Хрестові походи
Зародження Хрестових походів
До початку XI століття люди, що населяли Європу, не занадто багато знали про інший світ. Для них осередком всього життя на землі було Середземномор’я. У центрі цього миру правил Тато як глава християнства. У басейні Середземного моря розташовувалися столиці колишньої Римської імперії — Рим і Константинополь
Древня Римська імперія розпалася близько 400р. на дві частини, західну й східну. Грецьку частину, Східну Римську імперію, називали Близький Схід або Ориент. Латинська частина, Західна Римська імперія, одержала назву Оксидент. Західна Римська імперія припинила своє існування вже до кінця X століття, тоді як Східна Візантійська — ще існувала
Обидві частини колишньої великої імперії розташовувалися до півночі від Середземного моря. Північне узбережжя цього витягнутого в довжину водного масиву населяли християни, південну — народи, що сповідають іслам, мусульмани, які навіть перебороли Середземне море й закріпилися на північному березі, в Італії, Франції й Іспанії. Але тепер християни намірилися витиснути їх звідти.
У самому християнстві теж не було єдності. Між Римом, резиденцією західного глави церкви, і Константинополем, резиденцією східного, з давніх часів існували досить натягнуті відносини
Кілька років через послу смерті Мухаммеда (632р.) , засновника ісламу, араби з Аравійського півострова просунулися на північ і заволоділи великими територіями Близького Сходу. Тепер, в XI столітті сюди, загрожуючи Близькому Сходу, підтяглися тюркські племена із Центральної Азії. В 1701 р. вони розбили Візантійське військо під Манцикертом, захопили іудейські й християнські святині не тільки в самому Єрусалимі, але й у всій Палестині й проголосили Никею своєю столицею. Цими завойовниками були тюркомовні племена сельджуків, що прийняли іслам усього лише кілька років назад.
Наприкінці XI століття в Західній Європі розгорілася боротьба за владу між церквою й державою. З березня 1088 р. Татом став Урбан II, француз по походженню. Він збирався реформувати Римсько-католицьку церкву, щоб зробити її більше сильної. За допомогою реформ він хотів зміцнити свої домагання на роль єдиного намісника Бога на землі. У цей час візантійський імператор Олексій I попросив у тата допомоги в боротьбі проти сельджуків, і Урбан II негайно виявив готовність допомогти йому
У листопаді 1095р. недалеко від французького міста Клермон перед величезною юрбою народу, що зібрався, — селян, ремісників, лицарів і ченців — виступив Тато Урбан II. У полум’яному мовленні він призвав усіх узятися до зброї й відправитися на Схід, щоб відвоювати в невірних труна Господень і очистити від них святу землю. Всім учасникам походу Тато обіцяв прощення гріхів
Звістка про майбутній похід у Святу землю швидко розлетілася по Західній Європі. Взяти участь у ньому призивали священики в церквах і юродиві на вулицях. Під впливом цих проповідей, так само як і по заклику свого серця, піднялися у святий похід тисячі бідняків. Навесні 1096 із Франції й прирейнской Німеччини вони рушили нестрункими юрбами по дорогах, здавна відомим прочанам: по Рейну, Дунаєві й далі — до Константинополя. Вони були погано збройні, страждали від недостачі продовольства. Це був досить дикий хід, тому що по дорозі хрестоносці нещадно грабували болгар і угорців, через землі яких проходили: відбирали худобу, коней, продукти, убивали тих, хто намагався захистити своє добро. З горем навпіл, поклавши багатьох у сутичках з місцевими жителями, улітку 1096 р. селяни добралися до Константинополя
Кінець походу селян був сумний: восени того ж року турки-сельджуки зустріли їхнє військо неподалік від міста Никеи й майже повністю перебили або, захопивши в полон, продали в рабство. З 25тис. «воїнства Христова» уцелело тільки близько 3 тис.
