Твір по літературі: Є мінути, у які переживаєш свідомістю набагато більш, ніж у цілі роки. Ф. Достоєвський Дивно, що чудове, хоч і трохи наївний твір Островського останнім часом усе рідше згадується в шкільних програмах От так завжди: або захоплюємося за наказом вищестоящих, так ще й не тим, чим треба, або заперечуємо огульно. Книги треба розглядати безвідносно до сучасного політичного клімату. Адже достоїнство «Ґедзя» зовсім не в схваленні або запереченні проблем, що були на Апеннінському півострові напередодні італійської буржуазної революції 1848-1849 років. А книга «Цілина», якщо поставити на обкладинці ім’я теперішнього автора, зовсім не слабка публіцистика, що відбиває конкретні події конкретного часу Біографічний роман Миколи Островського — добуток жагуче й чесне. От епізод, коли Павка Корчагін близький до самогубства й проводить ревізію свого життя: «Перед очами пробігло все його життя, з дитинства й до останніх днів. Чи добре, чи погано він прожив свої 24 роки? Він перебрав у пам’яті рік за роком і дійшов висновку, що, незважаючи на помилки, зроблені по молодості й дурниці, а найбільше — через незнання, він не проспав гарячих днів, знайшов своє місце в залізній сутичці за владу, і на багряному прапорі революції є і його трохи краплі крові». Міркуючи далі, Павло згадує епізод боїв під Варшавою. Тоді вони нашвидку перев’язували поранених і залишали їх, а самі мчалися далі: «Ескадрон не зупиняє свій біг через втрату бійця».
І хоча він бачив безногих кулеметників на тачанках, це все-таки було виключенням «Для чого жити, в6гр, а він уже втратив найдорожче — здатність боротися? Чим виправдати своє життя зараз і в безвідрадному завтра? Чим заповнити її? Просто є, пити й дихати?..» Дійсно, «хто засудить бійця, що не бажає агонизировать»? Добровільна смерть приречених хворих у чомусь гуманнее, чим передсмертні мучення Колись школярі вчили напам’ять абзац про те, що «життя дається чоловік один раз». Зараз дехто вживає слова Островського в іронічному змісті А зрячи’ Адже це дійсно так, це дійсно висока мета — «прожити життя так, щоб не палив ганьбу сорому за підле й дрібне існування». У романі є ще один пронизливий епізод: Корчагін зустрічається з Ритой Устинович, що могла б стати його дружиною, не порахуй вона його загиблої.
Він запитує дівчину: » чиНе тому жаль, Рита, що я ніколи не став би для тебе більше чим товаришем? — Ні, Павло, міг стати й більше — Це можна виправити? — Небагато пізно, товариш Ґедзь». Іронія долі: «схоронив» друга, Рита вийшла заміж, у неї дочка И Павло дивиться на неї з ніжністю й говорить: «Все-таки в мене залишається незрівнянно більше, ніж я тільки що втратив». Дійсно, життя Корчагіна, як і життя Островського, — суцільний подвиг И тоді, коли воював за справу, що вважав правим, і коли будував вузькоколійку, щоб урятувати місто від загибелі, і потім, коли сліпа, паралізована людина стане письменником «Дуло презирливо глянуло йому в очі. Павло поклав револьвер на коліна й злобливо вилаявся.
Все це паперовий героїзм, братишка! Шльопнути себе кожний дурень зуміє. Це самий боягузливий і легкий вихід з положення. А ти спробував це життя перемогти?… Умій жити й тоді, коли життя стає нестерпною.
Зроби її корисної». Корчагін багато в чому наслідував свого улюбленого героя — Ґедзеві. Це надавало йому мужності, учило вмінню терпіти Але якби в нього не було мети, якби він не вважав, що життя — це насамперед боротьба, то не допоміг би й приклад Ґедзя Островський був упевнений, що, умираючи, він повинен сказати: «Все життя й всі сили віддані найдорожчому на світі — боротьбі за звільнення людства» И це врятувало його від самогубства, коли в мінуту він пережив свідомістю більше, ніж за цілі роки, і тоді, коли були загублені перші розділи єдиного екземпляра рукопису, і тоді, коли «у безмежній люті на життя, що відняло в нього ока, ламав олівець, а на прикушених губах виступали краплі крові»…