Твір по літературі: Художній мир лєскова Кожний письменник у своєму добутку створює мир (який прийняте називати художнім), що відрізняється не тільки від інших художніх мирів, але й від миру реального. Причому давно замічено, що в різних добутках того самого письменника «мири» можуть бути теж різними, варіюючись залежно від характерів зображуваних героїв, від складності соціальної або духовної обстановки, зображуваної автором Сказане ставиться в першу чергу до творчості таких оригінальних і самобутніх письменників, як Н. С. Лєсков Сюжети, герої, тематика його добутків настільки різноманітні, що часом буває досить складно скласти уявлення про яку-небудь художню єдність Однак у них багато загального, зокрема: мотиви, тональність, риси характерів персонажів і головних героїв. Тому прочитавши кілька добутків Лєскова й відкриваючи чергове, мимоволі вже настроюєшся на певний лад, уявляєш собі обстановку, середовище, атмосферу, поринувши в яку, відкриваєш дивний і прекрасний у своїй своєрідності мир Мир Лєскова непідготовленому читачеві може здатися дивним, мрачноватим, адже його населяють в основному герої-«правдошукачі», оточені неосвіченими дурнями, для яких єдиною метою є статок і спокій. Однак завдяки силі неповторного лесковского таланта в зображенні героїв переважають життєстверджуючі мотиви. Звідси — відчуття внутрішньої краси й гармонійності художнього миру Герої Лєскова дивно чисті й шляхетні, їхнє мовлення просте й разом з тим гарна, тому що передає думки, що містять «вічні» істини — про силу добра, про необхідність милосердя й самопожертви.
«Жителі» величезного лесковского миру настільки реальні, що читача не залишає впевненість у тім, що вони списані з натури. Ми не сумніваємося в тім, що автор дійсно зустрічався з ними під час своїх численних поїздок по Росії. Але як би звичайними й простими не були ці люди, всі вони — праведники, як їх визначає сам Лєсков. «Люди, що піднімаються над рисою простої моральності й тому святі господу». Читач ясно уявляє собі мету автора — звернути увагу на російський народ, на його характер і душу. Лєскову вдається повною мірою розкрити характер російської людини з усіма його плюсами й мінусами Що особливо впадає в око при читанні творів Лєскова — віра його героїв у Бога й безмежну любов до батьківщини.
Ці почуття настільки щирі й сильні, що людина, обуревает ними, може перебороти всі перешкоди, що коштують на його шляху. Взагалі, російська людина завжди готова пожертвувати всім і навіть своїм життям, щоб домогтися поставленої мети — високої й прекрасної. Хтось жертвує собою заради віри, хтось — заради Батьківщини, а Катерина Ізмайлова, героїня «Леді Макбет Мценского повіту», пожертвувала всім «заради того, щоб урятувати свою любов», і коли всі способи й засоби були перепробувані, а вихід з положення, що створилося, так і не був знайдений, вона кинулася в ріку. Це схоже на фінал п’єси Островського «Гроза», де Катерина Кабанова гине через свою любов, і в цьому Лєсков і Островський схожі Але як би не був прекрасний і чистий душою росіянин людина, у нього є й негативні якості, одним із яких є схильність до пияцтва. І цей порок Лєсков викриває в багатьох своїх добутках, герої яких розуміють, що пити нерозумно й безглуздо, але нічого не можуть із собою поробити. Це, напевно, теж чисто російська особливість поводження — відводити душу, заливаючи горі вином Виростаючи на лоні природи, серед прекрасних пейзажів, простору й світла, простий лесковский герой з народу прагне до чого піднесеному, до краси й любові.
У кожного конкретного героя це прагнення проявляється по-своєму: в Івана Флягина це любов до коней, а в Марка Александрова — це захоплене відношення до мистецтва, киконе. Мир Лєскова — мир російських людей, твори_ тремтливо й збережений ними для них же самих. Всі добутки написані Лєсковим з таким розумінням навіть самих незбагненних глибин людської психіки, з такою любов’ю до «праведників» і Росії, що читач мимоволі переймається лесковской манерою листа, починає по-справжньому замислюватися над тими питаннями, які хвилювали колись письменника й не втратили своєї актуальності й у наш час