Перший хрестовий похід
Улітку 1096р. уперше в історії величезне християнське військо із представників багатьох народів рушило в похід на Схід. Це військо складалося аж ніяк не зі шляхетних лицарів, у поході брали участь також натхненні ідеями хреста селяни й погано збройні городяни, чоловіки й жінки. У цілому, з’єднані в шість більших груп, у цей похід виступили від 50 до 70 тисяч чоловік, причому більшість із них проробило більшу частину шляху пішки.
З початку в похід виступили окремі загони на чолі з Пуснинником і лицарем Вальтером на прізвисько Шарпак. Вони нараховували приблизно 15 тисяч чоловік. За лицарем Шарпаком пішли насамперед французи. Коли ці селянські юрби йшли через Угорщину, їм довелося витримати жорстокі сутички з озлобленим населенням. Навчений гірким досвідом правитель Угорщини зажадав від хрестоносців заручників, що гарантувало досить «благопристойне» поводження лицарів стосовно угорців. Однак це був одиничний випадок. Балканський півострів був розграбований прошествовавшими по ньому «христовими воїнами».
У грудні 1096 — січні 1097 р. хрестоносці прибутку до Константинополя. Саме численне військо очолював Раймунд Тулузский, у його свиті перебував і папський легат Адемар. Боемунд Тарентский, один з найбільш честолюбних і цинічних керівників першого хрестового походу, відправився з військом на Схід через Середземне море. Тим же морським шляхом досягли Босфору Роберт Фландрский і Стефан Блауский. Імператор Візантії Олексій I ще в 1095 р. звернувся до тата Урбану II з наполегливим проханням допомогти йому в боротьбі проти сельджуків і печенігів. Однак він трохи інакше уявляв собі допомогу, про яку просив. Він бажав мати найманих воїнів, які оплачувалися з його власної скарбниці й корилися йому. Замість цього поряд з убогим селянським ополченням до міста підійшли лицарські загони на чолі зі своїми князями. Неважко було догадатися, що мети імператора — повернення втрачених візантійських земель — не збігалися із цілями хрестоносців. Розуміючи небезпеку подібних «гостей», прагнучи використовувати їхню військову запопадливість у своїх цілях, Олексій хитрістю, підкупами й лестощами домігся від більшості лицарів васальної присяги й зобов’язання повернути імперії ті її землі, які будуть відвойовані в турків
Першою метою лицарського війська була Никея, ніколи місце більших церковних соборів, а тепер столиця сельджукского султана Килич-Арслана. 21 жовтня 1096р. сельджуки вже розбили наголову селянське військо хрестоносців. Ті із селян, хто не впав у бої, були продані в рабство. Серед загиблих виявився й Вальтер Шарпак. Петро Пустельник на той час ще не вийшов з Константинополя. Тепер же, у травні 1097р., він із залишками свого війська приєднався крицарям.
Султан Килич-Арслан сподівався точно так само розгромити й нових прибульців, а тому не сприйняв всерйоз наближення ворога. Але йому призначено було жорстоко розчаруватися. Його легкими, збройними луками й стрілами кінноти й піхота були переможені західною кавалерією у відкритому бої. Однак Никея була розташована так, що взяти її без військової підтримки з моря було не можливо. Тут необхідну допомогу хрестоносцям зробив візантійський флот, і місто було взято. Військо хрестоносців рушило далі й 1 липня 1097р. хрестоносці зуміли здобути перемогу над сельджуками на колишній візантійській території від Дорилея (нині ескишехир, Туреччина) . Трохи далі до південно-сходу військо розділилося, більша частина рушило на Кесарию (нині Кайсери, Туреччина) у напрямку до сірійського міста Антіохія. 20 жовтня з боями хрестоносці проклали собі шлях через Залізний міст на ріці Оронт незабаром уже стояли під стінами Антіохії. На початку липня 1098р., після семимісячної облоги, місто здався. Византийци й вірмени допомогли взяти місто
Тим часом деякі французькі хрестоносці затвердилися в едессе (нині Урфа, Туреччина) . Балдуин Булонский заснував тут власну державу, що простиралася по обох сторони Ефрата. Це була перша держава хрестоносців на Сході, до півдня від нього згодом виникло ще трохи таких же.
