За полярним колом (ВОВ)
Після війни, коли багато секретних документів нацистів перестали бути таємницею, виявилося, що план «Барбаросса» не передбачав дій великих сухопутних або морських сил на напрямках, які його автори вважали другорядними. Фашистські генерали хотіли зумовити результат війни блискавичними ударами по Москві, Ленінграду, Домбассу. Вони думали, що Архангельськ і Мурманськ потраплять у їхні руки без особливих зусиль як трофеї після перемоги на головних напрямках. Самовпевнено розраховуючи на успіх планів «бліцкригу», німецьке верховне командування хотіло зберегти свої морські сили для подальшої боротьби з Англією, а можливо й зі США. Однак плани «бліцкригу» провалилися. Війна прийняла затяжний характер. Замість броньованих кулаків, за допомогою яких фашисти і їхні сателіти намеривались швидко домогтися перемоги, їм довелося битися, «розчепіривши пальці», на величезному фронті від Одеси до Мурманська. І все-таки, коли комунікації Радянського Союзу зі США й Великобританією в північних водах придбали стратегічне значення, гітлерівське командування перекинуло сюди великі з’єднання свого флоту, вирішивши діяти активно. Північний флот, самий правофланговий і наймолодший із всіх наших флотів і фронтів, взяв участь у боротьбі з німецькими кораблями
У перші дні війни положення на наших північних границях було не зовсім ясним. Під прийменником оборони Полярної області до фінсько-норвезької границі були підтягнуті німецькі війська, які раніше брали участь у захопленні Нарвика. 22 червня на нашій сухопутній границі з Фінляндією було порівняно спокійно. Однак німецька авіація вже в той день бомбила кораблі й аеродроми Північного флоту. 25 червня командуючий Північним флотом контр-адмірал А. Г. Головко доповів, що 19-й німецький горнострелковий корпус рухається до нашої границі. Тепер не залишилося сумніву, що супротивник незабаром перейде в настання з боку фінської границі. Це відбулося 29 червня. З того дня війна охопила величезні простори Півночі
Своєрідність Північного морського театру не обмежується суворими природними умовами. Завдяки теплому плину Атлантики з південно-західної частини Баренцева моря лід не перешкоджає бойовим діям флоту протягом усього року. Зате в північних і східних районах Баренцева й Білого морів, а також у Карському морі взимку через льоди кораблі ходити — 2 не можуть. Серйозно утрудняли дії флоту полярний день і полярна ніч. У полярну ніч ускладнювався візуальний пошук, зате в умовах полярного дня майже виключалася скритність дій
Географічні особливості узбережжя Північної Норвегії — достаток фіордів, стрімчасті високі береги, більші глибини біля них — давали фашистському флоту можливість базувати свої кораблі маневренно й розосереджений. Готуючись до нападу на Радянський Союз, германське командування тримало напоготові в Північній Норвегії й Північній Фінляндії один фінський і два німецьких корпуси, зведених у групу «Норвегія». Планом операції намечалось опанувати Мурманськом і головною базою Північного флоту — Полярним, захопити Кировскую залізницю й тим самим ізолювати Кольський півострів від центральних районів країни, окупувати Радянську Карелію й опанувати всім басейном Білого моря до Архангельська включно. Німецько-фашистське командування розраховувало здійснити свої плани на Півночі блискавично, використовуючи в основному сухопутні сили й авіацію. Бомбардувальники повинні були нанести масовані удари по Полярному й Мурманськові й зруйнувати шлюзи Біломорсько-Балтійського каналу, щоб відрізати Північний морський театр від Балтійського. Німецькі морські сили на Півночі до початку війни були незначні. Базувалися вони на порти й бази Варангер-Фіорду, зокрема на Петсамо (Печенгу) і Киркенес.
