«Я ліру присвятив народу своєму»

«Я ліру присвятив народу своєму»
Поезія Некрасова повна описів трагічного життя народу. З одного боку, він видніється про прекрасне майбутнє селян, з іншого боку - розуміє, що одних мріянь недостатньо. Тому вся його лірика перейнята закликом до боротьби за щастя, волю народу. Він зневажає даремне існування, убогість, що породжує в людині незначність. Причину ж убогості він бачить у бездіяльності народу. Показуючи його роботу, вона вважає неприпустимим смиренність із важкою долею, злидарським існуванням

Більша частина лірики Некрасова присвячена темі страждання народу. Ця тема, як затверджує автор у вірші "Елегія", буде завжди актуальна. Він розуміє, що питання про відновлення соціальної справедливості будуть перед собою ставити ще багато поколінь і що, поки народ "тягнеться в убогості", єдиним супутником, підтримкою, натхненником буде Муза. Свою поезію Некрасов присвячує народу. Він затверджує думку, що перемога дістається народу тільки в тому випадку, якщо кожний піде вбой.

Пускай завдає шкоди ворогові не кожний воїн,

Але кожний у бій іди! А бій вирішить доля...

Я бачив червоний день: у Росії немає раба!

І сльози солодкі я протока в умиленье...

Цими рядками автор призиває до боротьби за волю й щастя. Але до 1861 року питання про вола селян уже був вирішений. Після реформи про скасування кріпосного права вважалося, що життя селян пішло по шляху процвітання й волі. Некрасов же бачить іншу сторону цього аспекту, він ставить питання так: "Народ звільнений, але або щасливий народ?". Це змушує нас задуматися, чи теперішню волю знайшов народ?

У вірші "Елегія", написаному наприкінці життя, Некрасов як би підводить підсумки своїх міркувань на тему призначення поета й поезії. Основне місце у своїй поезії Некрасов відводить опису життя народу, його нелегкої долі. Він пише:

Я ліру присвятив народу своєму

Бути може, я вмру невідомий йому,

Але я йому служив - і серцем я спокійний...

Але все-таки автора гнітить думка про те, що народ не відгукнувся на його голос, залишився глухий до його закликів:

Але той, про кого співаю у вечірній тиші,

Кому присвячені мріяння поета, -

На жаль! не внемлет він - і не дає відповіді...

Його турбує ця обставина, і тому він ставить перед собою завдання: стати "викривачем юрби", "її страстей і оман". Він готовий пройти складний тернистий шлях, але виконати свою місію поета. Про це Некрасов пише у своєму вірші "Блаженний незлобивий поет...". У ньому він соромить ліриків, які залишаються осторонь від самих "хворих", самих актуальних і неоднозначних проблем селянства. Він висміює їхня відчуженість від реального миру, їхнє витання в хмарах, коли на землі діються такі нещастя: діти змушені просити милостиню, жінки брати на себе непосильну ношу годувальника сім'ї й працювати від зірки до зірки

Автор затверджує, що в будь-які, навіть найтяжкі часи поет не вільний обходити стороною те, що найбільше хвилює російський народ. Теперішній поет, на думку Некрасова:

...Вуста озброївши сатирою, проходить він тернистий шлях

Зі своєї карающею лірою

Саме такого поета будуть пам'ятати завжди, хоча й пізно зрозуміють, як багато зробив він...

Вірша на тему призначення поета й поезії займають важливе місце в лірику Некрасова. Вони ще раз підтверджують його безмежну відданість російському народу, любов до нього, замилування його терплячістю й працьовитістю й у той же час біль, що випробовує автор, бачачи його бездіяльність, смиренність зі своєю жорстокою долею. Вся його творчість - це спроба "розбудити" дух народу, змусити його зрозуміти, наскільки важлива й гарна воля, і що тільки з нею життя селян може стати по-справжньому щасливою.


Загрузка...