Після узяття Антіохії хрестоносці без особливих перешкод просувалися уздовж узбережжя на південь і по дорозі заволоділи декількома портовими містами. 6 червня 1098р. Танкред, племінник Боемунда Тарентского, вступив нарешті зі своїм військом У Віфлеєм, місце народження Ісуса. Перед лицарями відкрився шлях на Єрусалим
Єрусалим ґрунтовно підготувався до облоги, запасів продовольства було вдосталь, а щоб залишити ворога без води, всі колодязі навколо міста були наведені в непридатність. Хрестоносцям для штурму міста не вистачало сходів, таранів і облогових машин. Довелося їм самим добувати на околицях міста деревину й будувати військову техніку. На це пішло багато часу й лише в липні 1099р. хрестоносцям удалося взяти Єрусалим. Вони швидко розсіялися по всьому місту, вистачаючи золото й срібло, коней і мулів, забираючи собі будинку. Після цього, ридаючи від радості воїни направилися до труни Рятівника Ісуса Христа й загладили свою провину перед Ним
Незабаром після узяття Єрусалима хрестоносці опанували здебільшого східного узбережжя Середземного моря. На захопленій території на початку XII в. лицарями було створено чотири держави: королівство Ієрусалимське, графство Тріполі, князівство Антиохийское й графство едесское. Влада в цих державах будувалася на основі феодальної ієрархії. Очолював її король Ієрусалимський, інші три правителі вважалися його васалами, але на ділі були самостійні. Величезний вплив у державах хрестоносців мала церква. Їй належали й більші земельні володіння. На землях хрестоносців в XI в. виникли: тамплієрів, що прославившееся надалі духовно^-лицарські ордена, госпитальеров і тевтонців
Із завоюванням Труни Господня була досягнута основна мета цього хрестового походу. Після 1100р. хрестоносці продовжували розширювати свої володіння. Із травня 1104р. їм належав Аккон, великий торговий центр на Середземне море. У липні 1109р. вони захопили Тріполі й тим округлили свої володіння. Коли держави хрестоносців досягли максимальних розмірів, їхня площа простиралася від едесси на півночі до затоки Акаба на півдні
Завоювання в першому хрестовому поході аж ніяк не означали кінця боротьби. Це було лише тимчасове перемир’я, тому що на Сході усе ще жило більше мусульман, чим християн
Другий хрестовий похід
Держави хрестоносців були з усіх боків оточені народами, чию територію вони захопили. Тому не дивно, що володіння загарбників раз у раз піддавалися нападу єгиптян, сельджуків і сирійців. Втім, Візантія при всякому зручному випадку теж брала участь у боях проти християнських держав на Сході. В 1137р. візантійський імператор Іоанн II напав на Антіохію й завоював неї. Держави хрестоносців були між собою в такому розладі, що навіть не допомогли Антіохії. Під кінець 1143р. мусульманський полководець Имад-Пекло-Дин Зенги напав на графство едесса й вирвав його в хрестоносців. Втрата едесси викликала гнів і прикрість і в Європі, тому що виникло побоювання, що тепер мусульманські держави широким фронтом виступлять проти загарбників
На прохання ієрусалимського короля Тато Євгеній III знову призвав до хрестового походу. Організацію його взяв на себе абат Бернар Клервоский. 31 березня 1146р. перед знову спорудженою церквою св. Магдалини у Везеле, у Бургундії, він у полум’яних мовленнях перестерігав своїх слухачів взяти участь у хрестовому поході. Незліченні юрби пішли його заклику
Незабаром ціле військо виступило в похід. Германський король Конрад III і французький король Людовик VII устали на чолі цього війська. Навесні 1147р. хрестоносці вийшли з Регенсбукга. Французи віддали перевагу шляху через Середземне море. Германського ж війська без особливих подій пройшли через Угорщину й увійшли у візантійські землі. Коли воїнство хреста проходило через Анатолію, воно піддалося під Дорилеем нападу сельджуків і понесло більші втрати. Королеві Конрадові вдалося врятувати й потрапити у Святу землю лише завдяки візантійському флоту