Довжина нашого Північного фронту перевищувала триста кілометрів. Ворогові протистояла 14-я армія (Ленінградського фронту) під командуванням генерал-лейтенанта В. А. Фролова. Дві її дивізії (з п’яти) діяли на мурманському напрямку. Перше крило армії, що обороняло мурманський напрямок, підтримував Північний флот. Порівняно молодий із флотів нашої країни, він мав до початку війни порівняно небагато кораблів. Ескадрених міноносців було всього вісім, а підводних човнів — п’ятнадцять. Не вистачало й добре обладнаних баз. Для стоянки кораблів доводилося використовувати гавані Мурманська й бухти Кольський і Марнотратницького заток
Військово-повітряні сили Північного флоту також були невеликі у всього сто шістнадцять літаків, в основному застарілих типів і тільки три аеродроми, тому що запасні аеродроми й посадкові площадки лише будувалися. Ударної авіації, по суті, не було
На початку війни супротивник на Півночі мав перевагу в сухопутних військах і авіації й уступав Північному флоту тільки по числу підводних човнів. У надводних кораблях була відносна рівність сил
Війна на Північному театрі проходила в умовах порівняно більше спокійних, чим на Чорному морі або на Балтиці. Там напруга доходила до межі, флоти були змушені покинути свої кращі бази, і це надзвичайно ускладнювало проведення всіх операцій на море. На щастя, на Півночі нам не довелося пережити нічого подібного. У перший тиждень війни в Заполярье бойові дії обмежувалися взаємними нальотами авіації. Фашисти перейшли там у настання лише в останніх числах червня, і це дозволило 14-й армії й Північному флоту краще підготуватися до зустрічі сврагом.
На кандалакшском напрямку гітлерівцям удалося з важкими боями трохи просунутися в глиб нашої території, але вийти до Кировской залізниці вони так і не змогли
На мурманському напрямку, незважаючи на перевагу сил, особливо в авіації, вони просунулися не більше ніж на 30 кілометрів. Уже в серпні 1941 року німці видихнули й втратили здатність наступати
Наші війська залишили їх на рубежі ріки Західна Особи. Ще раніше, 15 липня, перейшли до оборони фашистські полки, що рвалися на півострів Середній. На початку вересня супротивник знову відновив настання на мурманському напрямку й захопив плацдарм на східному березі ріки Більша Західна Особи, з якого продовжував загрожувати головній базі Північного флоту — Полярному
Ще 1 липня Військова рада флоту із тривогою доповідав, що у випадку подальшого відходу 14-й армії «стає під погрозу базування флоту в Кольський затоці». Стояли перевезення вантажів зі США й Англії, і німці не могли не розуміти значення Мурманська, судячи хоча б по досвіду першої світової війни. Тоді царська Росія форсувала будівництво залізниці до Мурманська, щоб використовувати цей незамерзаючий порт
Коли боротьба на цій ділянці фронту досягла особливої напруги, устало питання про допомогу англійців. За час переговорів з англійцями, обстановка під Мурманськом покращилася й питання про посилку на Північ англійської ескадри відпала. Англійські кораблі й авіація з’явилася там пізніше, коли фронт у Заполярье стабілізувався. Незабаром почався рух до наших берегів конвоїв з Англії й США.
Треба віддати належне допомоги, зробленої Північному флоту союзниками, і хоробрості англійських моряків військового й транспортного флоту. Наприклад, авіація англійського флоту 30 липня нанесла ряд потужних ударів по Петсамо й Киркинесу, реальною допомогою були сміливі дії англійських підводних човнів «Тайгрис» і «Трайдент», вони потопили кілька німецьких транспортів з підкріпленнями військам генерала Дитля, питавшимся прорватися до Мурманська й Полярному
На мурманському напрямку ворога вдалося зупинити, і в цьому більша заслуга Північного флоту. Він підтримував 14-ю армію артилерією й авіацією, з кораблів висаджували десанти, море перевозили війська, бойову техніку, боєприпаси й продовольство. З перших днів війни на Північному флоті почали формувати частини морської піхоти. Уже на початку липня загони моряків-добровольців героїчно боролися в рядах 14-й армії. Їх часто використовували в десантах як загони першого кидка й штурмові групи. Висадження десантів у фланги й у тил ворога дієво допомагали нашим військам. Моряки десантів боролися героїчно. Нев’янучою славою покрили себе імена таких десантників, як старший сержант В. П. Кисляков, матрос Іван Сивков, перші североморци — Герої Радянського Союзу
Говорячи про участь Північного флоту в захисті Мурманська й півостровів Рибальський і Середній, слід зазначити, що плани німецького командування передбачали захоплення Мурманська за всяку ціну й що захопити його нацисти так і не змогли. Германське командування явно переоцінило можливості своїх сухопутних сил. Западногерманский історик В. Гесс підкреслює, що метою дії гірського корпуса «Норвегія» був тільки Мурманськ. Про радянські сили на Рибальському В. Гесс пише, начебто німецьке командування «схилилося до того, що досить буде відрізати ці сили… вони самі по собі незабаром втратять значення». Гітлерівці розраховували захопити Мурманськ до середини липня
Німецький флот не забезпечив приморського флангу своєї армії, що наступала на Мурманськ, а вона в цьому дуже бідувала. Командування ж нашого Північного флоту, уже в липні висадило кілька десантів у район губи Більша Західна Особи
В. Гесс теж змушений був визнати, що «завдяки висадження десантів довгий час ініціатива втримувалося в ріках радянських військ».
