Як вирішується проблема щастя в поемі «Кому на русі жити добре»
Поема «Кому на Русі жити добре» — центральний і найбільший добуток у творчості Миколи Олексійовича Некрасова. Добуток, початий, в 1863 році, писалося протягом декількох років. Потім поет відволікся на інші теми й закінчував поему вже смертельно хворим в 1877 році, з гіркою свідомістю недовтіленості, незавершеності задуманого: «Одне, про що жалую глибоко, це — що не скінчив свою поему «Кому на Русі жити добре». Однак питання про «незавершеність» поеми досить спірний і проблематичний. Вона задумана як епопея, яку можна продовжувати нескінченно, але можна поставити крапку на будь-якому відрізку її шляху. Ми будемо ставитися до поеми, як до закінченого Твір, які поставили й вирішує філософське питання — проблему щастя народу й окремої особистості
Центральними героями, які зв’язують всі діючі особи й епізоди, є сім мужиків-мандрівників: Роман, Дем’ян, Лука, брати Губіни — Іван і Митродор, старий Пахом і Пров, які відправилися в подорож ні більше ні менше, як довідатися:
Кому живеться весело.
Привільно на Русі?
Форма подорожі допомагає поетові показати життя всіх шарів суспільства у всьому різноманітті й по всій Росії
— Полцарства ми проміряли,- говорять мужики
Розмовляючи з попом, поміщиком, селянами із глави «Щасливі», Ермилой Гириним, наші мандрівники не знаходять по-справжньому щасливою, удоволеною долею, що живе в статку. Взагалі поняття «щастя» досить многообразно.
Дячок затверджує:
Що счастие не впажитях.
Не в соболях, не в золоті,
Не в дорогі каменях
— А в чим же?
«У благодушестве!»
Солдат щасливий:
Що у двадцяти боях Я був, а не вбитий!
«Каменотес олончанин» щасливий, що наділено від природи богатирською силою, а раб князя Переметьева «щасливий», що хворо «шляхетною подагрою». Але все це досить жалюгідна подоба щастя. Небагато ближче до ідеалу коштує Єрмил Гирин, але й Він «спіткнувся», скориставшись своєю владою над людьми. І приходять наші мандрівники до висновку, що треба пошукати щасливу серед жінок
Оповідання Матрени Тимофіївни повний драматизму. Життя «щасливої» селянки повна втрат, горя, важкої роботи. Гіркі слова визнання Матрени Тимофіївни:
Ключі від щастя жіночого,
Від нашої вільної воленьки
Занедбані, загублені
У Бог самого!
Хіба не драматична така ситуація? Невже не знайти мужикам-мандрівникам істинно щасливим, удоволеного своєї життям людини в цілому світлі? Засумували наші мандрівники. Скільки їм ще ходити в пошуках щасливого? Чи побачать вони коли свої сім’ї?
Зустрівши Гришу Добросклонова, мужики розуміють, що перед ними істинно щаслива людина. Але щастя його не в багатстві, добробуту, спокої, а в повазі народу, що бачить у Грише свого заступника
Йому доля готовила
Шлях знаменитий, ім’я голосне
Народного заступника,
Сухоту й Сибір
За час своєї подорожі мандрівники духовно виросли. Їхній голос зливається з думкою автора. Саме тому вони одностайно називають щасливим бідного й невідомого поки Гришу Добросклонова, в образі якого добре проглядаються риси російських демократів: Чернишевського, Бєлінського, Добролюбова.
Закінчується поема грізним попередженням:
Рать піднімається — Незлічима!
Сила в ній позначиться Незламна!
На багато чого здатна ця рать, якщо поведуть її за собою люди, подібний до Грише Добросклонову.