Твір по літературі: Євгеній онєгін — Роман, у якому відбилося століття й сучасна людина.. Роман «Євгеній Онєгін» займає центральне місце у творчості А. С. Пушкіна. Він є теперішнім скарбом класичної російської літератури, добутком воістину світового Рівня Цей роман своєрідно й у всіх гранях відбиває особливий поетичний талант автора. Важко визначити головну думку, головну ідею «Євгенія Онєгіна». Роман не належить до тих добуткам, у яких автор або сам від себе, або вустами кого-небудь із діючих осіб висловлює свою ідею, причому зміст добутку, вся його дія повинне підтвердити правильність цієї ідеї, переконливо неї розкрити й розгорнути у всіх подробицях. З іншого боку, «Євгеній Онєгін» не схожий і на такі добутки, у яких діючі особи так обрані й охарактеризовані, події так розвиваються, що для уважного читача думка, ідея автора сама як би випливає зі змісту При читанні роману складається враження, що автор нічого не хотів довести й не мав ніякої ясної ідеї. Але в дійсності Пушкін показав різноманітні картини російського життя початку XIX століття, намалював характерні для тої епохи типи представників дворянського суспільства Автор зобразив дійсність саме такий, який вона була в той час, у всій її життєвій правді, нічого не підбираючи спеціально й не згущаючи навмисно ніяких подій. Але якщо уважно придивитися, стає ясно, що життя, улаштована неправильно. При такому життєвому пристрої щасливі можуть бути тільки посередні люди, інтереси яких дрібні й обмежені.
Наприклад, батько Тетяни й Ольги й інших сільських сусідів Євгенія Онєгіна проводять своє життя спокійно, у їжі й питві, порожніх розмовах і дрібних турботах. Вони задоволені собою, ні до чого не прагнуть, навіть книг не читають, уважаючи їх «порожньою іграшкою». Така й Ольга, що швидко забула загиблого на дуелі нареченого. Така ж і її мати. Її видали заміж за нелюбиму людину, вона упокорилася, почала господарювати й незабаром стала навіть одержувати задоволення від такого життя Люди ж з високими вимогами до себе й навколишньої, тонко й сильно почувають, у цьому житті нещасні. Вони або гинуть, як Ленский, або продовжують жити зі спустошеною душею, як Онєгін і Тетяна.
Багатство й високе положення в суспільстві, що дісталися їм у спадщину, не полегшують життя й не приносять задоволення. Працювати для досягнення якої-небудь високої мети вони не привчені, а особливості характеру, виховання й положення заважають їм улаштувати своє особисте щастя. Усвідомлення помилок приходить до них занадто пізно. Онєгін думав, що вільність і спокій — заміна щастю, але помилявся. Тетяна розуміє, що надійшла необачно, поспішивши вийти заміж за нелюбиму людину, адже «щастя була так близько…
». Але у всіх цих помилках не можна винити лише самих героїв. Їх такими зробило середовище. Обстановка, що оточувала їх з народження, сформувала їхні характери, виробила певний тип поводження. Саме середовище, говорить Пушкіна, зробила нещасними цих по суті й своїх задатків прекрасних, розумних і шляхетних людей Автор прагне показати кріпосницький лад, при якому норма — непосильна селянська праця й неробство поміщиків-кріпосників. Така норма калічить як селян, так і дворян, поміщиків, навіть найкращих і гуманних з них. Це смутне переконання в ненормальності життєвого укладу, у неможливості теперішнього щастя, у тім, що немає в навколишнього поета дворянському суспільстві шляхетних чесних людей, відбивається й у ліричних відступах: Хто жив і мислив, той не може У душі не нехтувати людей… …Того змія спогадів, того раскаянье гризе По переконанню автора, люди здебільшого егоїсти: Всі забобони истребя, Ми почитаємо всіх нулями, А одиницями — себе… Йому гірко усвідомлювати це, але зрадництва можна чекати навіть від чималих людей, які «без усякої злості й витівок» можуть «стократ помилкою» повторити слух або плітку Сама ємна характеристика світського суспільства дана Пушкіним наприкінці шостої глави, де він зображує те середовище, що так спотворює й озлобляє навіть саму чисту й шляхетну душу. Він робить висновок, що врятувати від духовного розкладання людини, вихованого цим середовищем і обертового в ній, може тільки високий поетичний дарунок — «младое вдохновенье».
Ці сумні й гіркі думки про важке неблагополуччя всього сучасного життєвого ладу найбільше повно виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману, де поет заздрить людям, що рано покинули життя з її прикростями: Блаженний, хто свято життя рано Залишив, не допивши до дна Келиха повного вина, Хто не дочел її роману И раптом умів розстатися з ним, Як я з Онєгіним моїм Проте, автор не пропонує опустити руки й сумувати про нездійсненність щастя. У його добутку багато світлих картин, краси в зображенні життя, природи; зображено багато гарних, чесних і високих почуттів, переживань і вчинків; при цьому реалистично зазначені всі суспільні причини неблагополуччя життя героїв роману, всі обставини, що створили характери діючих осіб і визначили їх долю