Єдність людини й природи (По казці-були М. Г. Пришвіна «Комора сонця»)
Я адже, друзі мої, пишу про природу, сам же тільки про людей і думаю
М. Г. Пришвін
М. Г. Пришвін — один зі своеобразнейших письменників, що подарував нам безліч оповідань, повістей, «географічних нарисів» про природу. У них усе об’єднано людиною — неспокійної, думаючим, людиною з відкритою й сміливою душею. Більша любов письменника до природи народилася з його любові до людини. Ця тема простежується в казці-були М. Г. Пришвіна «Комору сонця».
«В одному селі, біля Блудова болота, у районі міста Переяславль-Залесского, осиротіли двоє дітей», — так починається чудовий добуток. Цей початок нагадує казку, де читач входить у чудесний мир, де все живе взаємозалежний. На цьому попелиці з’являються два образи — Настя й Митраша. «Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були більші, як золоті монетки». Митраша був маленький, але щільний, «мужичок у мішечку», посміхаючись, називали його між собою вчителі вшколе.
Після смерті батьків все їхнє селянське господарство дісталося дітям: будинок пятистенная, корова Світанок, телушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами, «з лозинкою в руці виганяла вона своя улюблена череда, растопляла пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі», На Митраше лежало все чоловіче господарство й суспільна праворуч. «Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи». Так діти жили дружно, не знаючи неприємностей і нещасть
Один раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. «Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени». Згадавши про те, що є таке місце, називане палестинкой, «вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини», Настя й Митраша відправляються в ліс. Взяли вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Митраша взяв сокиру, двоствольний «тулку», сумку з компасом. Навіщо ж він бере компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. «Мужичок у мішечку» добре пам’ятає батьківські слова: «У лісі ця стрілка тобі доголи матері: …небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання — помилишся, заблудишся…».
Хто знав, що діти зштовхнуться із природною стихією й навіч побачать Блудово болото? Пройшовши полпути, Настя й Митраша сіли відпочити. «Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги». Про Блудовом болото ходила легенда, що «років двісті тому назад вітер-сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обоє насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю…» З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Блудово болото, немов живі істоти
Після відпочинку діти вирішили йти далі. Але не отут-те була, «досить широка болотна стежка розходилася вилкою». Що ж робити? Виявивши свій упертий характер, Митраша йде по слабенькій стежці, а Настенька — по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на один, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. «Серед звуків стогону, ричанья, бурчання, виючи в цей ранок у дерев іноді виходило так, нібито десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина». Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища. «Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив».
Як і всяка казка, казка-минуле М. Г. Пришвіна має щасливий кінець. Митраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. І в боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка. А що ж Настя? Вона, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, «ледь пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках».
Надвечір голодний Митраша й утомлена Настя зустрілися. Їм призначено було зустрітися знову в лісі й продовжити свій шлях разом, як уже двісті років «живуть» на Блудовом болоті ялина й сосна.