Найбільший із цих десантів — понад шість тисяч чоловік — був висаджений 28 квітня 1942 року в районі мису Пикшуев, що зірвав настання корпуса «Норвегія» на Мурманськ
В 1942 році війна в Заполярье стала позиційної. Наприкінці липня був створений Північний оборонний район, що сприятливо позначився на організацію взаємодії флоту з військами 14-ой армії
В умовах бездоріжжя Північної Норвегії боєздатність німецьких військ у Заполярье повністю залежала від морських перевезень. Для фашистської Німеччини морські шляхи на Півночі були важливі ще й тому, що по них вивозилася коштовна стратегічна сировина: нікелева руда з Петсамо, молібден, целюлоза й залізна руда з Киркенеса. Північний флот не тільки захищав свої морські комунікації, але й прагнув перешкодити ворогові користуватися шляхами уздовж берегів Норвегії. Уже з кінця липня 1941 року супротивникові довелося ввести конвоювання своїх судів
Підводні човни, зведені в бригаду, який командував капітан 1-го рангу Н. И. Виноградов, були в роки війни головною ударною силою Північного флоту. Чотири дивізіони бригади очолювали прославлені підводники капітани 2-го ранги М. И. Гаджиев і И. А. Колишкин, капітани 3-го ранги Н. И. Морозов і М. Ф. Хом’яків. У ладі звичайно перебувало близько 20 підводних човнів: переведені з Балтики й одержувані від суднобудівників човни із працею відшкодовували втрати. До кінця 1942 року число підводних човнів на Півночі в нас і в супротивника було приблизно рівним
Командування флоту прагнуло охопити діями підводних човнів можливо більшу частину шляхи німецьких конвоїв уздовж північного узбережжя Норвегії, також наші човни почали шукати супротивника в глибині фіордів і бухтах. Так, уже на другий день війни підводний човен «Щ-401» під командуванням старшого лейтенанта А. Е. Моисеева ввійшла на рейд Ворде й торпедувала транспорт, що коштує в пірса. Інший човен «Щ-402» під командуванням старшого лейтенанта Н. Г. Столбова, 14 липня 1941 року проникнув на рейд Хоннингсвог і атакувала транспорт, що стояв на якорі
Підводні човни Північного флоту в 1941-1942 роках потопили сімдесят сім транспортних судів і двадцять сім військових кораблів, тобто понад шістдесят відсотків тоннажу супротивника
Німецьке командування, спочатку недооцінювало сили Північного флоту, із грудня 1941 року було змушено терміново почати постановку мінних загороджень, щоб захистити з боку моря свої комунікації й перепинити шлях нашим підводним човнам у глибоководні фіорди. По трасі руху конвоїв супротивник обладнав сигнально-спостережливі пости й установив батареї. До складу охорони конвоїв німецьке командування включило міноносці й авіацію
Їли 1941 року Північний флот не втратив ні одного підводного човна, те вже в 1942 році, коли німці підсилили протичовневий захист, загинуло десять наших човнів
Підводники Північного флоту, атакуючи транспорти й бойові кораблі німців, застосовували не тільки торпедну й артилерійську зброю, але й міни. Першу мінну постановку на Півночі зробив підводний човен «ДО-2» під командуванням капітана 3-го ранги В. П. Уткіна у вересні 1941 року
На мінах, поставлених нашими човнами, фашисти втратили десять транспортів, ескадрений міноносець і трохи інших кораблів
Поряд з підводними човнами й авіацією на морських шляхах супротивника діяли наші надводні кораблі, в основному есмінці й торпедні катери
Дії североморцев зривали планомірне постачання німецько-фашистських військ у Заполярье, відволікали значні сили, які супротивник не міг використовувати на інших напрямках, наприклад на Чорному морі. Успішні бойові дії североморцев були однієї з головних причин провалу ворожого настання в Заполярье. Північні води, по яких ішли конвої, грали в той період величезну роль. На Чорному морі ми мали великий флот, а німецьке командування було позбавлений можливості послати туди великі кораблі. Супротивникові не залишалося нічого іншого, як атакувати наші військово-морські бази із суши. У Баренцевом море обстановка зложилася інакше. Ми мали відносно слабкий по складу Північний флот. Німці ж легко могли перекинути туди свої з’єднання флоту в дні рішучої боротьби за Мурманськ. Однак цього не трапилося, і 14-й армії за допомогою Північного флоту вдалося зупинити супротивника
На північних морських дорогах
Перші зовнішні конвої почали приходити після того, як на Московській конференції трьох держав — СРСР, Англії й США 29 вересня — 1 жовтня 1941 року була підписана угода про взаємні поставки
