Твір по літературі: Євгеній онєгін — герой свого часу Молодий дворянський інтелігент початку XIX століття, Євгеній Онєгін розумний, шляхетний, здатний глибоко й сильно почувати. Він зумів відразу ж оцінити Тетяну з її непомітною зовнішньою красою й богатим внутрішнім миром. Онєгін тактовний у відносинах з Ленским: Він охолоджувальне слово У вустах намагався удержати И думав: нерозумно мені заважати Його хвилинному блаженству Глибоко й щиро каяття Онєгіна, що вбило на двобої друга: «Він міг би почуття виявити, а не наїжуватися як звір; він повинен був обеззброїти младое серце…» Розум Онєгіна виявився й у тім, що він рано осяг нікчемність світського суспільства й відчув себе чужою й зайвою людиною у великосвітських вітальнях. Йому було важко й Несносно бачити перед собою Одних обідів довгий ряд, Дивитися на життя як на обряд И слідом за чинною толпою Йти, не розділяючи з нею Ні загальних думок, ні страстей Але прекрасні задатки Онєгіна подавлені соціальними умовами, тим середовищем, у якій він виріс і жив.
Не випадково Пушкін у першому розділі роману поміщає короткий опис життя головного героя. Із цього опису ми довідаємося, хто і як виховував Євгенія, чому його вчили, як він проводив час, коли прийшла пора «юності заколотної». Виховання Онєгіна, як показав Пушкін, коло його читання, сфера його інтересів — все це позбавлено національних основ. Недарма в життєписі героя переважає іншомовна лексика, що передає особливість великосвітської культури, далекої від національно росіян джерел Переважний стан Онєгіна — нудьга. Ніщо не могло розвіяти його тужну лінь. Спрага одноманітних задоволень при відсутності реальної, живої справи вкоренилася в психологію Онєгіна, і він не має сил її побороти. «Праця завзятий йому був тошен», — зауважує Пушкіна. А тому що, по думці автора, тільки в праці могли виявитися творчі сили особистості, то підсумок життя Онєгіна безрадісний: Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Нудячись у бездіяльності дозвілля, Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів Любов теж пройшла мимо, тому що почуття героя збідніли — він придушив у собі мимовільне хвилювання, випробуване побачивши Тетяни й після одержання її листа.
Лише пізніше, вражений убивством Ленского й знову зустріло Тетяну, Онєгін знайшов здатність до великого й сильного почуття. У перші ж главах Онєгін позбавлений самої здатності любити. Його відношення до любові цілком рассудочно й удавано. Воно витримано в дусі засвоєних світських «істин», головна мета яких — обворожити й звабити, здаватися закоханим, а не бути їм насправді: Як рано міг він лицемірити, Таїти надію, ревнувати, Разуверять, змусити вірити, Здаватися похмурим, знемагати… Ця »наука страсті ніжної» — необхідна приналежність світських салонів і віталень И нарешті, дружба Онєгіна з Ленским окончилась трагічно. У мотивуваннях поводження Онєгіна Пушкін постійно зіштовхує пориви його душі зі звичним, викликаним світським середовищем правилами поведінки… Як би шляхетний розум Онєгіна не протестував проти двобою, верх все-таки взяли соціальні умовності, сформовані світлом. Дотримуючи негласного закону честі, установлений світським суспільством, Євгеній убиває на двобої Ленского. Пушкін у романі простежує соціально-психологічний зміст образа Онєгіна.
Онегинский характер сформувався в певних суспільних умовах, у певну історичну епоху. Отже, Онєгін виведений у романі як національно-історичний тип російського життя, породжений в остаточному підсумку самодержавно-кріпосницьким укладом. Його скептицизм, розчарування — це відбиття загального «недуги новітніх росіян», що охопив на початку століття значну частину дворянської інтелігенції. Пушкіна засуджує не стільки героя, скільки світське середовище, що сформувало його як особистість. Онєгіни приречені на бездіяльність. Вони вже не здатні ні на самовіддану любов, ні на дружбу.
Звідси виникає ідея суспільного суду й обвинувачення падає скоріше не на героя, а на суспільно-історичний уклад росіянці життя Пушкін — великий російський поет, основоположник російського реалізму, творець російської літературної мови. Одним з його найбільших добутків є роман «Євгеній Онєгін». Онєгін — світський петербурзький парубок, столичний аристократ Описуючи свого героя, Пушкін докладно говорить про його виховання й утворення. Онєгін підлоги чил типове для аристократичної молоді того часу домашнє утворення й виховання француза-гувернера: … Monsieur I’Abbe, француз убогої Щоб не змучилося дитя Учив його всьому жартуючи, Не докучав мораллю строгої, Злегка за витівки сварив И в Літній сад гуляти водив Ставши юнаків, Онєгін веде типову для молоді того часу життя: бали, ресторани, відвідування театрів. Але Євгеній Онєгін по своїй натурі виділяється із загальної маси молоді. Пушкіна відзначає його «мріям мимовільну відданість, виняткову чудність і різкий, охолоджений розум», почуття честі, шляхетність душі.
