«Хто розгадає вас!»

«Хто розгадає вас!»

У численних критичних статтях і замітках із приводу комедії А. С. Грибоєдова "Горі від розуму", написаних і виданих протягом останніх ста сімдесятьох восьми років, єдина думка простежується найбільше чітко і ясно: добуток це вкрай неоднозначно. Незважаючи на передбачувану в першому наближенні визначеність поставленої проблеми взаємин "людини нової формації" із прогнилої наскрізь "фамусовским суспільством", у жодному разі не можна випустити з уваги загадковість і порию суперечливість образів, нібито відсунутих на другий план і уведених в оповідання лише для більшої яскравості Твір. Одним з подібних діючих осіб комедії, які викликають і донині суперечки літераторів і критиків, безумовно, є Софія Павлівна Фамусова.

Дев'ятнадцяте сторіччя, духом якого пронизані всі дії і явища комедії, розділив критиків на два табори. Найбільш непримиренним самим рішучим образом засуджували героїню. Зокрема, досить різко у відношенні Софії висловився А. С. Пушкіна: "Софія обкреслена не різко - або то блудниця, або те московська кузина". Цієї ж точки зору дотримувався й В. Г. Бєлінський: "Мерою достоїнства жінки може служити чоловік, якого вона любить". Убиті ж незвичайністю героїні висловлювали абсолютно протилежну точку зору. Так, И. А. Гончарів у статті "Мильон розривань" писав: "У власній, особистій її фізіономії ховається щось своє, гарячо, ніжне, навіть мрійливе. У ній є якась енергія характеру". Слова ж Б. Голлера були ще більш рішучі: "Це єдиний з персонажів, дії якого абсолютно самостійні й незалежні".

Так яка ж насправді Софія Павлівна Фамусова? На початку комедії вона з'являється перед нами як розпещена московська панянка, що, за словами її батька Павла Панасовича, "сну немає від французьких книг". Вона підкоряє своїм бажанням і примхам покірного й боязкого Мовчазна, зі спритністю обводить навколо пальця власного наївного батька, а коли той все-таки застає її в неналежному виді, вона із чудовою легкістю видумує "віщий" сон:

Дозволите... бачите ль... спочатку

Квітчастий луг, і я шукала

Траву

Якусь, не згадаю наяву.

Раптом милий людина, один з тих, кого ми

Побачимо, - нібито сторіччя знайомі,

З'явився отут із мною; і вкрадливий, і розумний,

Але боязкий... знаєте, хто в бідності породжений...

Хочу до нього - ви тягнете із собою:

Нас проводжають стогін, ревіння, регіт, свист чудовиськ!

Він вслід кричить!..

Прокинулася. - Хтось говорить:

Ваш голос був...

Закоханість Софії в Молчалина вводиться Грибоєдовим в оповідання набагато раніше появи Чацкого й задовго до самовикриття Молчалина. Читач ще не знає, що Чацкий і Софія разом росли й взрослели, що в Чацкого були надії на вірність Софії отрочної любові. У першій же бесіді героїні зі служницею Лізою автор у досить почуттєвих тонах описує відношення Софії до свого мовчазного й відданого обранця:

Візьме пнруку, до серця давить,

Від душі зітхне,

Ні слова вільного, і так вся ніч проходить,

Рука з рукою, і око з мене не зводить...

Однак перше враження від романтичного жіночого образа досить обманчиво. Молода героїня в традиційній комедії класицизму, як правило, грає нескладну й зовсім однозначну роль. По ходу дії даного Твір читач починає розуміти, що Софія не вписується в цю концепцію. Уже при зустрічі із Чацким немає й сліду тої сентиментальної дівчини, вихованої на любовних французьких романах. З головним героєм розмовляє холодна московська дівиця, що звикла до великосвітських манер спілкування, що виключає яку-небудь відвертість і навіть людську теплоту. Зовсім небагато часу проходить від вимученого: "Ах, Чацкий, я вам рада" до гнівного, зі сталевим відтінком: "Не людина, змія!" Читач перебуває в замішанні. Яка ж щира сутність героїні? Створюється враження, що Грибоєдов свідомо змушує невпинно вдивлятися в закрите вуаллю загадковості особа Софії й намагатися відповістити на питання, що не має відповіді

Сцена несвідомості Софії через предурне падіння Молчалина з коня знову вводить читача в оману. Тепер уже не можна сказати впевнено, що за цим коштує. Чи то любов до Молчалину дійсно настільки більшого й слова: "Ах! Боже мій! упав, убився!" є лемент душі, що б'ється пораненим птахом у клітці розпачу, або те Софія вирішила просто досадити настирливому Чацкому, що зовсім безпідставно загордилися себе володарем її думок і почуттів

Навіть якщо Грибоєдов відвів Софії роль романтичної, закоханої натури, те й тут немає повної ясності. Чому вибір Софії - Молчалин? Так, з ним зручніше мати справа, його можна приручити, вона слухняний і покірливий, " чоловік-хлопчик, чоловік-слуга". Але адже це виразно негативний персонаж. Причому, незважаючи на явну приналежність до "фамусовскому суспільства", і там він не заслуговує належної поваги: "...навшпиньках і небагатий словами", має тільки два таланти - помірність і акуратність. Він безрідний і значиться по архівах. Така людина не пари дочки шановного московського пана. І Софія усвідомить це. Тому саме тому вона вибирає Молчалина, кидаючи виклик забобонам і безглуздим переконанням закостенілого московського суспільства. "Що мені слуху? Хто хоче, так і судить", - кинута Софією репліка немов невидима нитка зв'язала її суперечливу натуру з образом Чацкого, що свідомо ставили себе в опозицію всім навколишньої й чатуючої його в кулуарах грибоедовской комедії

Але що якщо Софія мистецьки грає більше підступну роль? Адже саме вона завела годинний механізм кульмінаційного моменту всієї комедії, невзначай упустивши фразу: "Він несповна розуму", - характеризуючи Чацкого. Як сніжний кому, що невблаганно росте в розмірах, лавиною сходячи зі схилу гори, слух став поширюватися серед членів " фамусов-ского суспільства", привівши до розв'язки. Софія помстилася Чацкому за його від'їзд, багаторічні скитания? Або стала безневинною жертвою конфлікту "старого" і "нового", а також зрадництва з боку Молчалина? Напевно, пройде ще не один десяток років, а суперечки навколо щирої особи героїні комедії Грибоєдова не затихнуть

И. А. Гончарів зрівняв грибоедовскую Софію Фамусову з пушкінською Тетяною Ларіної: "...Вона в любові своєї точно так само готова видати себе, як Тетяна: обидві, як у лунатизмі бродять у захопленні з дитячою простотою". Напевно, їх поєднує й унікальне положення в добутках: явно належачи до якогось певного середовища, вони все-таки коштують над всім що відбувається й споглядають всі що відбувається. Вони - сильні представниці слабкої підлоги, і, поки " Мовчачи-Ліни блаженствують на миру", перетворюючи мир у царство тьми, саме вони роблять життя яскравіше, стаючи єдиним "променем світла в темному царстві".


Загрузка...