Складною проблемою був тоді вибір шляхів для перевезення вантажів
Самі короткі шляхи — по Балтійському й Чорному морях — були блоковані супротивником, довелося використовувати менш зручні шляхи — північний, тихоокеанський і іранський
Тихоокеанські комунікації, по яких ішло біля половини вантажів, призначених для СРСР, проходили від портів західного узбережжя США до Владивостока, Ніколаєвську-на^-Амурі й Петропавловська-Камчатського. Перехід судів займав у середньому вісімнадцять двадцять доби. До цьому варто додати час, що вимагався для перевезення вантажів по залізниці на американській і радянської територии. коли почалася війна між Японією й США, морські перевезення могли здійснювати тільки радянські транспорти. Незважаючи на строге дотримання Радянським Союзом нейтралітету, японці всіляко перешкоджали судноплавству на Тихому океані, а часом навіть палили наші суду
Ще більш довг і важким був шлях через Перську затоку в Іран. Перехід конвою від Нью-Йорка до берегів Ірану навколо мису Доброї Надії займав до сімдесятьох п’яти днів. Обмежені можливості іранських портів і сухопутних доріг подовжували строки доставки вантажів. Тільки після капітуляції Італії й відновлення вільного судноплавства по Середземне морю в 1943 році цей шлях значно скоротився
Шлях з Англії й США через Північну Атлантику й Баренцево море в Мурманськ і Архангельськ був найбільш коротким. 1800-2000 миль конвої проходили за десять — чотирнадцять доби. До того ж порти на Півночі були ближче інших до фронту й промислових районів, куди направлялися прибулі вантажі. Незамерзаючий Мурманський порт цілий рік міг приймати судна
Цей шлях проходив у зоні активних дій німецьких морських і повітряних сил. З бази в північній Норвегії вони могли вести розвідку й нападати на конвої Більша довжина маршруту, а в літню пору довгий полярний день допомагали ворогові. Забезпечити охорону конвоїв Північному флоту було нелегко.
Коли незабаром після нападу фашистської Німеччини на СРСР устало питання про відкриття другого фронту, Сталін у посланні Черчіллю 18 липня писав, що положення Радянського Союзу, так само як і Великобританії, було б значно поліпшене, якби був створений фронт проти Гітлера на Заході (Північна Франція) і на Півночі. Легше було б створити фронт на Півночі. Для цього потрібні були б тільки дії англійських морських і повітряних сил без висадження військового десанту, без висадження артилерії. Мова йшла, власне кажучи, про висадження в Північній Норвегії лише невеликих сил англійців (однієї легкої дивізії) або, скоріше, норвезьких добровольців «для повстанських дій проти німців». Це можна було тільки умовно з великою натяжкою назвати другим фронтом. Однак Черчілль відхилив навіть такий варіант «другого фронту», пославшись на труднощі й недолік сил
Радянський уряд 13 вересня 1941 року запропонувало Англії висадити 25-30 дивізій в Архангельську або перевезти їх через Іран у південні райони СРСР. Однак Черчілль не захотів посилати в бій свої війська й запропонував як допомога замінити наші частини в Ірані або послати англійські війська на Кавказ «для охорони нафтових районів». Суть цього речення відразу прояснила щирі причини, по яких Англія всіляко тягла з відкриттям другого фронту не тільки в 1941-1942 роках, але й протягом усього 1943 року
Реальна допомога на початку війни з боку Великобританії обмежувалася посилкою в Архангельськ декількох тральщиків. Збройні магнітними тралами, вони повинні були допомогти забезпечити рух конвоїв. Крім того, англійська авіація 30 липня зі своїх авіаносців завдала удару по Киркенесу й Песамо, а на початку серпня в Кольський затоку прибутку два підводні човни — «Тайгрис» і «Трайдент». Прямо можна сказати, досить обмежену допомогу зробив флот «володарки морів» своєму бойовому союзникові
Пунктами, де в 1941-1943 роках формувалися конвої, були порти Лох-Ю й Скапа-Флоу в Англії й Рейк’явік в Ісландії. Спочатку в конвоях було всього по шести — десяти транспортів. З березня 1942 року їх стало більше — до двадцяти п’яти, а в деяких до тридцяти — сорока. Маршрут конвоїв проходив з Англії або Ісландії через острови Ян-Майен і Ведмежий — у Мурманськ і Архангельськ