Це не могло не привести Онєгіна до розчарування в житті й інтересах світського суспільства Коли Євгенієм опановує нудьга, він пробує зайнятися якою-небудь корисною діяльністю. Зі спроби писати в нього нічого не вийшло! … Онєгін будинку замкнувся Позіхаючи за перо узявся Хотів писати — але праця завзятий Йому був тошен; нічого Не вийшло з пера його. Пізніше, виїхавши в маєток, що він одержав від дядька, Онєгін намагається зайнятися пристроєм селян: Ярем він панщини стародавньої Оброком легенею замінив… Але вся його діяльність хазяїна-поміщика цією реформою й обмежилася Урятувати Євгенія Онєгіна від щиросердечної порожнечі не змогли навіть такі найсильніші почуття, як любов і дружба. Він відкинув любов Тетяни, тому що над усе цінував «вільність і спокій». Онєгін убив свого друга Ленского, тому що світські забобони узяли гору в тих коливаннях, які він випробовував після одержання виклику на дуель Мені здається, Пушкін засуджує свого героя: він поводився егоистично стосовно навколишніх його людей, хоча згодом Онєгін це усвідомив. Його можна назвати героєм свого часу, тому що Євгеній так само, як і герой твору Лермонтова Печорин, був вище того суспільства, у якому він перебував. Дуже мало людей могли його зрозуміти.
Я думаю, що саме тому Євгеній Онєгін був таким, який він є «Євгеній Онєгін» — перший російський реалістичний роман і єдиний у російській літературі роман встихах. Складність образа Е. Онєгіна простежується протягом усього роману. Це полягає хоча б у тім, що ми бачимо, як сильно різний Онєгін на початку й наприкінці роману. На початку роману це молодий ловелас, що їздить із балу на бал. Але навіть у цей період ми спостерігаємо його складність: у театр він їздив не для того, щоб подивитися чудові постановки, не для того, щоб побачити на сцені блискучу Істоміну. Онєгіна — «почесного громадянина лаштунків» — більше цікавлять зустрічі й інтрижки з «чарівними акторками», чим сцена, мистецтво, йому подобається наводити «подвійний лорнет на ложі незнайомих дам». Складний, суперечливий характер Онєгіна ніяк не укладається у звичні схеми: герой — не зразок, не лиходій, він постійно обманює очікування читача.
Не відповівши на почуття Тетяни, він не став, однак, «фатальним спокусником», не затіяв повної любовної гри, не обдурив її довіри. Його одповідь була жорстокої, але не була ні низкою, ні безчесної. «У ту страшну годину ви надійшли шляхетно», — скаже йому Тетяна. Але той же Онєгін бездумно образив Ленского, не посмітив відмовитися від дуелі, убив друга… Зараз я хочу висловити свою думку про закінчення роману. Я вважаю, що роман можна було продовжити.
Справа в тому, що Пушкін з якоюсь часткою презирства ставився до людей, схожим на Онєгіна. Мені навіть здається, що Пушкін, напевно, любив якусь дівчину, схожу на Тетяну, і цю дівчину, напевно, скоряла якась людина, схожий на Євгенія. І виходячи із усього цього, я вважаю, що кінець роману не міг бути щасливим. Адже коли перші читачі роману дорікали Пушкіна за те, що він так закінчив роман, він ним відповідав: «Ви за «Онєгіна» радите іншим…» Складність образа Онєгіна полягає ще в тім, що Тетяну він полюбив не відразу, а потім, коли вона вже вийшла заміж за князя. А чому це відбулося, ми читаємо в романі. Так, мені найбільше й запам’яталися ті рядки, коли Пушкін дає пояснення тому, чому Євгеній полюбив Тетяну: Але равнодушною княгинею, Але неприступною богинею И особливо наступні рядки: Що вам дане, то не тягне, Вас неодмінно змій кличе До себе, до таємничого древа: Заборонний плід вам подавай. А без нього вам рай не рай Я думаю, що саме Євгеній Онєгін, і ніхто іншої, є героєм свого часу.
Він є в романі людиною, якого вбили виховання й світське життя, який ніхто не міг зрозуміти Ця моя думка про Євгенія Онєгіні, герої свого часу