Єсенін С. А. — «Почуття батьківщини — основне в моїй творчості»

Єсенін С. А. - «Почуття батьківщини - основне в моїй творчості»

Характеризуючи свою лірику, Єсенін говорив: "Моя лірика живаючи однією великою любов'ю, любов'ю до батьківщини. Почуття батьківщини - основне в моїй творчості".

И дійсно, кожний рядок віршів Єсеніна перейнятий гарячою любов'ю до батьківщини, а батьківщина для нього невіддільна від російської природи й села. У цьому сплаві батьківщини, російського пейзажу, села й особистої долі поета складається своєрідність лірики С. Єсеніна

У дореволюційних віршах поета звучить біль за свою злиденну батьківщину, за цей "занедбаний край". У віршах "Запекли тесание мерзни...", "Лікуй ти, Русь, моя рідна" поет говорить, що любить до "радості й болю" "озерну тугу" своєї батьківщини. "Але не любити тебе я навчитися не можу!" - викликує він, звертаючись Круси.

Любов поета до батьківщини народила й такі проникливі рядки:

Якщо крикне рать свята:

"Кинь ти Русь, живи в раї!"

Я скажу: "Не треба раю,

Дайте батьківщину мою".

Більшу Жовтневу соціалістичну революцію Єсенін зустрів радісно, але з певними сумнівами й коливаннями; як він сам говорив: "Приймав всі по-своєму, із селянським ухилом".

Не знаючи марксистсько-ленінської теорії, Єсенін уявляв собі соціалізм як який-небудь мужицький рай, невідомо ким і як створений у його улюбленої, жебракові й убогій, безграмотній і забитій селянській Росії. Він уважав, що раз відбулася революція, то подавай кожному "будинок нову, кипарисовим тесом криту", подавай кожному по першому бажанню "ківш золотий із брагою".

А в країні не вгасав вогонь громадянської війни, терзали батьківщину інтервенти, розруха й голод робили свою справу. Поет бачив спустілі села, незасіяні поля, чорні павутини тріщин на обпаленою посухою землі, і серце його стискувалося від болю

А потім треба було заліковувати рани, ламати старий уклад сільського життя, посадити селянство на "залізного коня". Бачачи все це, Єсенін з гіркотою викликував:

Росія! Серцю милий край!

Душу стискується від болю!

Випробовуючи гостре розчарування, Єсенін починає проклинати "залізного коня" - місто з його індустрією, що несе загибель милої серцю поета селу, починає оплакувати стару, що йде Русь

Тривожні міркування поета, якому здавалося, що революція принесли катастрофу його милому селу, знайшли відбиття у вірші "Сорокоуст".

Болісним був для Єсеніна розрив з минулим. Не відразу він міг зрозуміти те нове, що входило в життя країни. У цьому полягала й важка щиросердечна драма, про яку писав поет у вірші "Русь уходящая".

Старе село доживало свої останні дні. Єсенін це почував, розумів, і йому часом починало здаватися, що разом з нею доживає свій строк і він

Закордонна поїздка змусила поета іншими очами подивитися на свою країну, по-новому оцінити все, що в ній відбувається. Він, за його словами, "ще більше закохався в комуністичне будівництво".

Відвідавши рідне Константиново в 1924 р. після повернення через границю, Єсенін побачив, які зміни там відбулися. Про це він пише у вірші "Русь радянська".

Поет повернув у країну свого дитинства й з роботою довідався її.

Йому здавалося, що загибель іде на село, життя є на результаті, але бачать там зовсім інше: мужики обговорюють свою "жись". Виявляється, життя не кінчена, воно повернула в інше русло, її вже важко наздогнати. Замість колишніх розпачливих стогонів, замість заунивно-тужливого відспівування народжуються нові мотиви. І хоча він, поет, у цьому житті місця собі не знаходить, і йому дуже гірко від цієї думки. Він приймає це життя й прославляє нову

Поетові, звичайно, кривдно, що його пісні в новому селі не співають. Він випробовує гірке почуття образи зате, що в рідних місцях він немов іноземець, але ця образа вже на самого себе. Сам винуватий, що не співав нових пісень, сам винуватий, що його в селі не приймають за свого, рідного

Однак у тім і складається велич Єсеніна, що він зміг піднятися над особистою долею, не втратив перспективу розвитку

Поет почуває, що в нових людей інше життя, і все-таки благословляє її незалежно від своєї особистої долі

Стих закінчується світлими рядками, зверненими до молодого, до майбутнього рідної країни

Ще більш виразно заявляє Єсенін про свої нові погляди у вірші "Незатишна рідка лунность". Уже не Русь що йде, а Русь радянську хоче оспівувати поет

Йому тепер уже не милі "халупи", "пісні тайгові", "очажний вогонь", тому що все це пов'язане з нашою Росією, з "бідністю полів". Він хоче бачити Русь "сталеву", уже передбачає міць рідної країни,

Єсенін проспівав свою пісню про Росію, без свого народу він не мислив життя, творчості

Мужня, самозабутня любов до батьківщини допомагала Єсеніну знаходити свій шлях до великої правди сторіччя


Загрузка...