«Я хотів зробитися наполеоном, того й убивши.. «

"Я хотів зробитися наполеоном, того й убивши.. "

Роман Ф. Г. Достоєвського "Злочин і покарання" був уперше опублікований у січні 1866 року. Його сприйняли багато хто як один з найбільших психологічних романів світової літератури. І із часу виходу у світло роману за Достоєвським міцно затвердилася слава письменника-психолога

Серцевину роману представляє психологічна історія злочину і його наслідків. Але головний герой - незвичайний злочинець. Убивство процентщици Алени Іванівни Родіон Розкольників робить під впливом своєї теорії

Розкольників - студент, змушений через відсутність засобів залишити навчання. Його мати, удова чиновника, живе на скромний пенсіон, більшу частину якого вона посилає синові. Сестра Родіона, Дуня, змушена, щоб допомагати матері й братові, надійти гувернанткою до поміщика Свидригайло-Ву, де неї кривдять і принижуються

Розкольників - чесна, розумна й обдарована людина. Живучи в тісній комірці, схожої на труну, вона завжди страждав від голоду й убогості, болісно сприймав приниження матері й сестри. Спостерігаючи життя бідності, Родіон усвідомлював, що не тільки він, але й тисячі інших людей приречені на вбогість, безправ'я й ранню смерть. Разом з тим Розкольників гордий, нетовариський, самотній, може бути, тому, що переконано у своїй винятковості. Але його гір дость уражається на кожному кроці. Пішовши від усіх, герой роману намагається вирішити питання, які народжує в ньому свідомість несправедливості соціального життя. Власні позбавлення й горе близьких - не головна причина його злочину. "Якби тільки я зарізав з того, що голодно був... - те я б тепер... щасливий був", - говорить він після виконання страшного задуму. Міркуючи про причини нерівності й несправедливості, Розкольників доходить висновку, що люди розділяються на два розряди: "на нижчий (звичайний), тобто, так сказати, на матеріал, службовець єдино для зародження собі подібних, і властиво на людей, тобто имеющих дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово". Люди вищого розряду сміло можуть повставати проти порядку, піднімати загальновизнані норми моралі й через якийсь час вони однаково будуть виправдані. Із цієї системи випливають питання, які мучать Раскольникова: " чивоша я, як всі, або людина?", " читварина я тремтяча або право маю?".

Розкольників не хоче, як більшість людей, мовчазно коритися й терпіти. Але тоді він повинен довести собі й навколишньої, що він не "тварини тремтяче", а подібний до історичних особистостей. От це й приводить героя роману до злочину, у якому він бачить випробування, необхідне для того, щоб визначити, чи належить він до природи "незвичайних" людей, або йому залишається терпіти, як і іншим "звичайним".

Розкольників не може спокійно дивитися на чужі нещастя. Гостро сприймає він оповідання Мармеладова, переживає за зганьблену дівчину, дуже боляче йому було читати лист матері. Героєві хочеться всім допомогти, і мішенню для вбивства він вибира ет бабу-процентщицу, що здирала із всіх бідняків останні гроші. Намагаючись довести свою винятковість, Розкольників у своєму бажанні допомогти всім забуває про тих людей, яким допоможе, і не думає, які думки й почуття викличе в них допомога, отримана ціною вбивства. Це також є однієї з помилок його теорії. Ненависть до баби в Раскольникова народилася з найпершого відвідування. Автор малює лихварку "з вострими й злими" очами, із шиєю, "схожої на курячу ногу". Усе в ній здається Раскольникову противним. Після вбивства Достоєвський уже по-іншому показує нам її: "... Баба, як завжди, була простоволоса. Світлі, із проседью, ріденькі волосся її були заплетені в ріденьку кіску". Таким художнім прийомом автор виражає свій осуд учинку героя роману. Нехай до вбивства Раскольникова примусили обставини, нехай баба нічого гарного не зробила людям, але адже вона - людина, і проводити "експеримент" на ній нельзя.

Незважаючи на свою теорію про право сильної особистості на злочин, Розкольників викликає в мене почуття жалю. Все своє життя Ф. Г. Достоєвський шукало шляхи до "широкого й вільного буття вільних людей".

Тому він і залишає свого героя на порозі "підступного життя".


Загрузка...