«Євгеній Онєгін» — роман у віршах. Автор у системі художніх образів роману «Євгеній Онєгін», мабуть, саме важке для розуміння добуток російської літератури. Про нього не скажеш словами Твардовского: «От вірші, а все понятно, усе російською мовою». Мова цього роману (у широкому змісті, не тільки лінгвістичному) дуже важкий для сучасного читача. Не розуміли ця мова й сучасники поета. Однак вони вірно вловили, що художній нерв «Євгенія Онєгіна», осередок творчих завдань, поставлених Пушкіним перед собою, пов’язані з формою оповідання або формою авторської присутності втексте.
Спочатку, після виходу окремого видання першого розділу, сучасники вирішили, що Пушкін наслідує байроновскому «Дон Жуану». Дійсно, оповідач «Євгенія Онєгіна» перескакує із предмета на предмет, говорить багато необов’язкового («світська балаканина»), і все це рясно приправлено жартами й іронією, так що зрозуміти думку автора неможливо, та й вигляд автора виходить якимось несерйозним. Наприкінці 1-й глави Пушкін пише: «Перечитав все це строго: /Протиріч дуже багато, /Але їх виправити не хочу». Визнання принципове, тому що тут сам автор позначив провідний принцип побудови тексту свого роману у віршах. Цей принцип — протиріччя. Наприклад, 5-я строфа 1-й глави досить критично оцінює рівень освіченості Онєгіна, але потім іде перерахування «усього, що знав ще Євгеній», і в 8-й строфі робиться висновок, що знав він не так вуж і мало.
Але головне протиріччя всього роману й особливо 1-й, ключової глави — співвідношення особистості Онєгіна й особистості цього самі Я, від імені якого ведеться все оповідання. Строфи XV — 1 дозволяють укласти, що Онєгін і Я, кек говорить народ, два чоботи пари, близькі за духом, романтично настроєні друзі. Але строфа V рішуче повідомляє, що «Завжди я радий помітити різницю /Між Онєгіним і мною… Начебто нам вуж не можливо писати поеми про іншому, /Як тільки про себе самому». Звідки беруться ці протиріччя й чому автор їх «терпить»? Справа в тому, що протягом тексту роману значення займенників 1-го особи (я, мені, мій і т.п.) увесь час міняється.
В одних випадках вони позначають автора-поета, що пише роман про Онєгіна й ін. персонажах. (Згадаєте всі численні міркування про літературу, її історії, теорії й практиці творчості.) В інших випадках Я позначає реальну людинуу, що паралельно писанню роману про Онєгіна живе своєю, «біографічною» життям Пушкіна, що тепер нам добре відома, та й многим першим читачам була знайома.
Такі, наприклад, три передостанні строфи 1-й глави. І нарешті, у ряді епізодів першого розділу Я позначає якогось вигаданого персонажа, безіменного знайомого Онєгіна по петербурзькому світлу У результаті вийшов дуже складний текст, що сполучає в собі всі три мири, причому переходи з одного миру в іншій відбуваються миттєво, у межах двох сусідніх рядків, без усякого попередження з боку «автора». От 2-я строфа — перша «авторська» (в 1-м — внутрішній монолог Онєгіна). «Друзі Людмили й Руслана!
З героєм мого роману…» — тут Я-Поет представляє героя свого нового утвору. «Онєгін, добрий мій приятель, /Народився на брегах…» — перед нами Я — вигаданий безіменний персонаж, людина онегинского кола (навряд чи Пушкін став би змішувати свою реальність поета й людини з вигаданою, ілюзорною «реальністю» романних персонажів).
«Або блищали, мій читач…» — знову Я-Поет, що має читача. «Там ніколи гуляв і я: /Але шкідливий північ для мене» — з пушкінською приміткою, що глухо натякає, що реальний «біографічний» людина зараз перебуває в південному посиланні У результаті такої побудови романний текст увесь час міняється, об’єкти опису раз у раз обертаються різними сторонами, описуються з різних точок зору. Текст «Євгенія Онєгіна» містить у собі цілих три художніх мири, що лежать поруч, що часто переходять один в іншій самим непомітним образом і тим її менш ніде що не змішуються, що не плутаються один з одним.