Оборона транспортів від підводних човнів була круговою. До складу конвоїв включалися ескадрені міноносці, корвети, фрегати, тральщики й охоронці за підводними човнами. У кожного корабля було певне місце в загальному похідному ордері (порядку) конвою. Але, виявивши ворожі підводні човни, кораблі охорони залишали лад і починали переслідування, нерідко відриваючись далеко від конвою
Від нападу надводних кораблів супротивника конвої захищали сили прикриття. Їх іноді ділили на два загони: крейсеровский (ближнього — 9 прикриття) і загін далекого, оперативного прикриття, у якому були крейсери, лінійні кораблі, а часом авіаносці. Загін оперативного прикриття найчастіше йшов паралельно конвою, ближче до норвезького узбережжя, або розташовувався на далеких підходах до ворожих баз, готовий зустріти великі кораблі супротивника
Восени 1941 року була встановлена розмежувальна лінія між зонами дії англійського й радянського флотів по забезпеченню конвоїв. Спочатку вона проходила по меридіані 18 градусів, а потім — по меридіані 20 градусів
Британська військово-морська місія в СРСР мала свої відділення в Полярному й Архангельську. Конкретні питання, що стосуються конвоїв вирішували командування Північного флоту й представники цієї місії на місці. У Полярному й в Архангельську англійська місія мала радіозв’язок зі своїм адміралтейством, базою в Ісландії, кораблями й конвоями в море. Перед виходом конвоїв з Англії місія повідомляла командування Північного флоту склад конвою, дату й час відправлення, маршрут руху й інші відомості. У свою чергу, радянське командування інформувало місію про міри, прийнятих для забезпечення охорони й зустрічі конвою
Надаючи особливого значення союзним поставкам, радянське командування постійно піклувалося про надійний захист конвоїв. Але не завжди все проходило гладко. Поки стояла полярна ніч першої військової зими, конвої не несли значних втрат. Але от наступила весна, дні ставали длиннее, та й німецьке командування, оцінивши значення зовнішніх комунікацій Радянського Союзу, стало посилати на них великі сили флоту й авіації. Втрати транспортів, шедших до наших берегів, зросли, хоча й не перевищували десяти відсотків всіх судів, що входять до складу конвоїв
Втрати транспортів улітку, коли на Півночі цілодобово світло, значно зросли. Але більшою мірою це завісило не тільки від пори року, але й від англійських адміралів, які командували силами, що охороняли конвої. Тут доречно розповісти про трагічну долю конвою » Q-17″, що складався із тридцяти чотирьох транспортів. Конвой вийшов з Ісландії 27 липня 1942 року. Від підводних човнів і авіації його охороняли шість есмінців, два кораблі ПВО, чотири корвети, два підводні човни й сім тральщиків; від надводних кораблів прикривали два американських крейсери й три есмінці під командуванням адмірала Гамильтона, якому підкорялися кораблі безпосередньої охорони. Наші підводні човни перебували на ймовірному шляху німецького лінкора «Тирпиц», що, як це було раніше, міг вийти разом з іншими кораблями для удару по конвої. Радянські есмінці готувалися зустріти конвой на підході до Мурманська. Англійське адміралтейство додатково зосередило на захід від конвою для його прикриття лінкор «Дьюков Йорк» і американський лінкор «Вашингтон», авіаносець «Викториес», два крейсери й чотирнадцять есмінців, під командуванням адмірала Тови. При такій перевазі в силах можна було не дуже побоюватися німецького лінкора, якби той з’явився. Однак начальник англійського морського штабу адмірал Дадли Паунд, довідавшись що «Тирпиц» вийшов у море, наказав всім силам прикриття відійти на захід
Адмірал Гамильтон, одержавши цей дивний наказ, «перевиконав» його. Він наказав відійти й тим бойовим кораблям, які безпосередньо охороняли конвой. Транспорти залишилися зовсім беззахисними. Швидкість у них була мізерна: вісім-десять вузлів. Кращого видобутку для німецьких підводних човнів і авіації бути не могло. Вони й скористалися цим
Капітани транспортів пізніше розповідали, у якому жалюгідному стані виявилися їх навантажені до межі судна. Підводні човни супротивника без перешкоди могли атакувати їх, а ушкоджені розстрілювати, як на полігоні, з гармат, не витрачаючи дорогих торпед
Із тридцяти чотирьох транспортних і двох рятувальних судів конвою загинули двадцять чотири. Командування Північного флоту вжило енергійних заходів для пошуку й порятунку вцілілих транспортів, виславши для цього кораблі й літаки. Виявлені у всіляких пунктах, аж до Нової Землі, що уцелели транспорти під охороною наших кораблів прийшли Вархангельск.