Французам теж довелося не краще, ніж німцям. В 1148р. неподалік від Лаодикеи вони піддалися лютому натиску мусульман. Допомога візантійської армії виявилася зовсім недостатньою — очевидно, імператор Мануїл у глибині душі бажав поразки хрестоносців
Тим часом Конрад III, Людовик VII, патріарх і король Єрусалима провели таємну раду про щирих цілях хрестового походу й прийняли рішення всіма наявними силами опанувати Дамаском, що обіцяв їм багатий видобуток. Але таким рішенням вони лише штовхнули сірійського правителя в обійми сельджукского князя з Алеппо, що насувався з більшим військом і з яким відносини в Сирії були до цього ворожими
Незабаром стало ясно, що другий хрестовий похід не досягне своєї мети повернути втрачену едессу. 3 липня 1187р. у селища Хиттин, на захід Генисаретского озера, розгорівся жорстокий бій. Мусульманське військо чисельно перевершувало сили християн. У результаті хрестоносці зазнали нищівної поразки. Незліченна безліч їх полягло в бої, а залишилися в живих минулому взяті в полон. Цю поразку мала фатальні наслідки для держав хрестоносців. У них більше не було боєздатного війська. У руках християн залишилося всього кілька потужних фортець на півночі: Крак-Де-Шевальє, Шатель Блан і Маргат.
Третій хрестовий похід
Отже, Єрусалим упав. Звістка ця потрясла увесь християнський світ. І знову в Західній Європі найшлися люди, готові йти на боротьбу проти мусульман. Уже в грудні 1187р. на страсбургском рейхстазі перші з них прийняли хрест. Навесні наступного року їх приклад наслідував германський імператор Фрідріх I Барбаросса. Кораблів не вистачало, тому вирішено було не йти морем. Більша частина війська рушила по суші, незважаючи на те, що шлях цей був нелегкий. Попередньо були укладені договори з балканськими державами, щоб забезпечити хрестоносцям безперешкодний прохід через них території
11 травня 1189р. військо вийшло з Регенсбурга. Очолив його 67-літній імператор Фрідріх I. Через напади сельджуків і нестерпної жари хрестоносці просувалися дуже повільно, серед них почалися повальні хвороби. 10 червня 1190р. імператор потонув при переправі через гірську річку Салеф. Його загибель була важким ударом для хрестоносців. Особливої довіри до старшого сина імператора в них не було, а тому багато хто повернули назад. Лише невелике число вірних лицарів продовжило свій шлях під предводительством герцога Фрідріха. 7 жовтня вони підійшли Каккону.
Французькі й англійські частини вийшли з Везеле лише наприкінці липня 1190р., тому що між Францією й Англією постійно виникали розбрати. Тим часом німецьке військо за підтримкою пизанского флоту осадило Аккон. У квітні 1191р. приспів французький флот, а слідом за ним і англійський. Саладин був змушений капітулювати й здати місто. Він усіляко намагався уникнути заздалегідь застереженого викупу, і тоді англійський король Ричард I Левине Серце не коливаючись наказав убити 2700 полонених мусульман. Саладину довелося просити перемир’я. Переможці слідом за англійським королем відійшли до півдня й направилися через Яффу убік Єрусалима. Ієрусалимське королівство було відновлено, хоча сам Єрусалим як і раніше залишався в руках мусульман. Столицею королівства став тепер Аккон. Влада хрестоносців обмежувалася в основному смугою узбережжя, що починалася ледве північніше Тиру й тяглася до Яффи, а на сході не доходила навіть до ріки Йордан
Четвертий хрестовий похід
Поруч із цими невдалими підприємствами європейських лицарів зовсім окремо коштує 4-й хрестовий похід, що зрівняв з невірними православних християн-византийцев і приведший до загибелі Константинополь. Ініціатором його став Тато Інокентій III. Найпершою його турботою було положення християнства на Близькому Сході. Він захотів знову примірити латинську й грецьку церкви, зміцнити панування церкви, а заодно й власні домагання на верховне верховенство в християнському світі
