Твір по літературі: Які причини й наслідки «Нудьги» онєгіна Євгеній Онєгін, головний герой однойменного роману у віршах А. С. Пушкіна, зображується молодим джиґуном, що відповідають критеріям світла, dandy не тільки по одязі, але й по способі життя. Але світське суспільство не влаштовує Онєгіна, воно обурює його критичний розум До «Євгенія Онєгіна» протистояння людини й суспільства була показана в А. С. Грибоєдова в його комедії «Горе від розуму». Головна діюча особа цього добутку, Чацкий, як і Онєгін, незадоволений суспільством, у якому живе. Але, на відміну від Онєгіна, Чацкий намагається змінити щось у фамусовском суспільстві, критикуючи його. Хоча просвітительські ідеї Чацкого виявилися неплодотворними, герой комедії все-таки діє (словом). Онєгін же, хоча нехтує світло, все-таки живе за його законами, не намагається нічого змінити, а равнодушно нудьгує Автор показує Євгенія Онєгіна в різній обстановці — у театрі, у кабінеті, на балі, описує його як «забав і розкоші дитя».
Але Пушкін не обмежується зовнішнім описом, він дає читачеві внутрішній мир Онєгіна. У душі героя свої конфлікти, комплекси, парадокси. Автор оцінює Євгенія Онєгіна неоднозначно: «А чи був щасливий мій Євгеній?» Ні, «…рано почуття в ньому охолонули», «…розлюбив він нарешті / И лайка, і шаблю, і свинець…» і «…
ніщо не торкало його». Це симптоми щиросердечної недуги. Якого? Пушкіна називає його «російською нудьгою», подібної «англійському спліну». Це стан — домінанта характеру Онєгіна Пушкін писав Плетньову: «Агов, дивися, нудьга гірше холери». Холера вражає тіло, а нудьга вбиває душу.
У душі Онєгіна немає радості, гармонії, благодаті. У чому причина цієї хвороби душі? Ап. Григор’єв у статті «Погляд на російську літературу зі смерті Пушкіна» висловлює думку, що нудьга Онєгіна пов’язана з його вродженим, природним критицизмом, властивому російському здоровому глузду. Критик затверджує, що критицизм Євгенія й, отже, нудьга походить від його обдарованості, а не від озлобленості, скептицизму, як у Чайльд-Гарольда. Бєлінський уважав, що «озлоблений розум» — «ознака вищої натури» і знак того, що Онєгін морально вище навколишніх. Він дізнавався себе в «душі себелюбної й сухий», читаючи роман, і страждав від цієї разючої подібності Дружба Онєгіна й Ленского показує, що Євгеній не бездушний. Він не демон, не пародія, не «модна примха», а звичайна людина, «добрий малий», яких на світі багато. Онєгін не знає, що йому потрібно, але точно знає, що його не влаштовує те, чим задоволена посередня юрба Євгеній віддається нудьзі й позіханню.
Цікаво, що лермонтовский Печорин, персонаж добутку «Герой нашого часу», що так само, як Чацкий і Онєгін, відкидає суспільство, на відміну від Онєгіна намагається взяти в долі свою частку радості. У цих двох героїв життєві шляхи різні, але результат один — нудьга, туга й нудьга. Обидва романи, «Євгеній Онєгін» і «Герой нашого часу», мають відкритий фінал, як у самого життя Писарєв у статті «Базарів» писав, що Онєгін «занадто багато й рано все взяв від життя, усім об’ївся». Критик затверджує, що Євгеній «носить гарне розчарування» у торжестві розуму й просвітительських ідей, за допомогою яких неможливо що-небудь змінити вобществе. Нудьга Онєгіна — це не поза, а добровільний тяжкий хрест. Євгеній несе його всюди: у Петербурзі, у селі, у подорожі по Росії. Скрізь його переслідує туга, він тяготиться життям. Він вертається з подорожі в Петербург, де знову зустрічає Тетяну, і все для нього міняється.
Він кається в тім, що не зрозумів, не полюбив Тетяну («…як я помилився, як покараний») і в тім, що на дуелі вбиває свого друга Ленского («…закривавлена тінь йому була щодня»). У душі Онєгіна прокидається спрага любові, розуміння. Закоханість у Тетяну виліковує Онєгіна від критицизму розуму