Твір по літературі: Євгеній онєгін у романі А. С. Пушкіна Євгеній онєгін Справжнім творцем нової російської літератури й літературної мови став великий Олександр Сергійович Пушкін. Він став і основоположником російського реалізму. Його художні твори становлять гордість російського народу, належать до шедеврів світової літератури. До таких добутків ставиться і його роман у віршах «Євгеній Онєгін». Дія роману протікає в період підйому суспільного руху проти кріпосництва. Пушкіна розповів про долю парубка, показавши розчарованим, незадоволену життям натуру, якої є Євгеній Онєгін. Онєгін — представник передової дворянської інтелігенції епохи декабристів.
По своєму походженню він дворянин, аристократ. Його вчили іноземні гувернери й гувернантки. Спочатку його виховувала «мадам»; потім «monsieur її перемінив». Француз, «щоб не змучилося дитя, учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої, злегка за витівки сварив і в Літній сад гуляти водив». Ученье його було поверхневе, безсистемне. Зрештою Онєгін навчився говорити французькою мовою, танцювати мазурку, кланятися, також знав небагато по-латинському. Онєгін відрізнявся від молоді світського суспільства незвичайністю розуму, він міг «без принужденья в розмові торкнутися до всього злегка, з ученим видом знавця зберігати молчанье у важливій суперечці й збуджувати посмішку дам вогнем нежданих епіграм». Євгеній Онєгін критично ставився до дійсності, був принциповою людиною.
Кожній людині у світському суспільстві він давав свою оцінку Після Вітчизняної війни 1812 року, у рік посилення реакції, Онєгіним опанувала нудьга. Покинувши світське суспільство, Євгеній хотів зайнятися корисними справами: Позіхаючи, за перо узявся, Хотів писати — але праця завзятий Йому був тошен: нічого Не вийшло з пера його. Це відбулося тому, що з раннього дитинства вчителя-французи не прищепили йому любов до праці, до народу. Він з ранку до вечора займався балами, ресторанами, прогулянками по Невському Немає: рано почуття в ньому охолонули: Йому знудив світла шум, И Онєгін вирішив виїхати в село, де він одержав маєток від дядька. Приїхавши туди, Ярем він панщини стародавньої Оброком легенею замінився Цим самої він різко відокремив себе від сусідів-поміщиків.
Вони порахували його «небезпечним диваком», фармазоном. Онєгіну властив шляхетність душі. У селі він познайомився з Тетяною Ларіної. Вона полюбила його й написала йому лист.
Одержавши його, Онєгін прийшов до місця зустрічі й щиро розповів їй, що він не хоче обмежити себе домашнім колом, що він «не створений для блаженства». Євгеній відкинув любов Тетяни, але він чесно надійшов з дівчиною, не посміявся над нею, як це зробив би інший В Онєгіні хочеться відзначити невміння піднятися над суспільною думкою того помісного дворянства, що він внутрішньо нехтував. Одержавши послання від Ленского, Євгеній вирішив відмовитися від дуелі, але злякався глузувань і пліток Зарецкого. Після смерті Ленского Онєгін відправляється мандрувати «по світлу». Вернувшись у Петербург, він попадає на бал до свого друга й родича.
Тут Євгеній довідається, що Тетяна Ларіна замужем. У ньому спалахує гаряча любов до неї. Він пише послання Тетяні. Йому вдається поговорити з нею. Онєгін зізнається в любові. Але в розмові вона сказала: Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я іншому віддана; Я буду століття йому вірна Тетяна йде, Онєгін залишається один. На цьому Пушкін закінчує свій роман. Про подальшу долю Онєгіна він нічого не говорить.
Є свідчення одного зі знайомих Пушкіна про те, що, за словами поета, «Онєгін повинен був загинути на Кавказі або потрапити в число декабристів». Онєгін — узагальнюючий образ. Багато критиків висловлювали своя думка про роман «Євгеній Онєгін», у тому числі Бєлінський, що відзначає в Євгенію незвичайність і обдарованість розуму. Бєлінський говорив: «Щоденність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому хочеться, що йому треба, але він дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна. посередність».Герцен назвав Онєгіна «зайвою людиною», тому що він не пішов по шляху, уторованому батьком, і разом з тим він не встав на сторону народу.
Сам Пушкін писав про нього: Мені подобалися його риси, Мріям мимовільна відданість, Виняткова чудність И різкий охолоджений розум Бєлінський пророчив історичне безсмертя роману: «Нехай іде час і приводить із собою нові потреби, нові ідеї, нехай росте російське суспільство й обганяє «Онєгіна»: як би далеко воно не пішло, але завжди буде воно любити цю поему, завжди буде зупиняти на ній виконаний любові й подяці погляд…»