В 1198р. він розгорнув грандіозну агітацію за черговий похід в ім’я звільнення Єрусалима. Папські послання були розіслані в усі європейські держави, але, крім того, Інокентій III не обійшов своєю увагою ще одного християнського правителя — візантійського імператора Алекскея III. Він теж, на думку Тата, повинен був рушити війська у Святу землю. Він дипломатично, але не двозначно натякнув імператорові, що у випадку незговірливості византийцев на Заході найдуться сили, які готові виступити проти них. Насправді, Інокентій III мріяв не стільки про відновлення єдності християнської церкви, скільки про підпорядкування Візантійської грецької церкви Римсько-католицької
Четвертий хрестовий похід почався в 1202р., і спочатку його кінцевим пунктом намечался Єгипет. Шлях туди лежав через Середземне море, а хрестоносці, незважаючи на всю старанність підготовки «святого паломництва», флотом не розташовували й тому змушені були звернутися по допомогу до Венеціанської республіки. Із цього моменту маршрут хрестового походу різко змінився. Дож Венеції енрико Дандоло зажадав за послуги величезну суму, а хрестоносці виявилися неплатоспроможні. Дандоло це не збентежило: він запропонував «святому воїнству» компенсувати недоїмки захопленням далматинського міста Задарунка, купці якого конкурували з венеціанськими. В 1202р. Задарунок був узятий, воїнство хрестоносців поринуло на кораблі, але… відправилося зовсім не в Єгипет, а виявилося під стінами Константинополя. Приводом для такого повороту подій послужила боротьба за престол у самій Візантії. Дож Дандело, якому сподобалося зводити рахівниця з конкурентами руками хрестоносців, зговорився із проводирем «Христова воїнства» Бонифацием Монферратским. Тато Інокентій III підтримав підприємство — і маршрут хрестового походу був у другий раз змінений
Осадивши в 1203р. Константинополь, хрестоносці домоглися відновлення на троні імператора Иисака II, що за підтримку обіцяв щедро заплатити, однак виявився не так багатий, щоб стримати слово. Розгнівані таким поворотом справи «визволителі святої землі» у квітні 1204р. штурмом взяли Константинополь і піддали його погрому й розгарбуванню. Після падіння Константинополя була захоплена частина Візантійської імперії. На її руїнах виникла нова держава — Латинська імперія, створена хрестоносцями. Вона простояла недовго, до 1261р., поки не звалилася під ударами завойовників
Після падіння Константинополя, заклики йти звільняти Святу землю на час затихли, поки діти Німеччини й Франції не відправилися на цей подвиг, що обернувся для них загибеллю. Последовавшие слідом чотири хрестових походи лицарів на Схід успіху не принесли. Правда, під час 6-го походу імператорові Фрідріху II удалося звільнити Єрусалим, але «невірні» через 15 років повернули собі втрачене
Після провалу 8-го походу французьких лицарів у Північну Африку й загибелі там французького короля Людовика IX, заклики римських просвященников до нових подвигів «в ім’я віри Христової» відкликання не знаходили. Володіння хрестоносців на Сході поступово захоплювалися мусульманами, поки в самому кінці XIII в. не перестало існувати Ієрусалимське королівство
Правда, у Європі хрестоносці існували ще довго. Хрестоносцями минулого й тих німецьких лицарів, яких розбив на Чудском озері князь Олександр Невський
Римські Тати аж до XV в. організовували походи в Європі в ім’я винищування Єресей, але це були лише відгомони колишнього. Труна Господень залишився за «невірними». Велика битва, що тривала 200 років завершилася. З пануванням хрестоносців було покінчено раз і назавжди.
Список літератури, використаної в рефераті:
«Хрестоносці», Д-р Манфред Вазольд, (с) Слово / Slovo
«Всесвітня енциклопедія по історії»
«Хрестоносці», Генрик Сенкевич (примітки в книзі)