що потрібно буде під вінцем при всіх з ним поцілуватися… Нізащо! ні за які благополуччя!». Чиста, відкрита душа її не може прийняти заміжжя з нелюбимою людиною. На дуелі, що відбулася, Петро Андрійович одержав серйозне поранення. Махаючи, доглядала за коханим і не відходила від його постелі.
На речення про одруження вона дала згоду. Махаючи вже не приховувала своїх почуттів і «без усякої манірності зізналася мені в серцевій схильності й сказала, що її батьки, звичайно, раді будуть її счастию». Однак вона нізащо не погоджується виходити заміж без благословення батьків нареченого. Довідавшись про відмову батька Петра на благословення, Маша не змінила свого рішення й вирішила змірятися зі своєю долею, усіляко уникаючи улюбленого. На цьому гірка доля Маші не закінчується — по пришестю Пугачова в їхню міцність, вона стає сиротою й змушена ховатися в будинку попаді. Але Швабрин, встигши переметнутися на сторону ворога, забирає дівчину й саджає під замок, готуючись до весілля з нею. Махаючи ж віддала перевагу смерть, чим одруження з Олексієм.
Звільнив дівчину з ув’язнення Петро Андрійович і Пугачов. Побачивши, убивцю її батьків, дівчина «закрила особу руками й упала без почуттів». Пугачов відпустив закоханих, і вони відправилися до батьків нареченого. По шляху обставини змусили Гринева залишитися в гарнізоні, а Маша продовжила шлях. Марья Іванівна була прийнята родителями Петра з «щирою привітністю». «Незабаром вони до неї искренно прив’язалися.» Довідавшись про арешт «Марья Іванівна сильно була стривожена, але мовчала, тому що найвищою мірою була обдарована скромністю й обережністю».
Після одержання листа, у якому говорилося, що імператриця рятує Петра від страти з поваги до батька. Махаючи починає мучитися більше всіх, уважаючи себе винної, тому що знала теперішню причину арешту. Це стає переломним моментом, і ми починаємо дізнаватися іншу сторону її характеру. «Вона приховувала від всіх свої сльози й страждання й тим час безперестану думала про засоби, порятунку улюбленого». Сказавши батькам Гринева, що «вся майбутня доля її залежить від цієї подорожі, що вона їде шукати заступництва й допомоги в сильних людей, як дочка людини, що постраждав за свою вірність», Маша відправляється в Петербург. Вона готова боротися за свою любов, за звільнення Петра всіма можливими способами. Раннім ранком, прогулюючись по саду, Маша зустріла даму, у якій «все невольно залучало серце й вселяло довіру». Дівчина відкрито розповідає їй свою історію й говорить, що Гринев «для однієї мене піддавався всьому, що осягло його.
І якщо він не виправдався перед судом, те хіба тому тільки, що не хотів заплутати мене». Потім дама покинула нашу героїню. Саме під час цієї зустрічі розкривається інша сторона Маші — дівчини, що переживши смерть своїх батьків, ув’язнення, арешт нареченого знайшла в собі сили й рішучість, щоб довести невинність коханого й знову побачить із ним. Незабаром її викликала до себе імператриця, їй виявилася та дама, з якої Марья Іванівна розмовляла ранком. Катерина друга оголосила про звільнення Петра Андрійовича. Марья Іванівна Миронова щира героїня.
Протягом усього роману, можна побачити, як міняється її характер. З боязкої, чутливої, боягузливої дівчини вона виростає в сміливу й рішучу героїню, здатну відстояти своє право на щастя. Саме тому роман названий на честь її — «Капітанська дочка».