Я и телевізор ( добуток-міркування)
Як ви думаєте, або не час нам домогтися організації Суспільства захисту прав споживачів духовного хліба? Це бажання міцніє з покупкою кожного нового номера газети стелепрограммой.
Коли в нас з’явився новий телевізор, це було велике свято. Коли ми одержали доступ до кабельного телебачення — радість була величезною. Будували плани: «От з’явиться побільше грошей — купимо супутникову антену».
Через якийсь час захоплення затихли. Супутникову антену брати передумали. А тепер от розуміємо, що й без кабельного телебачення обійтися зможемо
Телебачення — масовий, доступний і могутній засіб передачі інформації. Так чому ж замість інформації ми одержуємо те, що грубо можна назвати двічі використаної кимсь жувальною гумкою?!
Канали змагаються — хто в максимально короткий строк покаже той самий фільм найбільша кількість разів. Або по-іншому — хто більше всіх зможе заповнити свій ефірний час повторами третьосортних відходів голлівудського прокату? Час від часу з’являються горді крейсери «оскароносцев». Відразу вони виявляються «Титаниками». Нібито ми, дикі українці, не знаємо, що «Оскара» дають тим режисерам, які ухитряются витратити більші кілометри плівки й грошей
Репортажі з Канських фестивалів викликають глухе роздратування. Їх потрібно назвати по-іншому. Наприклад, «Гаряча десятка. Фільми, які ми вам ніколи не покажемо». Іноді з’являються, подібно криловской перлині в гної, такі чудеса як «Час циганів» Кустурици або «Танцююча в тьмі» із чудової Бьорк. Але скільки ж потрібно гною… вибачите, перелопатити! «Блакитну безодню» Бессонна показали в скороченому варіанті для бедних. А «Мадам Батерфляй» з’явилася в рубриці «Елітне кіно». Ця добротна мелодрама — для еліти! За кого нас приймають?
Вибухової сили й краси «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова українське телебачення відправило в «Нічний канал». Його замість уроку української історії потрібно показувати, і подіє він краще, ніж нав’язливі заклики «Любiть Украiну».
Чим винуваті українці, які їм замість геніального «Кам’яного хреста» показують «День народження Буржуя»?
Про розважальні передачі взагалі важко говорити, не виходячи за рамки нормативної лексики. Те в них «Любов з першої точки зору», те «Медяний місяць». А глядачі єхидно присиплють, як учасники потім призи ділити будуть. Є, на мій погляд, кілька світлих плям: «Брейнринг «і «Що? Де? Коли?». Остання передача з’являється, щоправда, так само часто, як і сонце в Заполярье. А «Перший мільйон» смотрится як несмішна пародія на інтелектуальні ігри. Прекрасний зразок того, що у світі називають «кроссвордним утворенням»: знаємо кілька дат, ім’я назв, а що за ними коштує — бог звістка
Так що телевізор у нас, в основному, відпочиває. На нього книжки становлять і пил витирають
А може, це замаскована загальнодержавна кампанія по економії електроенергії? Над цим варто подумати