«Я ліру присвятив народу своєму»
Поезія Некрасова повна описів трагічного життя народу. З одного боку, він видніється про прекрасне майбутнє селян, з іншого боку — розуміє, що одних мріянь недостатньо. Тому вся його лірика перейнята закликом до боротьби за щастя, волю народу. Він зневажає даремне існування, убогість, що породжує в людині незначність. Причину ж убогості він бачить у бездіяльності народу. Показуючи його роботу, вона вважає неприпустимим смиренність із важкою долею, злидарським існуванням
Більша частина лірики Некрасова присвячена темі страждання народу. Ця тема, як затверджує автор у вірші «Елегія», буде завжди актуальна. Він розуміє, що питання про відновлення соціальної справедливості будуть перед собою ставити ще багато поколінь і що, поки народ «тягнеться в убогості», єдиним супутником, підтримкою, натхненником буде Муза. Свою поезію Некрасов присвячує народу. Він затверджує думку, що перемога дістається народу тільки в тому випадку, якщо кожний піде вбой.
Пускай завдає шкоди ворогові не кожний воїн,
Але кожний у бій іди! А бій вирішить доля…
Я бачив червоний день: у Росії немає раба!
І сльози солодкі я протока в умиленье…
Цими рядками автор призиває до боротьби за волю й щастя. Але до 1861 року питання про вола селян уже був вирішений. Після реформи про скасування кріпосного права вважалося, що життя селян пішло по шляху процвітання й волі. Некрасов же бачить іншу сторону цього аспекту, він ставить питання так: «Народ звільнений, але або щасливий народ?». Це змушує нас задуматися, чи теперішню волю знайшов народ?
У вірші «Елегія», написаному наприкінці життя, Некрасов як би підводить підсумки своїх міркувань на тему призначення поета й поезії. Основне місце у своїй поезії Некрасов відводить опису життя народу, його нелегкої долі. Він пише:
Я ліру присвятив народу своєму
Бути може, я вмру невідомий йому,
Але я йому служив — і серцем я спокійний…
Але все-таки автора гнітить думка про те, що народ не відгукнувся на його голос, залишився глухий до його закликів:
Але той, про кого співаю у вечірній тиші,
Кому присвячені мріяння поета, —
На жаль! не внемлет він — і не дає відповіді…
Його турбує ця обставина, і тому він ставить перед собою завдання: стати «викривачем юрби», «її страстей і оман». Він готовий пройти складний тернистий шлях, але виконати свою місію поета. Про це Некрасов пише у своєму вірші «Блаженний незлобивий поет…». У ньому він соромить ліриків, які залишаються осторонь від самих «хворих», самих актуальних і неоднозначних проблем селянства. Він висміює їхня відчуженість від реального миру, їхнє витання в хмарах, коли на землі діються такі нещастя: діти змушені просити милостиню, жінки брати на себе непосильну ношу годувальника сім’ї й працювати від зірки до зірки
Автор затверджує, що в будь-які, навіть найтяжкі часи поет не вільний обходити стороною те, що найбільше хвилює російський народ. Теперішній поет, на думку Некрасова:
…Вуста озброївши сатирою, проходить він тернистий шлях
Зі своєї карающею лірою
Саме такого поета будуть пам’ятати завжди, хоча й пізно зрозуміють, як багато зробив він…
Вірша на тему призначення поета й поезії займають важливе місце в лірику Некрасова. Вони ще раз підтверджують його безмежну відданість російському народу, любов до нього, замилування його терплячістю й працьовитістю й у той же час біль, що випробовує автор, бачачи його бездіяльність, смиренність зі своєю жорстокою долею. Вся його творчість — це спроба «розбудити» дух народу, змусити його зрозуміти, наскільки важлива й гарна воля, і що тільки з нею життя селян може стати по-справжньому щасливою.