Використавши трагедію з конвоєм, Черчілль відклав рух конвоїв до настання полярної ночі. Про це він написав 18 липня Сталіну, викладаючи труднощів проводки конвоїв північним шляхом і обіцяючи підсилити постачання через Іран. Це було, звичайно, легше для моряків, але труднощі з доставкою вантажів на фронт зросли, а головне, доводилося витрачати зайвий час, кожна мінута якого так дорога на війні. Почалися тривалі переговори в Москві й у Лондоні з контр-адміралом Майлсом, адміралом Д. Паундом і морським міністром лордом Л. Александером. Ішов дорогоцінний час, і тільки 7 вересня з Ісландії вийшов наступний конвой із сорока транспортів і тридцяти одного корабля охорони. В англійській зоні забезпечення виявилося недостатнім, і конвой втратив тридцять транспортів, після зустрічі конвою нашими есмінцями й авіацією був загублений тільки один транспорт. Однак британське адміралтейство знову припинило відправлення конвоїв
Після цього за пропозицією радянського командування були організовані переходи одиночних і насамперед радянських транспортів без охорони. Для прикриття транспортів на переході висилалися есмінці, тральщики, підводні човни. Фашисти не зважувалися пускати на перехоплення конвоїв надводні кораблі й вся вага боротьби переклали на авіацію й підводні човни. Однак до цього часу значно підсилилися засоби протиповітряної й протичовневої оборони, і втрати конвоїв стали порівняно невеликими
За роки війни з наших портів — Архангельська й Мурманська — було відправлено сімсот двадцять шість транспортів. Втрати від кораблів і авіації супротивника склали біля дев’яноста транспортів, з них одинадцять радянських. З жовтня 1942 по лютий 1943 року з наших північних портів було спрямовано одиночним порядком двадцять чотири радянських і тільки три союзних транспорти, а з Ісландії до нас — десять союзних і три радянських транспорти. Із сорока транспортів, що зробили самостійний перехід, загинули шість союзних і чотири наших транспорти
Навіть коли транспорти досягали порту призначення — Архангельська або Мурманська, випробування не кінчалися на цьому. Супротивник усіляко намагався знищити доставлені вантажі масованими ударами авіації (особливо в Мурманську) . Боротьба в портах була часом не менш запеклої, чим на море. За транспорти й вантажі боролися наші винищувачі, зенітні батареї й населення, що відважно гасило пожежі й рятувало коштовне майно. Чималі труднощі, правда іншого роду, доводилося переборювати й у випадку прийому караванів в Архангельську, особливо взимку. Лід, товщина якого доходила часом до метра, можна було перебороти тут тільки за допомогою потужних криголамів. Якщо теплий плин Гольфстрім забезпечує вільне плавання в будь-який час у Баренцевом море, то вже в горлі Білого моря торосисті льоди з’являються в грудні й стають особливо важкими в січні — лютому
Перелом у ході війни після Сталінградської битви змінив обстановку й на Північному морському театрі. Конвоям полегшало. Моряки англійського й радянського флотів виконували свій борг мужньо й зі знанням справи. Оповідання про їхню мужність неодноразово чулися під час війни й від наших североморцев і від командорів конвоїв — старих британських «морських вовків».
Внутрішній морські шляхи Величезне значення мали під час війни наші внутрішні морські шляхи в районі Кольського півострова, у Білому морі й в Арктиці: мережа залізних і шосейних доріг на Півночі, як відомо, була не розвинена, а завозити туди, особливо у воєнний час, доводилося чимало вантажів
Зв’язатися з окремими північними районами, щоб доставити в них продовольство, устаткування й вивести місцеву продукцію, можна було тільки морем. Судів для перевезень не вистачала, до того ж майже половина із шістисот п’ятдесятьох вимагали ремонту й перебудови. Досить скромні були можливості портів, тільки Архангельський, Северодвинский і Мурманський порти мали досить вантажно-розвантажувальних засобів. Крім того, судноплавство в Арктиці й Білому морі обмежували льодові умови, а криголамів на початку війни на Півночі було всього два. Слід зазначити, що в довоєнний час радянське командування недооцінювало значення морських шляхів на Півночі й недостатньо розробляло проблему їхнього захисту. Тому вже в ході війни довелося створювати нові військово-морські бази, аеродроми, виділяти кораблі для конвойної служби
Наші внутрішні й зовнішні морські комунікації в районах острова Діксон і Далекий Схід захищала Біломорська військова флотилія, що входить до складу Північного флоту. Її сформували в серпні 1941 року із з’єднань і частин Біломорської військово-морської бази. Першим командуючим флотилією був контр-адмірал М. М. Долинин. У жовтні 1941 року його перемінив віце-адмірал Г. А. Степанов.
Морські перевезення під час арктичної навігації охороняли Північний загін (Загін Карського моря) , 2-я авіагрупа Севморпути під командуванням Героя Радянського Союзу полковника И. П. Мазурука, чотири берегові батареї
Провал «бліцкригу» на Східному фронті, у тому числі й на мурманському напрямку, змусив фашистів активніше діяти на морських шляхах нашої Півночі. Їхні підводні човни з’явилися в східній частині Баренцева моря й доходили до проток Югорский Куля й Маточкін Куля. У січні — березні 1942 року німці потай мінували північну частину Білого моря й підходи до Кольський затоки. З березня їхня авіація початку посилено бомбити Мурманськ. Гітлерівське командування розраховувало зірвати нашу арктичну навігацію 1942 року. Воно хотіло показати, що Північний морський шлях навіть за тисячу миль від фронту перебуває під ударами німецького флоту. Операція була намічена на другу половину серпня — початок вересня. І теж не випадково: у цей час через Карське море повинні були пройти в обох напрямках кілька караванів. Про одному з них, що вишли на початку липня з бухти провидіння на захід, супротивникові завчасно повідомила японська розвідка. Каравани проводили лінійні криголами й криголамні пароплави. Фашисти розраховували одним ударом знищити не тільки транспортні судна з коштовними вантажами, але й весь криголамний флот західного сектора Арктики. Надводні рейдери ворога мали намір поставити міни в наших водах, обстріляти порти й стоянки судів на острові Діксон, у Нарьян-Марі, Амдерме, потопити радянські рибальські судна. Для допомоги надводним рейдерам були виділені підводні човни й літаки-розвідники. Успіх операції будувався на раптовості. Але фашисти прорахувалися. Вони недооцінили досвід і майстерність кораблеводіння радянських моряків
Не можна заперечувати того, що в 1942 році на деяких арктичних трасах наших внутрішніх комунікацій супротивникові вдалося створити напружену обстановку. Однак фашисти так і не змогли істотно порушити, а тим більше перервати судноплавство в Арктиці. У перший період війни транспортні судна зробили понад тисячу трьохсот переходів. Наші втрати за цей час склали сім транспортів, сім кораблів охорони й десять допоміжних судів
В 1943 році напруженість боротьби на арктичних внутрішніх комунікаціях не тільки не ослабшала, але навіть трохи зросла. Із другої половини лютого супротивник почав широко використовувати авіацію
Досвід першого років війни переконливо показав, як важливі внутрішні морські повідомлення на Півночі. Недооцінка їхнього захисту була нашим серйозним прорахунком у підготовці Північного флоту в передвоєнні роки. До того ж сил там було явно недостатньо.
И тим важливіше підкреслити, що невеликі втрати наших кораблів і судів на внутрішніх морських шляхах Арктики результат правильних і вчасно скоординованих мер, які були прийняті, хоча й із запізненням. Разом з тим цей факт свідчить про великі промахи ворожого командування